Опубліковане в середині вересня інтерв`ю з міським головою Трускавця (2002-2010 рр.), генеральним директором готельно-курортного комплексу «Карпати» Левом Грицаком викликало бурю емоцій. Це в котрий раз засвідчує, наскільки впливовою є особистість Лева Ярославовича, наскільки у Трускавці і поза його межами прагнуть почути його думку, причому всі – і прихильники, і опоненти. Останні в особі провладних журналістів накинулися на Лева Грицака з різними безглуздими закидами, необґрунтованою критикою, скочуючись до банального обливання брудом. Виглядає на те, що в «козирної» влади розпочалася агонія…
Сьогодні ми продовжуємо розмову з Левом Ярославовичем Грицаком. Говоримо про минуле та сучасне. Постараємося отримати відповіді на запитання, які виникли після публікації попереднього інтерв’ю.
– Леве Ярославовичу, Ваше інтерв’ю, опубліковане нещодавно, викликало бурю емоцій, Інтернет вибухнув коментарями. Згодом появилася стаття однієї з «козирних» журналісток, де Вас в черговий раз намагаються очорнити, застосовуючи тактику «чорним по білому». Як Вам така реакція?
– Справді, після виходу мого інтерв’ю до мене зверталася дуже велика кількість людей із схваленням моєї позиції, висвітленій там. Однак як людина досвідчена у трускавецькому політикумі, я знав, що обов’язково буде відповідь опонентів, причому брудна, брехлива, що переходить межу пристойності.
І до цього часу мене обливали брудом «писарі» О. Куц, Т. Татомир, М. Гук та інші, що на службі у Р. Козира. Спочатку я з ними судився і вигравав суди, а потім просто перестав реагувати, бо навіть програні ними суди не ставили їх у людські рамки. Треба визнати, що сьогоднішній мер підібрав «достойну» собі команду.
Тому крайню статтю О. Куц я сприйняв з усмішкою. Видно, попав у ціль, якщо так реагують. Кажу «крайню», а не «останню», це термінологія пілотів, яка доречна до цієї ситуації, бо впевнений, що на тому не закінчиться. Дуже вже моя діяльність у минулому та й тепер заважає Козиру будувати нові «локальні ринки», що заявлено ним як програма розвитку Трускавця після приходу його на посаду міського голови.
– Зараз Ваші опоненти постійно експлуатують тему Вашого членства в Партії регіонів, хоча свідомо замовчують, що ПР у Трускавці була розпущена найпершою у Львівській області і однією з найперших в Україні. Тож яка справжня причина того, що Ви вступили в Партію регіонів? Невже дійсно вірили в їх ідеали?
– Це питання «на засипку». Ну, перш за все, це була партія загально обраного президента, який на той час не показував жодних ознак антинародної діяльності.
До вступу в Партію регіонів перед виборами на міського голову у 2010 році я мав перевагу на 25% перед іншими претендентами згідно соцопитування. Я знав, що зі вступом до цієї партії я втрачу голоси, орієнтувався на 15%.
Майбутній міський голова, на мою думку, мав би співпрацювати із владою для отримання хорошого фінансування міста. Не для «відкатів», як кажуть мої опоненти, а для розвитку міста. Проте це були другорядні причини. Про основну я нікому публічно ще не говорив…
В той час певні впливові люди почали здійснювати рейдерські атаки з метою незаконного заволодіння майном санаторію «Карпати». Генеральною прокуратурою почалися перевірки різних скарг. Скарги поступали за підписом П. Іванишина та відповідальних працівників центрального комітету профспілок України. Прокуратура не знаходила порушень у приватизації санаторію. Але тут мене попередили друзі, що треба бути обережним при телефонних розмовах, бо по мені завели оперативно-наглядову справу. Пізніше інші друзі сказали, що поступила команда мене «посадити».
До цього мені була організована провокація «хабаря». Наша землячка Марія з магазину «Річки» кинула мені на стіл пачку доларів, завернутих у целофан. Бог мені допоміг, що я не доторкнувся до того пакета¸ щоб віддати його їй, а вискочив за нею з кабінету, кричучи навздогін «Заберіть гроші!». В приймальні вже чекали команди двоє коротко стрижених хлопців, які мали одягнути мені кайданки. А під вікнами міської ради стояв РАФ із заштореними вікнами і ходили певні працівники.
Тоді, щоб зберегти сім`ю, щоб захистити себе і санаторій, я і прийняв рішення вступити до Партії регіонів. Після цього наглядову справу припинили.
– Ви згадали за Петра Іванишина. Не розумію, а який інтерес був у нього в цій ситуації?
– Спочатку я і сам не розумів.
Петро Іванишин тоді був депутатом міської ради від опозиційної до мене сили. Коли треба було зробити щось для міста, наприклад, дотацію комунальному підприємству для розрахунків за газ, щоб своєчасно розпочати у Трускавці опалювальний сезон, то опозиція не давала це зробити. Доводилось звертатись до громади, розкидати листівки. Багато хороших, потрібних для міста справ блокувалось тодішньою опозицією. Пізніше я зрозумів цих псевдопатріотів.
В Трускавці, виявляється, була зареєстрована консалтингова група «ПІК», що є абревіатурою прізвищ Пілько, Іванишин, Козир. Жодним консалтингом вони не займалися, бо не мали відповідної кваліфікації, а от за мету ставили поставити міським головою одного з них. Двічі моїм опонентом був Ігор Пілько, який не міг мене збороти у виборчих перегонах. Колишній губернатор Львівщини (нині вже покійний, тому прізвище називати не буду), його підтримував і організував мені провокацію «хабаря». Йому сприяли і наші «друзі». Це називається «по-українськи», методи «патріотів». Вони ж започаткували у Трускавці брудні передвиборчі технології, які застосовуються й зараз і від яких багатьох трускавчан нудить.
– Леве Ярославовичу, зараз поставлю Вам запитання, яке не дає мені спокою вже 5 років. Пригадую, як у своєму кабінеті в «Арко» в 2010 році Р. Козир мені особисто показував фото з Вами на спільному полюванні… Трускавцем ходили чутки, що Ви домовлялися з Р. Козиром про те, що уступите йому місце мера. Це правда?
– Так, це правда. Коли я ще не знав про існування групи «ПІК» і її діяльність, то до мене підійшов один із членів цієї трійки і запитав, чи я маю намір іти на третій термін, бо є людина, яка могла б мене замінити. Вони розраховували на мою підтримку цієї людини. Тоді я перебував після інфаркту міокарда. Та й опозиція вже поїла мені достатньо нервів, тому я дав згоду не балотуватись.
Звичайно, я зустрічався з Козиром, ми обговорювали з ним мою підтримку його кандидатури. Але публічно про це ніде не було висвітлено.
Однак у прокозирівській газеті мене, на всякий випадок, і далі обливали болотом. Після третього такого «купання» я їм сказав, що вони непорядні люди, і тому я не хочу більше мати з ними справи і йду на вибори.
Під час виборів з моїх уст не вилилось жодного слова проти Козира, а коли при підрахунку голосів виявилося, що він на першому місці, то я, мабуть, один із перших, які тоді балотувалися на мера, привітав його. Тоді я ще не розпізнав його душі, думав, що плітки розпускають без його відома.
Я урочисто передав йому символічний ключ, але через 1,5 місяці на мене почали звалювати всю вину за невдалу роботу. Є такий брудний метод – при невдачі все «валити» на попередника.
А ще в них була боязнь, що я можу знову піти на вибори.
– А що Вас зв’язує з Андрієм Кульчинським?
– Практично ніщо. Те, що говорять про наш «союз» – це видумки писак та політтехнологів. Робиться це для того, щоб очорнити Кульчинського.
Фактично ми з ним ніколи не співпрацювали у міській раді, навіть більше того – розходились у поглядах. Кульчинський в 2010 році, напевно, підтримував Козира, бо той згодом поставив його головним лікарем. Адже всіх «грицаківців» Козир звільняв з роботи, а його взяв.
І тільки тоді, коли Козир побачив у Кульчинському загрозу конкурента, то почав його переслідувати і брехливо пов`язувати із регіоналами, дурячи людей.
У Кульчинському мені імпонує розум, людяність і його організаторські здібності. Коли після інфаркту міокарда я лежав у реанімаційному відділенні Дрогобицької лікарні, то Андрій Богданович двічі приходив до мене і сидів по півгодини, хоча ми не були друзями. У нас не було якоїсь спільної мови чи спільних інтересів, він просто сидів і мовчав. Тоді я зрозумів, що це порядна, співчутлива людина.
Хотілось би, щоб міський голова мав таку рису як співчутливість до чужої біди і проблем людей. А бід і проблем у нас дуже багато, за дві каденції я це побачив. І найгірше, що за останні 5 років цих проблем явно не стало менше.
Вдивіться і порівняйте зображення на біг-бордах, виставлених основними претендентами на міського голову.
У одного добре і розумне обличчя, щирі очі, короткий, але чіткий посил на основну тему – розвиток міста. У другого ж чергові банальні обіцянки і сірі штани, в тон життєвій позиції. Дивіться швидше, бо після моєї оцінки другий обов’язково поміняє основний біг-борд, але сірість душі все одно залишиться.
Спілкувався Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень