Ланцюговий пес бориславського царька !!! Соціальна місія журналіста полягає у формуванні соціальної думки, забезпечення всебічного і об’єктивного інформування про соціальну дійсність. У демократичних країнах, де сильне громадянське суспільство, журналістів прийнято називати «ланцюговими псами демократії», однак у нашій країні така правдива журналістика тільки зароджується, поволі відтісняючи «совкову журналістику». Вже маємо громадське телебачення, низку незалежних газет та інших медіа ресурсів, але поки що в Києві. На жаль, значну частину людей, які працюють в регіональних та місцевих ЗМІ в Україні я б назвав «ланцюговими псами місцевих царьків», що до журналістики не має жодного відношення. Не виключення і наше місто. «Бориславські авантюристи» так називається «шедевр», що надрукований вже віднедавна у антинародному часописі «Нафтовик Борислава» від 28 травня 2014 року, автор якої, як це не дивно, такий собі Петро Магур, який виступив у своїй статті дешевим адвокатом коронованого шиною, поки що міського голови Фірмана. Ця стаття ніщо інше, як цинічний виклик бориславській громаді, яка висловила своє справедливе незадоволення діяльністю і бездіяльністю міської влади. Характеризуючи статтю, хочеться сказати фразою, відомого політичного класика, яка вже стала крилатою «как то тєкст по-дєбільному напісан». Типова «писанина» зразка 70-80-тих років; лакеї, «холуї» залишились, стиль і мова у них все та ж, старенька, «совкова». Нікуди вони на жаль не зникли. В тексті статті є деякі місця, які мене щиро розвеселили. Ну от наприклад: Вони не знайшли нічого кращого, як від словесних образ перейти до конкретного приниження – на міського голову Борислава, якийсь пройдисвіт з числа протестуючих надів колесо. (Ходять чутки, що це було зроблено за прямою вказівкою когось із організаторів протесту за додаткову плату – пляшку горілки із закускою). Так от, ходять чутки, що Петро Магур канібал і поїдає людську плоть. Зауважте, ці дві чутки є однаковими за своєю формою. Цей, як пише Магур «з числа протестуючих пройдисвіт», доведу до відома, був активним учасником майдану в буремні місяці революції, а далі пішов воювати на схід і є добровольцем у складі другого батальйону «Дніпро», його ще називають «Дніпро 2». І я пишаюсь тим, що знаю особисто такого мужнього, щирого, доброго і великодушного хлопця в якого природна алергія на брехунів та негідників. «Якщо комусь не подобається стан міського парку, то цю проблему слід вирішувати не мітингами та демонстрацією гніву, а всенародною толокою». «Риба гниє з голови». Всенародна толока буде і в міському парку, але тільки після толоки в будівлі міської ради, звідки викинемо усе сміття, яке вже засмерділося в сесійній залі та у деяких владних кабінетах. Ще веселить фраза – «розхитують громадський спокій у місті та підігрують ворожим до України силам». Та от «Віче Гніву» що відбулось 22 травня розхитало зовсім не громадський спокій, а спокій «царька бориславської міської ради і його лакеїв», які вправно, вночі, здирали оголошення щодо часу і місця проведення віче. А щодо ворожих сил, то найбільш ворожою силою для України є режим внутрішньої окупації, режим бандитів, злодіїв, радянських і пострадянських виродків, що всіма силами борються за своє самозбереження і є вони у всіх сферах суспільного життя в тому числі і в журналістиці. В кожному слові, в кожній букві і розділовому знаку жалюгідної «писанини» Магура під «екстравагантною» назвою «Бориславські авантюристи», відчувається фальш та нещирість, насмішка та зверхність, наче, як своєрідна захисна реакція, що є причиною страхів та фобій, які, напевне, притаманні цьому автору. Петро Магур, як злий алхімік, отримує натхнення лише тоді коли треба чорне показати як біле, а біле як чорне, маніпулюючи фактами, інформацією та подією. За все в житті доведеться колись відповісти, якщо не перед людьми, то вже напевне перед Богом: за моральну кривду, за кожне неправдиве слово, що може різати гостріше ножа. Після дощу завжди сонце, після ночі завжди день. Україна пройшла сімдесят років комуністичної темряви: брехні, фальші та зрадництва, занепаду національного духу та суспільної моралі, двадцять три роки кримінально-олігархічної темряви: страху, бідності, невпевненості та хаосу. Однак, прийшов той час, коли народ в масштабі всієї країни усвідомив себе великою нацією, а в межах нашого міста Борислава, населення врешті стає громадою. Цей унікальний шанс, подарований майданом на свободу та справедливість, на добробут та щастя не можна втратити, виявляючи слабодухість, чи байдужість по відношенню до зла, що невдало маскується. Назар ХОПЯК, публіцист, блогер.
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень