Антін Мухарський: люблю росіян і українців, але ненавиджу москалів і хохлів
/Завдання кремлівських політтехнологів – зробити так, щоб все українське асоціювалося з терміном “фашизм”, вважає Мухарський/
На сайті “Главред” відбувся чат із автором і телеведучим нового культурологічного проекту анархо-кабаре “Зелена лампа” на телеканалі ТВі, актором і музикантом Антіном Мухарським. Спілкуючись із читачами, він розповів про свою програму та її аудиторію, яка “втомилася від скетч-шоу, серіалів і вже не хоче просто “тупо поржати”, а також про те, як йому працюється на каналі після нещодавнього конфлікту.
Мухарський висловив свою думку про те, за що в Україні дають звання “народних” та “заслужених”, якими небезпечними “хворобами” вражене українське суспільство, розповів, за що ненавидить Митний союз, і про “юнацькі мрійливі роздуми про Велику Осяяну Господнім Благословінням Україну, яку хтось має створити”, що розбилися об реалії справжнього українського життя.
Подаємо стенограму чату з Антіном Мухарським.
Pilgrim: 1. У “Тартака” є пісня зі словами “Я не хочу бути героєм України…”, а ви б хотіли бути героєм України? 2. За що насправді в нашій країні артистам дають “заслужених” і “народних”? Адже навряд чи за справді народність, на жаль… 3. Що вважаєте найнебезпечнішою хворобою українського суспільства?
Антін Мухарський: 1. Героями стають тільки після смерті. Тільки час визначає, наскільки постать є героїчною в контексті тієї чи іншої країни. Змінюються часи, змінюється історія, змінюються і герої. Той, хто сьогодні був героєм, завтра може бути викинутим на смітник історії. Тому до слова “герой” я ставлюся із великою обережністю.
2. Заслужених і народних в нашій країні дають здебільшого за підлабузництво, вміння ходити по кабінетах і вибивати собі звання. Це цілковитий атавізм “совка”, зокрема, я НІКОЛИ не буду заслуженим або народним, тому що ставлюся до таких звань цілковито негативно.
3. Сон. Апатія. Зневіра і цілковитий пох… Ну, і, звичайно, тотальне ЖЛОБСТВО.
Smilik: Антіне, як творча особистість, підберіть, будь ласка, найбільш влучну, з вашої точки зору, метафору або порівняння, аби охарактеризувати сучасний український парламент, народних обранців у ньому й те, що там відбувається?
Антін Мухарський: Арена цирку під скляним куполом. Дресировані тварини проти тих, хто тільки що вийшов з лісу.
polit_ua: Ви часто ділитесь цікавими думками не тільки з приводу культурних, але й суто політичних питань, тож дозвольте поцікавитись вашим ставленням до отримання статусу спостерігача Україною в Митному союзі, чи не послідує за цим повноцінний вступ у союз?
Антін Мухарський: Я ненавидів і ненавиджу майже все, що пов’язано з СРСР, як з імперією, що придушувала особисту волю індивіда. Оскільки Митний союз є намаганням відродити СРСР, я теж апріорі його вже ненавиджу. Я є адептом європейської доктрини розвитку України.
polit_ua: Ваша думка про ідею створення спільного підручника з історії разом із Росією, вийде з цього щось путнє?
Антін Мухарський: З цього “путнього” задуму вийде цілком “путінський” підручник в табачниківській обробці, де нам знову будуть нав’язувати азійсько-ординську модель історії, геополітики та трактування української історії.
dim-dim: Пане Антіне, коли, по-вашому, серед пріоритетів влади з’явиться культура, коли прагнення набити кишені стане слабшим, ніж бажання створити таку державу, в якій можна було б жити благополучно, не крадучи в народу, країни?
Антін Мухарський: Серед пріоритетів української влади культура не з’явиться ніколи. Ще 10-15 років тому я мав на це якісь сподівання. Зараз я їх абсолютно втратив. Зокрема, я чітко розділяю культуру на дві базові складові: митців, що працюють як обслуговуючий персонал на “сильних світу цього” і для мас (масова поп-культура, шансон, серіали і т.д.), і безпосередньо культуру, яка створює нові змісти, творить контекст сучасності та є конкурентоздатною у світі, бо резонує і рефлексує на ту проблематику, яка існує в соціумі. Так от “безпосередньо культурою” наші можновладці ніколи не займатимуться. Це справа пасіонарних індивідуалів. Митцям треба брати на себе персональну відповідальність і не чекати підтримки від жлобкуватих можновладців.
4u4a: Чим схожі і чим відмінні Антін Мухарський і Орест Лютий?
Антін Мухарський: Орест Лютий іноді може дозволити собі промовити вголос те, що ніколи не дозволить собі сказати Антін Мухарський. Бо Антін Мухарський – це поміркований корінний киянин, схильний до філософських узагальнень і дуалістичного погляду на життя, а Орест Лютий – цілковитий радикал і непримиренний борець із москальством, хохлізмом, малоросійством, кацапством та іншим ментальним брудом, який живе в душах росіян і українців, і заважає їм стати повноцінними представниками своїх націй.
Inga: На ваш погляд, наскільки пов’язані сьогодні культура, мистецтво та політика? Як ставитесь до того, що часто наші артисти виступають на підтримку політиків, наприклад, з концертами? Це припустимо, чи все ж таки мистецтво мусить бути вищим за політику? Заздалегідь дякую.
Антін Мухарський: Кожен артист сам обирає собі свій шлях. Життя і творчість кожного артиста можна трактувати, спостерігати, досліджувати з різних боків. Хтось обирає просто гроші, хтось обирає певну ідеологію і дотримується її, хтось обирає певну ідеологію і дотримується її, поки йому не заплатять більші гроші, і тоді він змінює її. У будь-якому випадку, це особистий вибір кожного. І за кожен свій невірний крок артист розплачується прихильністю та любов’ю своїх шанувальників, і навпаки.
Бути однозначним і казати комусь зі своїх братів по цеху “засуджую” чи “проклинаю” я особисто ні в якому разі не буду. Існує безліч залаштункових мотивацій і проблем, які пересічний глядач не бачить, а саме вони можуть прояснити той чи інший крок артиста у полі його співпраці з політичними силами.
Inga: Антіне, ваш проект “Зелена лампа”, на кого він буде орієнтований, які цілі переслідуватиме, і кого запрошуватимете в студію (чи будуть це все ті ж “рейтингові” обличчя, що набили оскомину в ефірах ток-шоу чи різні зірки, яких і так видно всюди)?
Антін Мухарський: В шоу “Зелена лампа” не буде жодного політика і “зірок” шоу-бізнесу. Хіба що тільки ті люди, які, на мою думку, дійсно творять контекст сучасної української культури. Серед політиків це хіба що Олесь Доній і Марія Матіос, а серед діячів шоу-бізнесу – Вакарчук, Скрябін, Бебешко, Скрипка.
Програму створено для всіх тих, хто вже втомився від скетч-шоу, серіалів (розважального контенту), хто вже не хоче просто “тупо поржати”, а все ж таки задається питанням: в якому часі і просторі ми живемо, що робити, аби зробити цей світ кращим, і як відшукати свій власний шлях у цьому житті?
Герої програми – це сучасні українські письменники, художники, культурологи, історики… Люди, які самі себе зробили і можуть бути цікавими в контексті питань, що стосуються проблематики творення української національної ідеї, самоідентифікації, геополітичних викликів, які ставить перед Україною сучасний світ.
Dinka: Що наші політики мали б зробити для розвитку української культури? Наприклад, артистів у Раді представляє Повалій – які надії на неї покладаєте?
Антін Мухарський: Наші політики мали б самоліквідуватися як клас, який до культури не має жодного стосунку. Як, зрештою, і Таїсія Повалій. Вона – прекрасна артистка і має стосунок до популярної пісні. А популярна пісня – це не культура, точніше, одна невеличка її частинка, з якої протягом останнього часу зробили фетиш. Культурний контекст країни, той, що залишиться після нас у часі, творять саме письменники, художники, кінематографісти. Сучасна українська поп-культура звертає на них мало уваги. І слава Богу. Бо вся ця попсова піна, всі ці вироблені на талант-шоу “зірки” зникнуть у часі як сорна трава. Залишаться книжки, картини, фільми. Ну, й пісні Таїсії Повалій. 🙂
Dinka: Чим, на ваш погляд, можна пояснити примітивізм та часто вульгарність музичного продукту більшості українських поп-виконавців? Це слухачі настільки примітивні, що потребують такого, і попит народжує пропозицію, чи комусь вигідно виховати такого слухача? Дякую…
Антін Мухарський: Це взаємопроникаючі питання. Одвічний закон ринку – попит породжує пропозицію, а пропозиції збуджують попит – буде актуальним завжди. Всі процеси, які відбуваються на наших очах, видатний іспанський філософ Ортега-і-Гассет майже 80 років тому описав у своїй книзі “Бунт мас”: біомаса прийшла і диктує свої жлобські закони. Хочете бути біомасою? Побільше дивіться телевізор і слухайте Стаса Михайлова. Хочете стати людиною – читайте Ортега-і-Гассета, а разом із ним Андруховича, Винничука, Забужко, ну, і Антіна Мухарського (я, до речі, два тижні тому видав нову книжку “Після злучення тварина сумна”; в книгарні “Є” вже є).
polit_ua: На вашу думку, чи мають справді підґрунтя сьогоднішні розмови про фашизм в Україні?
Антін Мухарський: Завдання кремлівських політтехнологів, відроджувачам “рускаго міра”, славянскаго єдінства, монголо-татарской імпєріі, кремлівськім б…ям, хохлам-малоросам та іншій окупаційній наволочі дано чітку установку – зробити так, щоб все українське асоціювалося з терміном “фашизм”. Для цього задіяні потужні політичні, економічні та інформаційні ресурси. Біомаса не замислюється і не розбирається в проблематиці. Вона автоматично і тваринно рефлексує на якісь знайомі для неї слова, як моя собака. Вона знає команди “стояти”, “лежати”, “їсти”, “гуляти”, “фу”. Так само і біосмаса, коли чує слово “фашизм”, у неї спрацьовує “совковий” рефлекс негативу, виплеканий ще в Радянському Союзі.
Тому завданням політтехнологів, які оперують саме поняттями “ботва”, “біомаса”, “зоопарк”, “зомбіленд”, і є сполучити в масовій свідомості посттоталітарного і постколоніального суспільства, що відродження всього українського, яке боронить свою територію від навали комуно-фашистського імперського шовінізму, і є фашизмом. Хоча насправді все зовсім навпаки. Саме російська ідеологія відтворення імперії і “русского мира” і є справжнім фашизмом, який придушує усі форми вільного людського самовиявлення, відкидає право нації на самовизначення і обмежує права людини на цивілізоване співіснування різних форм буття, ментальності та ідеології.
journ_: Антіне, Ваше особисте ставлення до зміни керівництва та останніх подій на телеканалі ТВі, як Вам працюється з тими людьми, яких більшість журналістської спільноти тепер не сприймає? Що спонукає Вас залишатися в цьому колективі? Дякую.
Антін Мухарський: Я не дуже в курсі останніх подій на ТВі. Знаю одне – частина колективу звільнилася через зміну керівництва. Подробиць цього конфлікту я не вивчав. Хоча в моєму особистому професійному житті подібні конфлікти траплялися тричі, коли на каналі “Інтер”, де я працював на початку 2000-х років, коли зі зміною керівництва мінялася політика каналу, і багато творчих і технічних кадрів звільняли без пояснення причин. Це жорстоке обличчя капіталізму. Не виключаю можливості, що з наступною зміною керівництва звільнять і мене. Але я до цього ставлюся філософськи. Це об’єктивний закон життя. Колектив, з яким я працюю, здебільшого створено мною самим. Тому жодного дискомфорту я не відчуваю. Тим більше, що мій проект не лежить у площині журналістської діяльності і ніяк не перетинається з діяльністю багатьох тих, хто звільнився. Я ні в кого не відбираю його хліб – просто роблю свою справу як автор та керівник проекту.
Paul Radukan: “Лагідна Українізація” якось буде розвиватися, чи ви продовжуватимете її в одному форматі?
Антін Мухарський: Наступний альбом Ореста Лютого, який має вийти на початку 2014 року, буде називатися “Сувора українізація”. Від осені року нинішнього в YouTube будуть з’являтися пісні з цього проекту. Дивіться, слухайте, насолоджуйтесь… Дякую.
Inna Kornelyuk: Антін! Якось Ви сказали, що в будь-якій сфері діяльності поважаєте фахівців і ненавидите дилетантів. Назвіть, буд-ласка, прізвища тих, кого ви вважаєте “фахівцями” української культури. І разом з тим – прізвища “дилетантів”.
Антін Мухарський: Про колег – або гарно, або нічого. Тому назву фахівців: Вадим Скуратівський, Дмитро Горбачов, Сергій Васильєв – культурологи, три Юрія – Винничук, Андрухович, Іздрик і сестра їхня Оксана (Забужко), видавці – Іван Малкович, Олександра Коваль, Влад Кириченко, директор “Мистецького арсеналу” Наталія Заболотна, в кінематографі якісно працюють Лесь Санін та Володимир Тихий, геніальні українські художники – Олег Тістол, Арсен Савадов, Микола Маценко, Іван Семесюк, Анатолій Криволап… Багато є у нас митців світового рівня. А про дилетантів і симулякри навіть і говорити не хочеться.
Galya Plachynda: Антін, як Ви ставитеся до тієї тези, що українська національна культура – традиційно елітарна культура? Чи, взагалі, на Ваш погляд, в Україні сьогодні існує еліта? Якщо так – кого можна означити “українською елітою”? І чи може еліта змінити ситуацію в культурницькій сфері, “окультурити” суспільство?
Антін Мухарський: Абсолютно з цим не згоден. Українська національна культура, в її найгіршому розумінні – тотальна шароварщина, гримаси меншовартості та суцільний несмак. Українська елітарна культура (про це я висловлювався вище) – для мене передусім це культура, яка резонує і рефлексує на події сучасності, а не просто “обслуговує” тих, хто називає себе елітою, а насправді нею аж зовсім не є. Бо еліта для мене – це аристократизм духу, превалювання суспільних цінностей над особистими інтересами, планетарний погляд на проблематику сучасної України, а не вузьколобе містечкове мислення. Оскільки таких людей в Україні мало, а особливо у політикумі, то для мене елітою нації є переважно ті люди, які працюють у культурологічному контексті буття.
Anna Shevchenko: У своєму нещодавньому інтерв’ю Ви заявили: “Не знімаюся в серіалах, не рекламую пральних порошків, не веду програм. От якби хтось мене запросив як Ореста Лютого, мабуть, погодився б. Але наразі немає телеканалу, що ризикнув витримати весь той шал і напруженість, якими насичений цей персонаж”. То що – Тві – це той канал, який здатний витримати Ваш “шал і напруженість”?
Антін Мухарський: Подивимось… Вже цього тижня у неділю о 22.00 на ТВі – перший випуск анархо-кабаре “Зелена лампа”. Зауважте, проект авторський. Мені його ніхто не нав’язував. Ще півроку тому (ще до конфлікту, який розгорівся на каналі у квітні) я сам прийшов на ТВі й запропонував зробити там “Зелену лампу”. Хоча до того декілька каналів пропонували мені стати ведучим деяких проектів, але мені нецікаво бути просто “гаварящєй головой”, яка ретранслює у соціум чужі думки, установки, сценарії. Мені незабаром уже 45 років, я багато що бачив і пережив, та, сподіваюся, в моїй голові вистачить ідей і думок, щоб створити якісний авторський телепродукт, який буде цікавий інтелігентним людям, які вже втомилися від суцільної “розважаловки”, талант-шоу-шоу-холостяків, проблематики “тименелюбишятебені”, кулінарно-спіритично-будівельно-дебілістичних шоу, рагульських серіалів, жлобоглему, бикування світських левів і левиць, усього того тваринного зоопарку, який хизується своїми статками на тлі зубожілої напівзруйнованої країни. Проклинаю вас, сукі…:)))
Nash: До речі, на ТВі виходить програма, яку ведуть Андрій Бондар і Тарас Чубай, так от нещодавно вони вели дискусію на тему масової культури і поп-культури. На Ваш погляд, ці дві категорії – маскульт і поп-культура – відрізняються між собою? Якщо так – чим саме?
Антін Мухарський: Якщо ви перечитаєте попередні мої відповіді, то, мені здається, з легкістю знайдете відповідь на ці питання. Дякую.
Квітка Ос: Антіне, як народилася ідея мистецького аукціону? Роботи кого з сучасних художників (українськихі не тільки) маєте/хотіли б мати вдома?
Антін Мухарський: Від самого початку програма “Зелена лампа” задумувалася як телеаукціон у прямому ефірі, де б прямо на очах всієї України телеглядачі могли б взяти участь у торгах за роботи сучасних українських художників, які досягли високого рівня популярності та продажів, та чиї роботи користуються реальним попитом у колекціонерів. Але виходячи із технічних, технологічних та творчих умов (проект створювався УСЬОГО!!! за два тижні), ми відмовилися від прямого ефіру. Хоча не виключаємо, що з наступного вересня будемо виходити в прямому ефірі. А ідея створення подібного культурологічного проекту народилася саме через те, що у нас вже є досить багато митців, які досягли світового рівня майстерності у своїх напрямках і можуть бути цікавими навіть тим, хто мистецтвом ніколи не цікавився. Досить вже смакувати дешевими плітками та підгляданням за приватним життям різних поп-“зірок”, які, по суті, нічого собою не являють, бо “дуті”, як ті жаби, що їх через соломинку, вставлену у задній прохід, надувають такі само “дуті” продюсери. Зокрема, я вже втомився від симулякрів і усієї тої брехливої піни, яку продукує сучасне розважальне телебачення та шоу-бізнес. Будьте прокляті й ви… :))))))
Paul: Як ставитеся до висловлювання: скільки мов ти знаєш – стільки разів ти людина? Ви знаєте російську, англійську тощо?
Антін Мухарський: Так, я тричі людина – знаю російську, англійську, ну, й українську зі словником (жарт)… А ще, коли я служив в ансамблі групи радянських військ в Німеччині, ми там вчили німецьких пісень, одна з них звалася “Ім шонстен візенд грунде штейт майнер хаймат хаос”. Ми співали їх хором на великих концертах, присвячених радянсько-німецькій дружбі. Але коли ми її репетирували, фрау Інга, яка приходила вбирати в кабінеті у начальника, дуже сміялася. Чому – спитаєте. Тому що, як повідомила вона нам пошепки, ця німецька народна пісня була улюбленою піснею Геббельса… Це все одно що хор Олександрова співав би “Пішли ви нах…, москалі!” Отакі от культурологічно-лінгвістичні гримаси траплялися в моєму житті.
Paul: Антіне, а за що Ви так ненавидите росіян?
Антін Мухарський: Неправда! Брехня! Росіян я люблю. Я не люблю москалів. Так само люто я ненавиджу і хохлів, а люблю українців. Бо москаль для мене – то загарбник, наволоч і кат, синонім підступу й брехні, який у будь-який спосіб намагається придушити, приборкати, вбити, “зачмаріть” будь-кого і будь-що, що опирається його варварському натиску. Бо москаль – це породження імперії, великодержавний російський шовініст, який проказує: “Русскій Мір, Таможенний Союз, Славянське Братство, Путін – Цар, Гундяєв – Бог”. А насправді думає одне: “Аби ті хохли на все це повелися, як казахи, а ми їх знову облапошимо, разденем, придушим і влаштуємо черговий голодомор-геноцид, як будуть опиратися нашим “братнім обіймам””. Так само люто я ненавиджу хохлів і малоросів, що служать москалям і прогинаються під них. Я справді за братню дружбу між російським і українським народом, яка ґрунтується на принципах взаємоповаги, взаєморозуміння і культурного діалогу.
Nash: Чому для свого проекту Ви вибрали саме телеканал ТВі – тим більше, зараз, коли довкола ситуації на каналі так багато емоцій і домислів?
Антін Мухарський: Я вже відповідав на це питання. Зі своїм проектом я прийшов на канала ще наприкінці 2012 року, до початку згаданого вищеконфлікту, в основах і причинах якого я, чесно кажучи, не розбирався і розбиратися не планую. Бо де б не працював, завжди намагався оминати внутрішньоколективні чвари, інтриги, навіювання, а просто чесно і професійно робив свою справу.
Inna Kornelyuk: На ваш погляд, чому українська культура може стати конвертованою валютою? І чому, тобто завдяки кому, вона опинилася за бортом? На відміну від, наприклад, російської “великої могутньої”? Дякую!
Антін Мухарський: Концепція превалювання російської культури над культурами інших братніх республік, виплекана за часів СРСР, дісталася нам у спадок від імперії, що розвалилася 1991 року. У ці важкі наслідки меншовартості, другосортності, шароварності, хуторянства та відсталості українських мистецьких інституцій, що існували виключно в ідеологічному контексті, вигідному “камуністічєской партіі і правітєльству”, ми й пожинаємо нині. На жаль, у сучасній Україні абсолютно відсутня державна політика підтримки та розвитку культури, конкурентоспроможної у світовому масштабі. На відміну від Росії, чиї державні мужі прекрасно розуміють, що культура – це зброя масового ураження, яка має дуже потужну силу. От якраз вони і ставлять Табачників на ті ділянки, де культурологічно-освітній процес “у правильному руслі”, не дай Боже, через деякий час вигоне свої паростки “рускаго міра” в контексті вигідної Російській імперії малоросійської ідеології.
Завдання українського суспільства, його інтелектуальної, творчої еліти – чітко фіксувати подібні спроби і чинити їм опір у будь-який спосіб. Україні з боку Російської імперії оголошено справжню культурологічну, історичну та гуманітарну війну. ЛЮДИ, БУДЬТЕ ПИЛЬНИМИ! Хіба нам мало жертв? Хіба нам мало голодоморів? Хіба нам мало нещасть, які завжди приносили на нашу землю різні окупанти? КОМУНОФАШИЗМ НЕ ПРОЙДЕ! ОКУПАНТИ, ГЕТЬ З УКРАЇНСЬКОЇ ЗЕМЛІ! Ну, і Стас Михайлов теж… :))))
Zakhar Rusetskiy: Доброго дня, пане Антіне! Скажіть, будь-ласка, якою ви бачите Україну як державу в майбутньому? На якому рівні буде культура українців та України? І хто сьогодні, на вашу думку, авторитет в українському суспільстві? Дякую!
Антін Мухарський: З приводу авторитетів і моїх особистих пріоритетів я вже відповідав вище.
А мрійливий час, юнацькі мрійливі роздуми про Велику Осяяну Господнім Благословінням Україну, яку хтось має створити, і хтось має нам подарувати, розбилися об реалії справжнього українського життя. Тотальне жлобство, “совок”, тваринно-хижий капіталізм, “Старший великодержавний брат”, агресивний, не менш хижий західний Патрон – все це опустило мене з небес на землю і примусило боротися за Небесну Україну тут, в суворих реаліях сьогодення.
Україна починається з тебе, з твоєї особистої території, де передусім ти вичавлюєш з себе по краплі анемічну, сонну й байдужу тварину і потроху прокидаєшся, починаючи свідоме життя заради майбутнього тієї країни, яку ти хочеш бачити кращою.
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень