Дрогобиччині пощастило стати учасником Євро-2012. Пощастило, бо в Трускавці є високого рівня готелі для проживання туристів, а в Дрогобичі – стадіон для тренування однієї із команд. Залишається хіба скористатися з цього. Та, з’ясовується, без високого польоту думки в місцевих чиновників зробити це, ох, як важко.
Важко, коли в поняття «скористатися» вкладають хіба реконструкцію за державні кошти стадіону, покращення інфраструктури та, головне, – ремонт ущент розбитих доріг. Зрозуміло, що мати гарні дороги дуже важливо. Та важливо не тільки тому, що місцеві чиновники перестануть розбивати на ямах свої дорожезні автомобілі. Дороги призначені для того, щоб зв’язувати між собою села, міста й навіть народи. Недарма древній Рим, завойовуючи нові території, відразу ж брався за будівництво магістральних шляхів, зв’язував ними Європу й допомагав її народам обмінюватися не тільки матеріальними, а й духовними цінностями.
Географічне ми перебуваємо в центрі Європи, та з відомих причин європейці вимушені знову відкривати нас для себе. Тож, коли відремонтованими до Євро-2012 дорогами вони приїдуть на Дрогобиччину по вболівати за свою збірну, ми просто зобов’язані показати їм не тільки сучасні досягнення, а й древню й направду унікальну історію та культуру. Щоб вони приїжджали до нас ще і ще, захоплювалися побаченим й інвестували значні кошти в розвиток регіону.
А показати ми таки маємо що. Чого вартий один лише сіль завод – найстаріше діюче підприємство в Україні, а, може, й у цілій Європі. Якби таке підприємство було, для прикладу, у Франції, від туристів не було б відбою. Вони зуміли б так його подати, що половина Європи тільки про те й думала б, як приїхати сюди, подивитися на це диво й залишити тут масу євро.
Чому ж Дрогобич не трубить на всю Європу, що володіє такою унікальною історичною цінністю? Чому ні французи, ні британці, ані німці не знають, що це підприємство має офіційний паспорт, у якому датою його заснування вказано 1250 рік! А якби туристи поспілкувалися з живою енциклопедією, інженером підприємства, яке тепер має назву «Галка-Дрогобич», Миколою Юрчиком, то довідалися б, що початок солевидобування тут сягає ще древніших часів. У Києво-Печерському Патерику згадується прикрість, що в 1097 році сіль перестали підвозити з Галичини. Та вони цього не знають, бо звідки мають почерпнути інформацію, якщо в Дрогобичі досі не було структури, що займається промоціями міста. Відповідно й ніхто не займався професійно тим, щоб презентувати європейцям місто в Інтернеті та інших рекламних виданнях.
Можливо, батьки міста бояться займатися промоціями, щоб чого доброго туристи й справді не вирішили приїхати на найстаріше в Європі діюче підприємство, бо без валідолу заходити сюди їм ризиковано.
Ризиковано заходити не на «шиб королівський» (колодязь, з якого качають розсоли вже понад 500 років), а стояти поруч з розбитими приміщеннями, що валяться не від часу, а від безгосподарності. Сьогоднішній сільзавод з милозвучною назвою «Галка-Дрогобич» справляє гнітюче враження. З висоти пташиного польоту здається, що його або бомбили, або принаймні тут пронісся ураган Торнадо.
Нагадаємо, що господарює тут ЗАТ «Галка-Дрогобич», яка з 2003 року орендує цілісний майновий комплекс та земельну ділянку, на якій розміщений завод. Фактично цю оренду дозволили для того, щоб зберегти для міста підприємство, яке має неабияку історичну цінність. Саме того року Дрогобич розробляв стратегічний план розвитку й пріоритетом визначив туризм. А що то за туризм без підприємства, яке багато століть тому дало поштовх для розвитку міста.
До речі, ще в 60-х роках минулого століття, Ларису Скорик, тодішнього старшого архітектора Львівського проектного інституту «Діпроміст», вразила ця древня частина Дрогобича, від якої, власне, й бере початок місто, її погляд зупинився не тільки на сільзаводі, а й на двох унікальних храмах, що розташовані поруч – церквах св. Юра та Чесного Хреста. Око талановитого архітектора відразу ж побачило тут ідеальне місце для музею-скансену, що міг би привернути увагу дуже багатьох поціновувачів старовини. Вона навіть розробила проект цього музею, немов би передбачаючи, що майже 50 років згодом Дрогобич увійде в число міст, які прийматимуть Євро-2012, і захоче вразити іноземних туристів. На жаль, реалізувати цей проект не вдалося ні за радянської влади, ні в часи незалежності. Більше того, сучасний орендар фактично нічого не зробив для відновлення приміщень. А в такому стані підприємства сюди можна водити на екскурсії хіба туристів-екстремалів.
Не набагато краща ситуація з унікальною пам’яткою архітектури XVII ст. церквою св. Юра, яка знаходиться поруч. Ця пам’ятка архітектури перебуває під охороною ЮНЕСКО. Та, незважаючи на це, храм знаходиться в критичному стані. Протікає перекриття, валиться огорожа. Якщо місто не втрутиться зараз, то під час Євро-2012 вже не буде що показувати туристам.
А вся річ у тому, що в останні роки про розвиток туризму в Дрогобичі ніхто й не думав. Як це не дивно звучить, але промоціями міста ніхто не займався.
Дмитро Федан, газета “Каменярі”
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень