“Ми, члени Партії регіонів м. Трускавця, Стебника, Дрогобицького району, вкрай стурбовані ситуацією навколо ремонту доріг в м. Трускавець. В цей складний і непростий для нашої країни час, поки Президент і Уряд вишуковують ресурси на об’єкти Євро-2012, на ремонти шкіл і лікарень, на підняття і виплату зарплат і пенсій окремі організації дозволяють собі безцеремонне «розбазарювання» державних коштів у нас на очах.
Так, в м. Трускавець вулиця Суховоля, яка нещодавно була капітально відремонтована, сьогодні демонтується: зрізується практично нове асфальтне покриття лише для того, щоби по новому укласти дорожнє полотно. Трьома новими шарами переукладається вулиця Дрогобицька, яка також нещодавно була капітально відремонтована. Невже в м. Трускавець немає вщент зруйнованих доріг, які потребують хоч би ямкового ремонту? Інакше, ніж відмиванням коштів та підривом авторитету Президента України Януковича В.Ф. охарактеризувати цю ситуацію ми не можемо. Вимагаємо припинити цей економічний шабаш! Закликаємо приєднатись до нашого запиту інші політичні партії та організації, а також небайдужих громадян. Залишаємо за собою право звернутись у адміністративні та силові органи з метою перевірки даних робіт”.
Це є документ (його підписали біля півтора десятка знаних у регіоні осіб) від 20 серпня цього року, коли “дорожній скандал” у Трускавці тільки розгорявся. Тепер цей скандал майже затих, адже пан Козир із паном Іванишиним пішли в контрнаступ, використавши матеріали “аудиту” КРУ. Та тема вартує того, щоб ми її розглянули на “Трускавецькому віснику”, а саме – чи дійсно Руслан Козир, міський голова Трускавця, дискредитує та підставляє Президента України Віктора Януковича, чи він, навпаки, є вірним слугою Президента, втілюючи в життя постулати Партії Регіонів. Очевидно, що самому Руслану Ярославовичу така постановка питання навряд чи подобається – бо ні так, ні сяк громада його не похвалить. Виходить своєрідна шахова “вилочка”. Та без тенденційності глянемо – як же ж є насправді?
Посаду мера пан Козир здобував, будучи висуванцем “Фронту змін”. Та це не перша його політична сила. 2002 рік. Під № 22 Козир Руслан Ярославович, мешканець Києва, тоді директор СП ТзОВ “Алків-Т”, йде на вибори як кандидат у депутати Верховної Ради України від Всеукраїнської партії “Нова сила” (член цієї партії). Нагадаємо, що 2002 рік – перемога Ющенкової “Нашої України” (за партійними списками) та кучмівської “За єдину Україну” (по мажоритарних округах). Для чого творилися різні “нові сили”, думаємо, пояснювати не варто. Та людина має право змінювати свої політичні погляди. Руслан Козир цим правом скористався.
Коли проходили місцеві вибори 2006 року у Трускавці, про Руслана Козира мало хто чув, а вірніше – майже ніхто. Та створена група ПІК, котра підтримувала Ігоря Пілька на противагу Леву Грицаку, в абревіатурі своїй містить початкові літери трьох пов’язаних між собою різними узами людей – Пілько, Іванишин, Козир. Саме Руслана Козира називають одним зі спонсорів цієї кампанії, хоча довести щось зараз не так і легко. Та й чи потрібно?
Втім, про кар’єру пана Козира розповідає і його офіційна біографія. Так, офіційний сайт Трускавецької міської ради подає серед інших і такі дані про теперішнього міського голову: “1996 року заснував власну будівельну компанію, яка невдовзі переросла у багатопрофільне підприємство, що успішно працює до сьогодні у багатьох регіонах України, підтримує активні партнерські стосунки з корпораціями Німеччини, Польщі, Росії, Китаю, Швейцарії та інших країн. 1998 року організував та очолив холдинг, який розвинувся в групу торгівельно-виробничих компаній. На сьогодні група компаній Козира є лідером на українському ринку будівельних матеріалів та послуг. За вагомий внесок у впровадження високих стандартів якості у будівельній галузі компанії відзначені багатьма державними нагородами, грамотами і подяками Кабінету Міністрів України, державних і місцевих адміністрацій. Протягом 1996-2009 рр. підприємства під керівництвом Козира брали участь у будівництвах багатьох об’єктів загальнодержавного значення, зокрема: Монетного двору Національного банку України, об’єктів міжнародного чорнобильського проекту, установ Міністерства фінансів України, підземного торгівельного комплексу на Майдані Незалежності, інших. Руслан Козир є членом Ради Асоціації платників податків України, яку очолює Міністр юстиції України. Рада опікується регулюванням відносин між бізнесом і владою, вдосконаленням взаємодії між державними інституціями і суб’єктами господарювання всіх форм власності”.
З цього короткого уривка можна зробити певні висновки, а саме, що зробити в 90-х роках бізнес такого рівня без тісної співпраці із владою не можна було, а, нагадаємо, це була епоха Леоніда Кучми. Очевидно, що допустити до будівництва об’єктів типу Монетний двір чи будівля Міністерства фінансів сторонніх теж не могли. А якщо звернути увагу на те, що пан Козир, такий собі Кінах в мініатюрі, є членом Ради асоціації платників податків України, яку очолює Олександр Лавринович, то стає зрозумілим, що чутки про проект Арсенія Яценюка як кишеньковий проект Партії регіонів навряд чи такі вже безпідставні.
Та не будемо заглиблюватися у суть проекту “Фронту змін”, нехай вони собі існують за чиї хочуть кошти, а повернемося до наших баранів, тобто до головного. Дискредитує міський голова Трускавця Президента України чи виконує його вказівки? Якщо поглянути на те, що стан справ у місті за останній рік погіршився, то тут відповідь однозначна – дискредитує. Часто люди звинувачують верховну владу держави у тому, в чому вона не винна, а саме у відсутності правопорядку на місцях, у збільшенні розміру тарифів на ті чи інші послуги, у погіршенні стану доріг, тротуарів, медичного чи соціального обслуговування. Часто відсутність водопостачання чи незадовільне теплопостачання призводить до обурення на адресу перших осіб держави, хоча насправді все це – безпорадність містечкової влади. Цілком очевидно, що у тому наступі на освіту та соціальну сферу, який триває у Трускавці, не винні ні Янукович, ні Литвин, ні Азаров, ні інші перші особи. Як не винні і в відсутності груп продовженого дня для першокласників, у відмиванні коштів на ремонти кращих в області доріг (чому замість ремонтувати вулицю Суховоля не можна було виділити додаткові кошти хоча б для ремонту вулиці Трускавецької у Стебнику?), у намаганні місцевої влади заснути руку в кишеню батькам, у тому, що центральна площа Трускавця перетворилася на суцільний базар-смітник. Так і хочеться тут сказати – однозначно, що Руслан Козир дискредитує Віктора Януковича.
Та, з іншої сторони, навряд чи все, що робиться в місті, залишається непоміченим наверху. Або в області та і в столиці просто закривають очі на всі ці неподобства, які кояться в нашому місті-курорті, щоб перед виборами показати всю неспроможність нібито-демократів ефективно управляти і таким чином готується підґрунтя для поступового взяття влади на місцях Партією Регіонів та її сателітами (не виключено, що із “Фронтом змін” стосовно цього є певні домовленості), або ж насправді міський голова формує собі імідж опонента попереднього мера, який, як відомо, є членом Партії Регіонів, щоб розіграти перед трускавчанами таку собі “вилочку”, коли все, що вони оберуть, буде пов’язано з тією ж ПР – прямо або приховано. Тобто, обираєте Грицака, Козира чи когось іншого – все одно обираєте ПР. Тому і стає зрозумілим, чому так радіє міський голова Руслан Козир, коли місто навідують такі люди Президента як Михайло Цимбалюк, Олександр Лавринович чи власники ЗАТ “Трускавецькурорт”. Гадаємо, що пік його задоволення припаде на середину жовтня, коли в “Ріксосі” проходитиме Форум – тоді він зможе вдосталь натішитися розмовами зі своїми київськими друзями. Задля об’єктивності додамо, що в Києві мер нашого міста буває не так і рідко, адже бізнес же ж залишився…
Димова завіса націоналізму та любові до громади і до України характерна не тільки для висловлювань трускавецького мера. Навіть Олексій Радзієвський у Дрогобичі любить вкотре нагадувати, що саме за нього в місті Котермака постав пам’ятник Бандері, свій патріотизм декларують такі політики як Михайло Сендак, Петро Писарчук, Ганна Герман, інші люди, які робили все задля перемоги Віктора Януковича. Майже безногий трускавецький Бандера та гасло “Чесна влада – заможна громада” від “Ради міста” (в самій назві ностальгія за радянськими часами) – ось кіт в мішку, на якого купилися трускавчани, обираючи Р. Козир та “його команду”. Фактично в місті поряд із декларуванням плекання національної самосвідомості проходять процеси, від яких наші Герої (в тому числі і трускавчани) в гробі перевернулися б, якщо б побачили. Причому ці процеси відбуваються і в освіті (чого вартують лише неафішовані реформи та нові програми від Табачника, які на місцях впроваджують із нечуваним запалом, а в Трускавці і поготів), і в соціальній сфері, а особливо в культурі. Росія для Трускавця афішується як кращий друг, ніж вона є для Криму чи політиків типу Симоненко-Вітренко, а під гаслами промоції курорту, залучення інвестицій і участі в обласних і загальнодержавних програмах проходять процеси викривлення пріоритетів та формування почуття меншовартості (на противагу національній гідності), які полягають в тому, що людьми першого сорту намагаються зобразити власне відпочивальників, все повинно бути підпорядковане їхнім інтересам, а місцеві мають змиритися зі своїм стійлом – нішею тубільців, які повинні виконати волю влади тільки на наступних виборах.
Жорстка політика Партії Регіонів багато кому подобається на противагу вічним суперечкам Ющенка з Тимошенко та галасливим невмінням поділити владу в так званому “демократичному таборі”. Діяльність Руслана Козира на посаді міського голови показує, що він є істинним регіоналом стосовно жорсткості, та йому ще надто далеко до політиків високого рівня, котрі воліють не говорити про спадок, а діяти в режимі реального часу. Можливо, саме тому у таких “політиків” як пан Козир, навряд чи є шанс посісти подібний пост вдруге, хоча тільки час покаже, наскільки ми праві чи неправі в цьому. Мусимо визнати, що деякі його дії дійсно є продуманими та ефективними, проте недолуга підлабузницька позиція провладних ЗМІ зводить нанівець в очах громади реальні плюси. Приклад – оперативна ліквідація аварії на водогоні. “Джерела Трускавця” так намагалися угодити меру та показати оперативність та героїзм дій ліквідаторів, що спеціально змістили дату аварії з 17 на 18 вересня (із суботи на неділю), чим фактично принизили тих, хто не половину, а півтора вихідного дня працював на благо всього міста.
Україна поступово відходить від непотрібної та незрозумілої багатопартійності, чітко окреслилися провідні політичні сили. Партія Регіонів серед них – найпотужніша як наразі. Як буде далі – невідомо. Та поки що навіть ті ж “Джерела Трускавця”, які щось та й отримали з фонду Ріната Ахметова, не надто критикують провідну політичну силу країни. Не дозволяє собі якісь критичні висловлювання і міський голова Трускавця – йому легше “валити” все на попередників, або на непрофесійних управлінців, ніж відкрити рота, щоб сказати щось проти тих, від кого залежить доля його бізнесу. Така позиція трускавецького мера, швидше за все, влаштовує верхи, хоча їм зовсім небайдуже, які процеси відбуваються у Трускавці, де власний інтерес має надто багато політичних знаменитостей. Будучи в позиції піддослідного кролика або ж бацили під мікроскопом, керманич міста знає – будь-який зайвий рух з його сторони може призвести до непередбачуваних наслідків. Як знає він, що у випадку якоїсь біди друзів у нього поменшає в рази – таке життя. Тому і приходиться йому бути таким собі напіврегіоналом. Який і виконує волю Президента, і водночас дискредитує його.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень