Кому потрібні чужі люди і чужі проблеми?

Як воно: залишити рідний дім, рідний край і податися в невідомість, у місто, про яке навіть не чув? Як воно: залишитися без засобів до існування, залишитися з маленькими дітьми і починати життя наново в іншому середовищі, з людьми, мову яких ледве-ледве розумієш? Як воно: усвідомлювати, що вдома ти вже не потрібен і що твій дім мусиш будувати тут/там, куди закинула доля?

Ці питання можуть ставити не лише українці-заробітчани, які виїхали в Польщу/Чехію/Італію/Португалію/Грецію… Ці питання змушені були поставити кримські татари, які виїхали, щоб врятувати себе, свою мову, культуру, свій внутрішній гармонійний світ.

Кримська татарка Усніє Умерова разом з чоловіком Османом та дітьми виїхала з Криму через тиждень після так званого «референдуму». Виїхала з надією перечекати місяць-два всю цю катавасію, яка заварилася на рідному півострові. Виїхала, послухавши щирого запрошення міського голови Львова Андрія Садового. І не пожалкувала.

Щоправда, так склалося, що доля закинула її не до Львова, а до Дрогобича, де сім`я Умерових не лише знайшла палку підтримку, а й облаштувала нове сімейне гніздечко, розпочала власний бізнес. Кафе кримсько-татарської кухні «ТатарАш» на околиці Дрогобича (вул. Коновальця, 9) – доказ того, що кримські татари належать до категорії переселенців (внутрішньо переміщених осіб), які не кажуть «Нам должны», а вірять: «Ми справимося, головне не заважайте».

Усніє Умерова розповідає про чудових людей, яких її родина зустріла в Дрогобичі. Завдяки їм адаптація пройшла швидко. «Щирі, добрі люди, готові допомогти», – характеризує дрогобичан пані Усніє. «Ми ніколи не потребували допомоги і не думали, що з нами колись таке може статися. Кому потрібні чужі люди? Кому потрібні чужі проблеми?» – з цих слів бачимо, що переселення на нове місце було вкрай несподіваним для родини Умерових, а побоювання як буде далі все ж мали місце. Та з Божою допомогою і при підтримці владних органів та простих людей все налагодилося.

Зустріч з цікавою людиною, Усніє Умеровою, мала місце 21 червня в дрогобицькому кафе кримсько-татарської кухні «ТатарАш» в рамках проекту «Жива бібліотека», який реалізує Асоціація «Нові Горизонти» (Президент Олександр Магльона). Асоціація стала переможцем конкурсу «International Alert» за Проектом «Психологічні зерна миру: реабілітація після травми та громадянський активізм в Україні», який фінансується ЄС через Інструмент зі сприяння стабільності і миру (ІССМ). Згідно проекту «Жива бібліотека» кожна людина – наче книга, яку можна читати, пізнавати. Головне – не бруднити її, не лізти в душу нечистими руками/словами, не шарпати, бути толерантним та мати вирозуміння до іншого.

На зустрічі з Усніє Умеровою було чимало людей. Журналісти дрогобицьких та трускавецьких газет та Інтернет-ресурсів, громадські діячі з Дрогобича та Трускавця, представники Центру зайнятості, освітяни, підприємці, просто небайдужі люди. Історія свого переселення до Дрогобича, яку розповіла Усніє Умерова, глибоко вразила кожного. Вразили і відкритість жінки, її щирість, доброзичливість, прекрасне володіння українською мовою. Вразила і смачна кримсько-татарська кухня (до речі, страви є не просто смачними, а й поживними і досить дешевими, єдиний мінус – локація, околиці Дрогобича).

В «Живій бібліотеці» 21 червня взяли участь Олександр Магльона, Микола Походжай, Ярослав Бігуняк, Євген Бродзінський, Святослав Грабовський, Володимир Турмис, Богдан Муль, Богдан Волошин, Роман Пастух, Галина Носова, Ніна Федько, Віталій Циніцький, Віра Савка та інші. Це перша така зустріч в Дрогобичі, але далеко не остання. Так, вже в п’ятницю, 23 червня, подібна зустріч з «живою книгою» відбудеться на тему проблем воїнів АТО та волонтерів, а в липні як мінімум дві зустрічі «Живої бібліотеки» пройдуть у курортному Трускавці.

Індіанці кажуть, що люди, які вміють розповідати історії, управляють світом. Напевно, кожен має що розповісти про себе, про свою родину, знає якісь легенди, придибенції, цікавинки, може поділитися рефлексіями на ту чи іншу тему. На жаль, сучасний світ не сприяє смакуванню слухання цікавих історій, живим оповідям, живому спілкуванню. Ми губимо те, що передавали нам предки, втрачаємо живий зв’язок між людьми, замінюючи його есемесками, месиджами, лайками та іншими замінниками живої бесіди. Олександр Магльона спільно з «Новими Горизонтами» своїм проектом дає унікальний шанс застановитися над цією темою та повернутися до комфортного неспішного спілкування у невеликому колі, спілкування, з якого виносиш щось добре та корисне.

Пізнаючи інших, пізнаєш себе. Пізнаючи себе, стаєш більш справжнім. Знайшовши внутрішній спокій, приносиш гармонію не тільки у своє життя, але і в життя тих, хто тебе оточує. Спілкуючись мовою миру, змінюєш цей світ на краще – так, як змінював його на краще головний герой фільму «Готель «Руанда», який врятував тисячі людей та дітей з племені тутсі під час різанини в Африці.

Кому потрібні чужі люди і чужі проблеми? А що робили б ми, якби потрапили в ситуацію, яка сталася з родиною Умерових? Уявімо на хвилину, що б сталося, якби Трускавець/Дрогобич/Західна Україна раптом опинилися в складі Польщі/Угорщини/Росії – як діяли б ми? І чи готові ми зараз побачити проблеми іншої людини та допомогти їй бодай чимось? Бо колись ми можемо теж потрапити у важкі обставини. Світ круглий…

Володимир Ключак