Лемки – надзвичайно потужна, талановита, дієздатна етнічна гілка української нації, що найдалі висунута на захід. Як і всі горяни, а замешкували вони гірські смуги Словаччини та частину території Українського Закарпаття, – лемки – на диво волелюбні й горді люди, можливо ще й через те, що змушені були століттями утверджувати себе поміж чужорідних і часто вороже настановлених етносів. Лемки вистояли і навіть зуміли зберегти свою мову, свою церкву, свої багатющі традиції. Навіть коли Кремль, у погодженні з комуністичним урядом Польщі, пішов на найважчий злочин, пограбувавши у народу найсвятіше, що в нього є, – споконвічну, Богом дану, землю, оті дивовижно красиві гори, освячені кров’ю і потом цього волелюбного народу, відібрав у нього Батьківщину з церквами і могилами предків, лемки зуміли зберегти свою етнічну ідентичність й історичну пам’ять. І коли на щорічному кермеші отут, у Бориславі, звучить цей своєрідний Гімн Лемківщини: «Гори наши, гори наши, гори наши – Карпати…», то вже на очах юного покоління лемків проступає сльоза, бо генетично закодована у їхніх серцях пам’ять про той рідний край, який у них злочинно відібрали, але душу народу у них відібрати не змогли. Вони, навіть далеко від рідної землі, гордяться своїм предківським корінням, уві снах приходять до них оті найрідніші гори, оті церкви й рідні села. Вони знають і гордяться своєю історією, бережливо плекають і примножують щедрі мистецькі традиції і вірять у те, що колись приїжджатимуть не тільки в гості на землю своїх предків, але й визнають їх на тій землі справжніми господарями і знов називатиметься той край Лемківщиною. Власне, з такими думками я запросив до розмови багатолітнього керівника Товариства «Лемківщина» пані Яніну Начас. Тож їй слово.
– Отже, пані Яніно, може для початку трохи історії.
– Не буду детально говорити про ті трагічні події 1945-1946 років. Про це написано багато. Скажу тільки, що навіть у ті часи, після переселення, не вдалося розсіяти і зденаціоналізувати лемківський етнос. З усіх-усюд, з Донбасу, з півдня України, вони таки поверталися сюди, поближче до своїх рідних гір, на територію нинішньої Тернопільщини, Івано-Франківщини, Львівщини. Багато лемків, які емігрували в різний час у пошуках кращої долі до Європи та Америки, зараз проживають у Хорватії, Сербії, СІЛА, Канаді… А от щодо власне Товариства «Лемківщина», то створене воно було 20 травня 1990 року у Львові. Задля вивчення як минулого, так і сучасного життя лемків, збереження традицій, розвитку мистецьких і художніх талантів нашого етносу. Участь у створенні Товариства «Лемківщина» у Львові брали й наші бориславці: Марія Демська, Василь Колодійчик. А вже через кілька днів, 24 травня того ж року, створене таке Товариство і у Бориславі. Головою обрали тоді Володимира Мотовиляка. Потім керували «Лемківщиною» І. Ванца та В. Колодійчик. А з 1995 року очолити наше Товариство довірили мені. Отак і працюємо вже два десятиліття. А головним завданням є збереження і розвиток культурних надбань лемків, пропагування наших мистецьких традицій через пресу і радіомовлення, відзначання пам’ятних дат нашої історії, організація фестивалів, як от кермеш, що має відбутися у місті 26 вересня, зміцнення творчих і культурних зв’язків з лемківськими громадами України та інших країн світу.
Засновниками Товариства були Михайло Драган, Марія Демська, Марія Прибило, Анна Герман, Василь Колодійчик, Володимир Мотовил як, за що їм низький уклін.
– Пані Яніно, знаю, що при Товаристві «Лемківщина» діє чимало мистецьких колективів, що власне лемки роблять значний вклад у розвиток культури в нашому місті. А візитною карткою Вашого Товариства є, безсумнівно, народний хор «Лемківска студенка»…
-Саме так. Цей колектив чарував своїм співом слухачів не тільки України, але й за кордоном нашої держави. Саме зараз святкуємо двадцять років його створення. Справжніми ентузіастами цього колективу були Іван Ванца, Орест Пиж, Ярослав Пиж, Андрій Глод, Олег Начас, Микола Прибило, Марія Сорока та багато інших. А керувала хором спочатку відомий дириґент Ніна Фінкіна, а пізніше – людина величезного творчого потенціалу Остап Сальва. Саме під його орудою хор у 1996 році здобув звання Народного. Наш колектив знаний далеко за межами міста. Кожного року виступаємо на лемківській «Ватрі» у Ждині (Республіка Польща), на фестивалі лемківської культури у Гутиську, в Монастириську. А ще на таких же фестивалях у Львові, Тернополі, Дрогобичі, Самборі, в Києві, Івано-Франківську…
У здобутках колективу значна заслуга керівника Остапа Сальви, саме завдяки його професійній майстерності «Лемківска студенка» здобула неабияку популярність, зокрема, у Польщі, де жодна «Ватра» не обходиться без наших співаків.
Сам Остап Сальва – переселенець із міста Устрики, що нині у межах Польщі. Це мальовничий край – підгір’я Карпат, який щедро обдарував пана Остапа співучою душею, мистецьким баченням дійсности. І свій талант він доостанку передає хористам і музикантам нашої «Лемківскої студенки».
Напередодні кермешу мушу сказати і про інших талановитих людей, яким наш народний хор завдячує своїми здобутками. Це і пан Григорій Піцюра – композитор, професіонал дуже високого рівня. А наші оркестранти – Ярослава Тарнавська, Анна Левицька, Марія Левицька, Михайло Щурко, Василь Кропивницький, Ярослав Бодак, Ігор Маленда, Роман Оршак, Ярослав Маринін, Світлана Батусова, Юра Печунка, Назар Лівий, Руслан Кузьо, Ярослав Громко, Микола Ляшко, Олександр Чернянський…
А наші хористи – це люди, які не чекають винагороди, а завжди знаходять, і на виступи на міських імпрезах, – і в хорошу погоду, і в негоду. Низький уклін їм за талант, за постійну підтримку. І все це – без жодної винагороди, тільки з власної ініціативи і бажання.
А ще скажу, що прагнемо дочекатися, коли завідувач відділу культури Андрій Спас згадає, що є в Бориславі такий колектив, який є окрасою не тільки лемківського Товариства, але й міста. Хочеться декілька слів сказати про прекрасну співпрацю з нашим Палацом культури, зокрема, з директором Ігорем Мельником.
Велике лемківське «Боже запват!» Вам, пане Ігоре, за вміле, мудре керівництво, за те, що пригріли нас у Палаці культури, де маємо всі можливості для роботи, де нам добре, затишно.
Ось наближається знову лемківський кермеш. І святковий концерт знову відбудеться у Палаці культури. А це свято чекають у Бориславі всі лемки і всі бориславці. Отож запрошуємо, адже нинішнє свято, приурочене 65-й річниці депортації українців з Польщі, до двадцятиліття нашого Товариства «Лемківщина» і Народного хору «Лемківска студенка».
– Ой, пані Яніно, розповіли Ви дуже багато, то, може, вже тільки запросимо наших бориславців на кермеш і нехай вони вже думають про свято, про те, що кожен бориславський кермеш є справді незабутньою подією для нашого міста?
Звичайно, запрошуємо. Але не можу не згадати про нашого визначного майстра гумору Миколу Прибила, який уже двадцять років ділиться своїм талантом із усім Бориславом. А ще й співає у хорі, член правління Товариства, ще й найкращий грибар з-поміж усіх грибарів нашого міста. Мало того, що вміє їх збирати, як ніхто, то ще й частує кожного кермешу усіх гостей грибочками – отими щедрими лісовими дарами.
А хіба можна не згадати про члена Національної Спілки композиторів України Ярослава Бодака, який по краплинці збирає лемківський фольклор і оті перлини народної творчості огранює у своїх книгах, щоб вони залишилися назавжди?!
Чи хіба можна не згадати Василя Колодійчика, який хоч уже й на пенсійному відпочинку, але постійно підтримує зв’язки з нашим лемківським товариством і його мудра порада – завжди нам потрібна. Капличка, побудована на вулиці Лемківській, – це витвір його конструкторської думки. Проектував її саме Василь Колодійчик. А навіть зараз він проектує документацію для сцени, що будується при Палаці культури. Проектну документацію пан Василь виготовив безкоштовно, як подарунок до бориславського кермешу.
А хіба могло б існувати Товариство без незмінної ведучої усіх наших концертів Марти Ільєнко, без скарбника Дані Грозовської, без мого заступника Володимира Мізика, без членів правління – Романа Сенька, Зенона Прокопика, Богдана Солтисіка, Надії Іваницької, Галини Кунців, Надії Кірназ…
– Так, пані Яніно. Але, певно, не могла б розвиватися «Лемківщина і без людей, які матеріально, фінансово забезпечують Ваші поїздки і концерти?
– Та це – безсумнівно! Думаю, що маю право висловити щиру подяку від всіх лемків і усіх бориславців людям, яг вболівають за українську культуру, за лемківські традиції. Хай віддасться сторицею за їхні добрі діла, за їхню допомогу, за патріотизм і підприємцям Володимиру Фірману, Володимиру Голобутовському, Ігорю Михацю. А на минулу «Ватру» ми поїхали тільки завдяки розумінню директора пансіонату «Три сини» – Івана Піляка, який допоміг коштами і оплатив дорогу до Польщі для нашої «Лемківскої студенки». Міська влада, на жаль, цьогоріч не виділила жодної копійки на наші творчі поїздки. Сподіваємось, що все-таки допоможуть нам у проведенні кермешу і міська влада, і підприємці, і наш міський відділ культури.
Розмову вів Ігор Юринець, газета «Нафтовик Борислава»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень