Учора, 25 січня, Лев Ярославович Грицак відсвяткував своє шістдесятиріччя. Погодьтеся, вагомий привід для того, щоби поспілкуватися.
“Свою поразку я сприйняв як полегшення і як те, що так Бог дав”
– В радянські часи чоловік у шістдесят років ішов на пенсію. Це був своєрідний підсумок життя. Ми зараз все це переосмислюємо, та й Україна поволі йде в Європу. Тому шістдесят років нині – це вже не ті, колишні. А як Ви сприймаєте своє шістдесятиріччя? Що це для Вас?
– Я вам скажу, що почуваю себе, як і раніше, молодим, навіть юним. Маю в житті ті ж пріоритети. Єдине, що гнітить, -цифра. Хоча розумію, що середній рівень життя збільшився. Але отут неприємний момент – саме цифра. А в душі, в думках, у всьому – все одно залишаюся таким, яким був.
– Що, на Вашу думку, основне Вам вдалося зробити за ці шістдесят років життя?
– Я, напевно, будівничий. Не знаю, можливо, це від діда, він був будівельником. Мама любила робити щось постійно – на роботі і в хаті. Я завжди був і залишився непосидючим. Побудував санаторій “Лісова пісня” на Волині, і “Карпати”, і приватні об’єкти, і хату.
– Як Ви сприйняли свою поразку на виборах, коли втретє балотувалися на посаду міського голови Трускавця? Хто в цьому винен – команда, чи Ви, що не зуміли всього донести виборцям, чи якісь об’єктивні обставини?
– Все це я сприйняв як полегшення і як те, що так Бог дав. Уже не дістаю в такій великій мірі незаслужених образ, як це було за вісім з половиною років, коли я був мером, це образливо, коли робиш людям добре, а знаходиться якась частина трускавчан, можливо, зовсім невелика, яка тебе звинувачує. Це неприємно, коли віддаєшся роботі, намагаєшся щось зробити, аби був якийсь результат, – а тебе намагаються скомпрометувати. Тому я це сприйняв дуже добре, мені, знаєте, якось полегшення прийшло (сміється). Я тоді відразу ж став підтримувати одного з кандидатів, коли побачив, що відставання десь на 160 голосів усього.
“Зробити з цієї площі ринок – це, я вважаю, є великий гріх перед трускавецькою громадою”
– Леве Ярославовичу, а чому Ви взагалі йшли на вибори? Все-таки третій раз, шансів було менше, ніж першого та другого разу.
– Чому я йшов на вибори? Насамперед я боявся, щоби те, що було напрацьовано, зникло, зіпсувалося. По-друге, я не хотів, щоби сталась якась біда з курортним парком. Треба сказати, що частково ми це вже побачили, бо була спроба, вірніше, це вже сталося, адже порушена цілісність земель родовища мінеральної води “Нафтусі” першої санітарної зони, коли пробурили свердловину, яка абсолютно не в’яжеться зі збереженням цієї цілющої води. Художників, підприємців, фотографів виганяють з парку за те, що вони ходять по поверхні асфальту і фотографують, а в той же час на 320 метрів бурять свердловину, яка порушує шари землі. А це і поверхневі води, і ґрунти, де проходить каналізація, і прісні води, і мінеральна вода “Нафтуся”. Є реальна можливість змішування цих шарів землі і факт забруднення “Нафтусі”. Це відразу було зроблено, чого я боявся. Я сподівався, що сьогоднішній мер цього не допустить, я його просив не робити цього. Але…
Ми зробили проект реконструкції парку та площі. Почали це все втілювати в життя. Там, де колись був пам’ятник Леніну, – історичне місце. Пам’ятники Леніну в будь-яких місцях не ставили, ставили тільки в найкращих місцях. Сесія прийняла рішення будувати тут пам’ятник Незалежності. Відбулося громадське обговорення. Витратили кошти на проектування – мало не півтора мільйона гривень. Десь на сімсот тисяч гривень уже були виконані роботи – залиті фундаменти, зроблені підпорні стінки. А цю площу зараз нова влада перетворює на ринок. З досвіду інших міст – у Львові, в Стрию, Чорткові, Дрогобичі – бачимо, що там, де зробили стихійний ринок, потім роками чи десятиріччями звідти його не можна викорінити, тому що підприємці – особливі люди, які не хочуть втрачати своїх грошей. Зробити з цієї площі ринок -це, я вважаю, є великий гріх перед трускавецькою громадою. Перш за все ми повинні думати про розвиток Трускавця, а розвиток тримається на “Нафтусі” і на курортниках. Курортники повинні мати певні умови для відпочинку, щоб сюди приїжджати, а не міняти Трускавець на Карлові Вари чи ще на якийсь курорт.
Ми повинні робити благоустрій. Що стосується ринків, то вони, звичайно, потрібні. Але ми маємо достатньо ринків. Наприклад, сувенірний ринок. Це досить гарний ринок, який упорядкувала влада, що була до мене. Я визнаю, що вони це дуже гарно зробили, чітко обмежили його, обгородили. Навіщо на площі, де мав бути пам’ятник Незалежності, ринок? Крім того, цей монумент – монумент Свободи – мав помирити ці всі політичні сили, які в нас є, – праві, ліві, центристські і так далі. Там мала бути відображена загальна наша історія, загальна наша перемога – Незалежність України, до якої ми всі разом йшли.
Ще одна причина, чому я йшов на ці вибори, – це турбота про тих людей, які працювали разом зі мною. Я боявся, що вони позбудуться посад. Так сталося, що я не пройшов, а ці самі “друзі”, за яких я переживав, мене на виборах підвели. Були такі, які вже під час самих виборів пішли до моїх опонентів, я не буду прізвищ називати. А були такі, з числа навіть моїх заступників, які після виборів ішли до нового мера і обговорювали мене, що я ось такий поганий, не давав їм можливості розвиватися, просилися до нього на роботу. Так що я зрозумів, що цей аргумент я даремно враховував, даремно за них переживав.
“Партія регіонів повільно, але впевнено виводить країну з кризи”
– Багатьох здивував той факт, що Ви стали членом Партії регіонів, а вже після виборів очолили Трускавецьку міську організацію цієї політичної сили. Це був вимушений крок? Ви таким чином сподівалися, що Трускавець отримає підтримку з боку Президента України, Кабінету Міністрів? Чи це Ваші ідеологічні переконання?
– Ви знаєте, що перед цим я був у “Батьківщині”. Вважаю, що мене незаслужено виключили, навіть без мого відома. Я не став апелювати про поновлення, тому що був незгідний з політикою цієї партії. Якось треба було не зникнути з громадського життя, треба було вибирати свою нішу, де можна було би застосувати свої знання і розум.
Перед виборами за соціологічними опитуваннями я мав перевагу, тому ризикнув вступити в Партію регіонів, знаючи, що це зменшить мій рейтинг. Але перевага над іншими кандидатами в міські голови була в 20-25 відсотків, і моя інтуїція підказувала мені, що маю втримати позиції й перемогти.
Чому я вступив? По-перше, я по житті завжди, як я вже сказав, будівничий. Я не люблю стояти на місці. Я не люблю створювати кризу, я люблю ці кризи вирішувати, люблю щось будувати, реалізовувати, розвивати. Я бачу, що Партія регіонів, власне, займає таку позицію, хоч би як її не сприймали у нас, на Заході України, називаючи антинародною чи ще якось. На сьогодні, я думаю, люди переконуються, що Партія регіонів абсолютно нічим не гірша, а. може, й краща, і точно краща, ніж інші політичні сили. Вона повільно, але впевнено виводить країну з кризи.
Я розраховував на те, що все-таки переможу. Тоді мені треба будуть для розвитку якісь фінанси, ресурси. І дійсно, мені обіцяли не як члену партії, а як міському голові двадцять мільйонів гривень для розвитку Трускавця. Обіцяли будівництво критого льодового палацу. Я вірив у це і знав, що якщо буду в опозиційній партії, то, звичайно, на мене будуть дивитися зовсім по-іншому.
“Коли приходить вихідний день, я собі не знаходжу вдома місця”
– Відтоді, коли Ви перестали бути мером, чи з’явилось у Вас більше вільного часу? І якщо так, то як Ви його використовуєте?
– Мабуть, вільний час зараз легше знаходити, ніж тоді, коли я був мером. Але час я собі можу вже планувати більше. Єдине, що я не хочу цього робити, бо вже настільки втягнувся в роботу. Рано приходжу на роботу – першим з адміністрації. І йду останнім пізно ввечері. Коли приходить вихідний день, я собі не знаходжу вдома місця. Якщо не їду на рибалку, на полювання, на польоти (Лев Грицак має власний гелікоптер – А.В.), ще кудись, то йду на роботу. Це вже стало звичкою. І, тим більше, помічаю за собою, що останнім часом, останніх пару років в мене з’явилась якась підвищена працездатність. Якщо в обід мені треба було відпочити 15-30 хвилин, то зараз я взагалі про це забув. І навіть вночі хотів би працювати. Можливо, це з віком прийшло…
– Нещодавно Ви повернулися з поїздки в Китай. Чи зрозуміли Ви філософію цієї країни? Що Вам дала ця подорож?
– Я їхав у Китай з основною метою: зрозуміти китайський феномен. Був у Пекіні, Шанхаї, Гонконгу. Я зрозумів, що там зараз є поєднання соціалізму, тоталітарної системи з високо-розвинутою економікою. При тій партійній дисципліні діють економічні закони. Найголовніше для китайців, за що вони дякують Комуністичній партії, що їх нагодували. Партія зуміла нагодувати півтора-мільярдний народ.
Від Пекіна до Шанхая я їхав поїздом. Бачив, як там по дорозі всюди будують. Причому цілими блоками, а не окремими будинками. Гонконг – це окрема розповідь, окреме диво. А в загальному я зрозумів, що з китайцями треба бути обережним. Вони дуже охоче і легко шукають, як розвести.
– У Вашому кабінеті, крім серйозної економічної літератури, я побачив лише одну художню книгу – гуморески Павла Глазового. Гумор допомагає виживати?
– Я тимчасово переїхав у цей кабінет, бо в моєму роблять ремонт. Моя бібліотека – в кабінетах заступників.
– Що робитиме Лев Грицак 26 січня – наступного дня після ювілею?
– Перерву ці всі застілля, поїду, але з користю для нашого санаторію.
– Я так зрозумів, що на пенсію Ви не збираєтесь, і ніхто не змусить Вас це зробити?
– До пенсії ставлюся, можливо, не так, як усі. Ніколи не ставив собі за мету добитися пенсії від держави, завжди сподівався на власні сили, не на те, що діти допоможуть, візьмуть мене на утримання – якщо до цього дійде, не дай Боже, краще би до цього не доходило.
– Чи задоволені Ви своїми дітьми?
– Так, задоволений. Старший син незабаром працюватиме лікарем у Трускавці. Молодший після закінчення політехнічного університету знайшов себе в нашому сімейному бізнесі. Єдине, що мене непокоїть, так це те, що вони курять. Але при мені стараються цього не робити.
– Ви кинули курити?
– Так, у Китаї на Новий рік.
– Чи будете ще балотуватися на міського голову?
– Якось не думав про це. Час покаже. Якщо люди попросять – чому б ні? Але я переконався, що можна робити громадські справи, не будучи міським головою. Наш санаторій “Карпати” продовжує надавати допомогу бідним, влаштовуємо для них обіди. Робимо ремонти трускавецьких лікарень. Надаємо грошові допомоги.
– Чи є якесь важливе для Вас питання, яке я не задав? Сформулюйте його й самі дайте на нього відповідь.
– Навіть не знаю. Здається, про все важливе ми поговорили.
– Вітаю Вас з другим тридцятиріччям і бажаю насамперед міцного здоров’я.
– Дякую.
Анатолій Власюк, часопис «Тустань»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень