На перший погляд титул цієї статті містить у собі певну абсурдність. Як еліта може бути масовою? Адже сама дефініція поняття еліти вказує на вибраність, у певному сенсі на індивідуальність. Причиною цього можуть бути різні середовища, котрі іменують чи радше вони самі себе вважають елітарними, тепер налічують десятки, сотні тисяч, а навіть мільйони людей. Відтак перед нами постає нова якість в історії людської спільноти.
Кожна людина, яка приходить на світ, входить у спільноту і її життя залежить від інших осіб. Життя людини не можливе поза спільнотою. Згодом вона використовує знання та досвід попередніх поколінь і їй не доводиться “винаходити колесо”. У такий спосіб відбувається розвиток і поступ людської цивілізації…
З одного боку, людина є «поняттям» статичним, бо стверджуємо, що вона від початку свого існування і до теперішніх часів є тою самою. З іншого – вона є тим, хто діє, і, діючи, має завдання ще більше стати людиною. Місце, де вона проявляється і динамічно розвивається, – це спільнота, яку називаємо суспільством, а в церковній термінології -парафією. У соціальній доктрині Церкви поняття «суспільство» і «спільнота» вживаються як синоніми, що відображає латинський текст папських соціальних енциклік, де кожне суспільне утворення позначене слово societas: родина як societas domestica і держава як societas civilis». Водночас суспільство виражає своє життя не лише через свою внутрішню і зовнішню діяльність, але й через писаний текст.
Починаючи від епохи Гутенберга, почалось масове входження письмового тексту в людське життя. Тут присутні такі позитивні речі: можливість доступу більшості людей до літературних чи інших корисних джерел; так і негативні – масове нехтування словом, яке б мало будувати людину, спільноту, а не руйнувати. А поява Інтернету породила мільярдне авторство, з якого лише частина може вважатись елітою пера.
Подібно є в науковій сфері, журналістиці тощо. Мільйони масових науковців щороку пишуть мільйони «масових наукових праць». Більшість із них, окрім самих творців та частини їхніх колег, ніхто не читає. Зрештою, така значна маса «наукових праць» зазвичай не містить жодної наукової цінності. Так само 999 тисяч із мільйона чи 999 тисяч із мільярда зроблених фотографій, не мають в собі жодної мистецької чи пізнавальної значущості. Отож чи є еліта масовою?
Середовища, які приписують собі елітарність, місію, етос тощо, стали такими чисельними, що рівень етосу їхніх творців став протилежним до декларованих же ними постулатів. Тому зазвичай відсутнє мовлення про етику чи моральний авторитет певної професії чи суспільного стану. Щодо української реальності, то актуальними залишаються слова Любомира Гузара, поміщені у газеті «Дзеркало тижня» про феномен української еліти: «Не дивуймося, що не маємо сьогодні еліти. Пішов до школи, трохи вивчився, має освіту – це ще не є еліта, цього замало. Еліта – це люди, це інтелігенція, яка думає не лише інтелектуально – думає серцем … Еліта – вона не тільки інтелектуальна. Еліта – духовна… Чехія мала те щастя, що… мала людей, які мислили демократично, категоріями гідності людини».
А що ж тоді робити із протилежним до елітарності – станом плебейства? Інколи їх називають плебеями, інколи скорочено – плебс, проте найчастіше їх називають масою… І весь парадокс маси, що незважаючи на постійне прагнення хліба і видовищ, у ній присутні індивіди, котрі відчувають у собі тягу до чогось більшого, чогось кращого… прагнуть бути елітою… І ця тяга така велика, що, призводить до знищення справжньої еліти чи елітарності в окремих «масовиків» (представників маси, що хочуть покинути цю категорію людського буття – прим. авт). Відтак в людській історії часто виникає прагнення змінити суть твердження «багато покликаних та мало вибраних» до тези «скільки покликаних, стільки й вибраних». Хоча наразі присутні майже нульові результати, навіть епоха гуманізму не змогла внести своїх вагомих коректив у такий стан справ. Проте…
Проте завжди палиця має два кінці, а медаль – дві сторони. Також і людина через прихід Бога до неї отримує справжню нагоду ввійти в стан вибраності. Це так реально, як саме створення Землі. І в цьому, попри свою парадоксальність, нам допомагає Піст як один із середників внутрішнього росту людини.
Завдяки ньому ми маємо нагоду звільнитись від присутнього в нас плебейства, стадного інстинкту, а бути елітою. На перший погляд хліб і видовища не мають в собі нічого поганого, проте їхній надлишок несе в собі сильну руйнівну силу. Ми розбещуємо свої шлунки, свою ментальність чи світоглядність. Стаємо пасивними до суспільного життя та егоїстичними. Починаємо служити речам, які нам мали б служити. Нами починають керувати емоції, а не здоровий глузд. Рівно ж наше бачення майбутнього зводиться лише до корисливого сьогодення, при цьому нехтується минулим та майбутнім, а теперішнє зводиться до «поїдання» себе та інших.
Піст – попри всі його дієтичні постанови – дав мені можливість переосмислити свій спосіб життя, накреслити та ввести в нього євангельські пріоритети свого внутрішнього і зовнішнього росту. У цей насправді благословенний час мав нагоду подбати про себе і про інших у такий спосіб, що кожен зумів бути як покликаним, так і вибраним. Оскільки цей період триває понад місяць, то для мене є добра нагода для потужного духовного старту до буття приналежним елітою думки і чину. Відтак еліта ніколи не була масовою, проте до її кола покликаний кожен.
Дмитро Наконечний, єпархіальна газета “Жива вода”
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень