Нещодавно вищі керівники бориславської міської влади побували у польському Валбжиху. Це місто зі 120-тисячним населенням знаходиться неподалік польсько-німецького кордону, на землях колишнього вугільного басейну Шльонська (Сілезія).
Що пов’язує Борислав із Валбжихом? Історія нашого прикарпатського міста. Свідченням цьому є прекрасні експонати у Валбжиському історичному музеї, де сотні й сотні експонатів нагадують про Борислав.
До речі, Валбжих – це не єдине польське місто, із яким зав’язалася співпраця. Є в нинішньої владної команди Борислава домовленості про спільний проект із керівництвом Жешова, Мроґува (біля Варшави).
Отже, минулого тижня на запрошення Товариства прихильників землі Дрогобицької бориславське міське керівництво побувало в польському місті Валбжиху. Делегація у складі міського голови Володимира Фірмана, його першого заступника Руслана Зелінського, заступника міського голови з економічних питань Андрія Паскевича мала чимало цікавих зустрічей із представниками міської управи, діловими людьми, культурними діячами міста-побратима. Враженнями від побаченого й почутого щедро поділився з нашим кореспондентом міський голова:
– Нас запросила «бориславська» громада міста Валбжиха, – розповідає В. Фірман. – Із нашого міста після війни виїхало туди більш як вісім тисяч мешканців Борислава. А разом з околицями цього міста замешкує близько двадцяти тисяч людей кількох поколінь, які мають бориславське коріння. Хочу особливо виділити отой бориславський дух, якого нам так бракує. Оті люди міцно тримаються за традиції, за витоки свого походження, ми хіба можемо світло позаздрити. Для них Борислав — це символ, серце, поділене надвоє: одна частина -у нашому місті, друга – у Валбжиху.
– Можливо, це ностальгія. Бо якщо бориславці теперішні потрапляють в екстремальні ситуації, в інші умови, відірвані від рідної землі, вони теж гуртуються. Аби жити споминами про рідне місто, бо це їх найбільше об’єднує. Візьмімо Італію, Іспанію, Португалію, Чехію… Нашого цвіту по всьому світу…
– Це так. І все-таки у валбжиського люду є чому повчитися. Уявіть собі: чимало колишніх бориславців їде мало не щороку відпочивати не на казкові острови, а власне до Борислава, аби підживити спомини про рідне для них місто доброю енергією. Приємно, що бориславські поляки нас зустріли українськими піснями. Такого патріотизму до малої батьківщини я в житті ще не зустрічав. Власне, патріотизм і починається з любові до рідного міста, рідної вулиці, куточка, де ти народився.
Мене дуже вразили контрасти двох міст: у Валбжиху – охайно, трави покошені. Вже не кажу про зразкову чистоту. Я цікавився: далеко не все тут – заслуга комунальників. Просто в людей є почуття господаря біля кожного дому. У наших сусідів просто вищий рівень культури. Там навіть уявити собі не можна, що десь так може бути, як у нашому міському парку, чи на берегах річок. Тож нам потрібно не тільки змінювати в місті й державі економічну ситуацію на краще, а змінювати на краще потрібно і самих себе.
– Очевидно, до сусідньої держави, до міста-побратима їхали Ви, Володимире Стаховичу, і Ваші заступники не на звичайну екскурсію, а за багажем ідей, які можна втілювати в себе, за досвідом господарювання.
– У нас були дні вельми завантажені. Ми починали програму візиту о восьмій ранку і закінчували о дев’ятій вечора. Побували у вільній економічній зоні. Виявляється, органи місцевого самоврядування у Польщі мають великі права, не те, що в нас. Там місцева влада у вільній економічній зоні має право на десять літ звільняти підприємство від податків. Але це при умові забезпечення роботою мінімум п’яти-ста чоловік. Можна уявити: у вільній економічній зоні працює шість тисяч осіб.
Свого часу Валбжих був гірничим містом. Про це й нині нагадують такі ж висипи-терикони, які є й у Бориславі. Ситуація склалася так, що довелося відмовитися від гірництва і 35 тисяч шахтарів зосталися без роботи. Але вони перепрофілювалися і зараз роблять високотехнологічні речі. Це – двигуни, коробки передач, автомобільні диски для японських автомобілів «Тойота».
– Пане голово, напевно, Ви добряче придивлялися до організації комунального господарства Валбжиха. А що вирішили впровадити в себе?
– Побували ми у тамтешньому водоканалі, на водоочисних спорудах. Похвально, що господарники Валбжиха навчилися раціонально використовувати кошти Євросоюзу. На водоочисні споруди вони витратили близько 60 мільйонів євро. Або яка в них система прибирання сміття, чим займається фірма «Альба» – можна тільки подивуватися.
Цілковито інакша в них система житлового господарства. Кожен будинок має свій рахунок. Житлово-комунальний відділ веде 1600 рахунків. Отже, в місті – 1600 будинків. І урядовці дають собі раду.
Але що суттєво. Наприклад, у приватизованому будинку є 10 квартир. То одна десята частина даху і підвалу, закріплена за кожною квартирою, належить власникові приватизованого помешкання. Отже, він вкладає кошти в їх ремонт. А в нас усе лягає на плечі місцевої влади.
І ще таке порівняння, як організовані комунальні підприємства у Польщі. У Жешові 100 відсотків – комунальна власність. У Валбжиху – 30 відсотків комунальна, решта – власність інвесторів. Це дає можливість залучати кошти, робити ефективний менеджмент, не залежати від місцевих органів влади, але водночас і рахуватися з ними. Тут легше пристосовуватися до розмаїтих ситуацій, більше враховувати інтереси міста і людей. Це для мене болюча тема. Ось, наприклад, ремонтуємо міст біля експериментального ливарно-механічного заводу, який уже три роки, як пошкоджений під час повені. Лагодимо його силами комунальників, водночас звернулися до підприємців, господарників. І що гадаєте? Допомогли, наприклад, депутати міської ради підприємець Олександр Зварич, керівник ТзОВ «Укрспецекспорт» Зеновій Макоус, управління газового господарства (Володимир Луців), а багато підприємців вдало, ніби то їх не стосується.
Побували ми й у шпиталі – нас шокувало, наскільки все стерильне й чисте. Рівень технічний – дуже високий. Кожен відділ має власну стерилізаційну установку. А в нас? Не можемо придбати таку установку на всю бориславську медицину.
– Напевно, не з порожніми руками повернулася бориславська делегація від сусідів, які на порядок краще живуть і працюють, аніж ми. Маю на увазі для міста від міста…
– Бориславській владі попереднього скликання влада Валбжиха готова була подарувати два сучасні автобуси. Але наші попередники від того подарунка відмовилися під тим приводом, що в Бориславі нема комунального транспортного підприємства. Ми б такого шансу не упустили!
Обіцяли нам комунальну техніку. Це питання наші партнери вже вивчають, аби конкретно допомогти.
– Який головний підсумок зустрічей на польській землі?
– Оті родзинки досвіду треба впроваджувати в себе. Велосипед не потрібно винаходити – його вже винайшли. Можна спроектувати на наше місто багато добрих речей. Бо наш Борислав – у Підкарпатті, Валбжих – біля підніжжя і в самих Судетах. Такі ж прекрасні краєвиди, такі ж терикони, хіба в нас озокеритні, у побратимів – вугільні, 315 — 853 метри над рівнем моря, Борислав – від 340 до 630. І так само місто наче перерізає річка.
Від імені всієї нашої делегації хотів би вельми щиро подякувати в. о. президента Валбжиха Романові Шаломею, організатору нашого візиту активістові Товариства землі Дрогобицької Тадеушу Скшежині, який від нас не відходив ані на годину, від ранку до вечора, нехтуючи втомою, був добрим духом нашої делегації. Такі зустрічі взаємно збагачують нас, зміцнюють людські стосунки, допомагатимуть нам вирішувати економічні, соціальні, культурні проблеми.
Мали ми і зустрічі з працівниками культури. Багато вражень отримали після перебування в місцевому історичному музеї. Чимало експонатів нагадує і про наш Борислав. Хочу сказати, що в Польщі про наше місто вийшло близько сімдесяти книжок. Воно і зрозуміло: до Другої світової війни у Бориславі замешкувало 48 тисяч людей, тоді як у Дрогобичі – 36 тисяч. Свого часу Борислав мав велику славу як нафтове місто. Ту славу нам, нащадкам, потрібно повернути.
І насамкінець – ще один цікавий факт: наше місто включено у Програму економічного і культурного співробітництва з містом Радом (під Варшавою) із 200-тисячним населенням. Розраховуємо на інвесторів для поліпшення водопостачання в Бориславі й на багато інших добрих справ.
– Хай Вам у всьому Господь допомагає!
Розмову записав Роман Соловчук, газета “Нафтовик Борислава”
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень