Нещодавно за підтримки Українського Культурного Фонду було видано інтеркультурний путівник «Дрогобич». Це один з ряду таких путівників, які пропонують помандрувати різними українськими містами. В інноваційному проєкті «Український букет народів», який організовує молодіжна організація «Стан», беруть участь ГО «Арекет», ГО «Молодіжна агенція з адвокації ромської культури «АРКА», ГО «Культурний ді@лог», ГО «Кримська проєктно-освітня платформа Q-hub», Лисичанський міський Палац культури та Благодійний фонд «MLT Museum PLUS».
Отже, Дрогобич – місто в Західній Україні. Навіть не місто, а півтора міста, бо так його називали у довоєнний період, до 1939 року. Тут жили українці (русини), поляки та євреї. Після 1945 року в Дрогобичі появився російський елемент, а після окупації Росією Криму 2014 року – і кримськотатарський. А ще ж були німці, є цигани (роми), і, напевно, тут проживають і представники інших народів, вже в меншій кількості. І весь цей конгломерат в доброму значенні цього слова співіснує, співпрацює, співтворить Дрогобич.
Пів сотні сторінок, 64 фотографії, мапа просторів різноманіття, розповіді про порозуміння між християнськими конфесіями та між різними релігіями, історії з життя дрогобицьких ромів, поляків, євреїв та кримських татар – путівник сприймається і як журнал, і як фотоальбом, і як навчальний посібник на тему «Як сусідам жити в мирі та злагоді».
Можна ходити Дрогобичем з цим путівником у руках, а можна й без нього, повіривши, що люди тут добрі і все розкажуть та покажуть, а не зведуть на манівці, щоб побити чи пограбувати. Можна шукати інтеркультурність Дрогобича в цьому путівнику, а можна просто вийти на площу Ринок, глянути на церкву Пресвятої Трійці з однієї сторони та костел святого Варфоломія з іншої, а потім вуличкою спуститися повз табличку на місці загибелі Бруно Шульца, повз пам’ятник Бандері до єврейської святині – найбільшої хоральної синагоги у Східній Європі.
Інтеркультурність Дрогобича – у пам’ятнику святому Іванові Павлові ІІ, в пам’ятниках Шевченку, Франку та Міцкевичу, на старому цвинтарі на вулиці Трускавецькій та в смачних чебуреках кримськотатарської кухні, в польській школі від Фундації Святого Антонія та на Млинках, де роми мають міцну та дружню спільноту. Мультикультурність Дрогобича – в таких особах як Артур Деска, Амет Ділявер Оглу Бекір, Єва Райська (Маріанна Максимова), Йосип Карпін, Микола Походжай, Мирослав Маринович, Ігор Чава, Ольга Павловська, Усніє Умерова, Віктор та Олександра Возняки, отець Ігор та Олександра Козанкевичі і ще чимало людей, які люблять це місто та людей в ньому незалежно від національності, віросповідання, політичних поглядів.
Презентація книги «Дрогобич. Інтеркультурний путівник» відбулася в місті Котермака, Франка та Шульца у суботу, 3 листопада. Я обов’язково перечитаю всі тексти путівника, котрий мені подарував мій кримськотатарський друг Амет Ділявер Оглу Бекір. Бо мандрувати Дрогобичем завжди цікаво – і вуличками від Суецького каналу до Солоного Ставка, Горішньої Брами та Війтівської гори, і сторінками книг…
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень