Неординарна подія, котра зібрала інтелектуалів, цвіт міста Дрогобича. Так одним реченням можна окреслити те, що відбулося у четвер, 5 травня, в Дрогобицькій центральній бібліотеці імені В`ячеслава Чорновола. Тут з 17.00 до 19.00 проходила презентація нової книги Почесного громадянина міста Дрогобича, віце-ректора Українського Католицького Університету Мирослава Мариновича. Організували презентацію громадські діячі Хосе Турчик і Богдан Гринчишин.
Книга на більш ніж півтисячі сторінок має назву «Всесвіт за колючим дротом», а підзаголовок звучить: «Спогади і роздуми дисидента». Ціна її – 120 гривень, що на американські гроші становить менше 5 доларів. Щоб придбати книгу відомого земляка, вишикувалася досить величенька черга. Воно й зрозуміло – книг багато, авторів багато, а Маринович – один.
– Я страшенно щаслива бути з вами, бачити стільки рідних облич нашого Дрогобича, – розпочала свою бесіду з дрогобичанами літературний редактор книги, дружина дисидента Люба Маринович.
– Я завжди жив майбутнім, не хотів перепускати через своє серце минулі кривди, – каже Мирослав Маринович. – Коли прокурор запитав мене: «Яку Ви ставите собі мету на подальше життя?», то я відповів: «Не озлобитися». Це мене тримало, що я можу жити без ненависті, без люті на тих, хто мене заарештовував, хто мене зраджував. Бог ту кривду, яку мені робили кагебісти, обернув мені на добро. Від Бога я дістав значно більше, ніж втратив за 10 років свого ув`язнення…
Мирослав Маринович. В`язень-дисидент. Член та один із засновників Української Гельсінкської Групи. Заарештований у 28 років, на волю вийшов у 38 років. Великий моральний авторитет – про це свідчила надзвичай позитивна атмосфера, яка панувала на презентації. Позитиву додавали і музичні перерви, організовані Союзом Українок – виконання на скрипці мелодії Мирослава Скорика з фільму «Високий перевал» та дві пісні на слова Ірини Сеник (Героїні Світу, політв’язня) у виконанні відомого барда, дрогобичанки-волонтерки Лілії Кобільник. Затамувавши подих, слухали присутні ці слова:
До сибірського мого віконця
завітала гаряча весна:
трохи музики, трішечки сонця,
і здається, що я не одна.
Попіл споминів я не ворушу.
Облітає черемха в саду.
Я чекати нікого не мушу
і назустріч нікому не йду.
Грай для мене, незнаний скрипалю,
вичаровуй мелодій каскад,
не дивись, що я плачу від жалю.
Хоч весна, але сад… Облітає мій сад.
Мирослав Маринович говорив про те, що спонукало його до написання книги спогадів. Мета не у звинуваченні когось, а в тому, щоб читач міг осмислити сенс людського життя, зрозуміти сховані та взаємопов’язані “пружини” історичного процесу. Як каже автор, він намагався писати правду, якою гіркою б вона не була. Що стосується життєвих випробувань, то Мирослав Маринович переконаний, що пройти їх з гідністю і честю йому допомагала його віра та підтримка рідних. Боже провидіння вело його нелегкими дорогами і допомагало знайти правильне рішення у найскладніших ситуаціях.
Зло називати злом. Змінювати в першу чергу себе. Не озлоблюватися і не ненавидіти. Любити не людство в цілому, а людей, конкретних людей. Вміти піднятися навіть з найбільшого упадку. Саме про це говорилося на презентації книги. А також про те, чи можливим є Третій Майдан, яким він може бути і як ламати мислення людей, як ламати стереотипи, які не дають викоренити з нас систему.
– Щоб щось змінити, одного разу мало. Навіть двох разів мало, – каже Мирослав Маринович. – Старші люди, люди минулого мислення вже не змінять України,..
Водночас філософ застерігає від руйнівно-мстивого майдану, який «перекриє Божу благодать». Він високо оцінює волонтерський рух, який засвідчує творення нового громадянського суспільства, і вірить, що термін «громадянин» здобуватиме позитивне емоційне забарвлення (на відміну від теперішнього значення типу «гражданін», «гражданочка»).
Зустріч з Мариновичем закінчилася, втомлений дисидент ще довго роздавав автографи на куплених людьми книжках. В цій книзі «Всесвіт за колючим дротом» – значно більше, ніж Маринович міг сказати за дві години. Там – його життя в неволі, там – десять років протиборства славного дрогобичанина із Системою, яка зрештою так і не змогла його зламати. А ще там – роздуми про сьогодення, «Вічний феномен дисидентства» Євгена Сверстюка, багато ілюстрацій.
Ті, що вже прочитали цю книгу, відмічають, що читається вона дуже легко. Мирослав Маринович зізнається, що писав її в Амстердамі і так занурився в атмосферу свого минулого, що навіть почав втрачати свідомість (таке з ним траплялося в таборах).
Петро Дідула зі Львова пише у своєму листі: «Хата не метена, обід не зготований, бо жінка читає Мариновича…».
…Презентація закінчилася, настав час читати хорошу книгу, автором якої є неординарна постать, дрогобичанин зі священичого роду, гуманіст, філософ, великий Людинолюб Мирослав Маринович. Той, який оминув пастки зарозумілості і фарисейства, який є моральним авторитетом і який відмовлявся від депутатства, бо «це не моє».
Як зазначив ведучий презентації, журналіст Олесь Пограничний, ця книга – це «майстер-клас від Мариновича, який вчить звіряти своє життя зі Всевишнім. А ще вона – переконливий приклад свідчення Богоприсутності»…
Володимир Ключак, фото Юрія Федчака та Сергія Матійка
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень