Ніхто не стане сперечатися з тим, що у світі існує Мертве море, що латина чи старогрецька – це мертві мови, що є мертва земля, на якій нічого не родить і що слово “мертвий” є синонімом слова “неживий”. Дивним чином у цьому світі переплелися живе та неживе, одне переходить у інше і навпаки. Народжується дитина із, здавалося б, якоїсь дещиці, яка в потрібний момент єднається з іншою дещицею. Помирає людина – і сліду по ній не залишається через певний відрізок часу, який у Вічності є просто нікчемним.
Але живий про живе думає і в цьому всесвітньому колообігу живого та мертвого люди, наче ті мурахи, дбають про свій дім, про свою сім’ю, про задоволення насущних біологічних і не таких аж насущних для багатьох духовних потреб, люди живуть – хто на широку ногу, а хто зводячи кінці з кінцями. Люди жили в Стародавньому Китаї, Древній Індії, Старожитніх Греції та Римі, Вавилоні та Єгипті – після них залишилися хіба що речові пам’ятки та інші історичні джерела, самі ж вони пішли в небуття. І цілком ймовірно, що колись так само як про Тир та Сидон чи про Атлантиду, згадуватимуть про Львів, Київ та Трускавець, або й про нашу Україну. Адже нещодавній приклад Японії показав, що досить лише кількох потужних поштовхів земної кори, кількох техногенних катастроф (або й однієї), щоб загроза існування міста, країни чи й планети стала реальністю.
Проживаючи в якомусь місті, люди переважно прив’язуються до нього, стають наче невід’ємною його частинкою, місто стає для них малою батьківщиною, без якої серце та душу починає роз’їдати ностальгія. Втратити це місто і опинитися без можливості повернутися до нього нестерпно ранить серце, стає болісним ударом для людини. На прикладі Чорнобиля бачимо, що мертве місто – це не тільки міфічні давні поселення, а й щось таке, що є реальним для нашого часу і чомусь думаємо, що доля мешканців мертвого міста може спіткати будь-кого, тільки не нас.
А тим часом мертвим місто може стати не лише в прямому, а і в переносному значенні. Коли замість розвиватися воно деградує, коли замість дивитися в перспективу воно стає депресивним і населення перестає його любити. В Україні, та, на жаль, і в нашому регіоні, є такі міста. Ярлики “місто наркоманів та алкашів”, “депресняк”, “сіра (або чорна) територія” стали не такою вже й рідкістю. Характерними ознаками таких міст є безробіття, ріст злочинності, нижчі, ніж по сусідству, ціни на нерухомість, погана інфраструктура, яка продовжує погіршуватися, інші негативні явища та тенденції. Причини того, що міста стають депресивними, а інколи і мертвими, є різні – часто об’єктивні все-таки переважають над суб’єктивними. Та як би там не було, статус мертвого міста вкрай негативно впливає на його мешканців, їхню психологію, особливо на молоде покоління. Немов зачароване коло огортає такий населений пункт і дуже важко з нього виборсатися, а інколи й неможливо взагалі.
Проте є винятки, коли місто стає мертвим не з ряду об’єктивних причин, а власне через бажання когось умертвити його. “Карфаген повинен бути знищеним”. Цю фразу, напевно, пам’ятають всі із курсу загальної історії, коли ми вивчали Пунічні війни. До речі, ця фраза лунала і на одній із сесій Трускавецької міської ради в 2010 році з вуст одного з тодішніх і теперішніх депутатів, коли йшлося про наше місто (в значенні підприємство, а не як курорт). Тепер наше місто помирає, йому вже й вінок виставили на трибуну і нікому з депутатів не вистачило сміливості припинити ганебне шоу.
Але в даному випадку мова піде зовсім не про комунальне підприємство “Наше місто” в Трускавці. А про сам Трускавець – як місто, як курорт, як нашу малу батьківщину. Слава Богу, місто не можна назвати мертвим тепер, воно досі жило та процвітало на заздрість сусідам. Приїжджали відпочиваючі, будувалися будівлі – житлові споруди, вілли та пансіонати, комерційні об’єкти, розважальні заклади тощо. В місті крутилися гроші, оздоровлювалися люди, проходили якісь заходи, акції, періодично розквіт змінювався застоєм, але мертвим Трускавець ніколи не був. Навіть в часи двох світових воєн тут був рух, а де рух – там життя, де життя – там надія на продовження життя.
Якщо хтось сподівається дочитатися в цій статті якогось аналізу причин, чому наше місто мало б стати мертвим, то доведеться таких розчарувати. Не тому, що нема таких причин чи не видно негативних тенденцій – їх, на жаль, є предостатньо. А тому, що не варто торпедувати події, не варто викликати вовка з лісу, а варто натомість зупинитися та задуматися – стоп! Чи в правильному напрямку рухається місто? Чи не перетвориться воно в мертве, якщо вектор змін після жовтня 2010 піде у протилежному від здорового глузду напрямку?
Живе місто розвивається за якоюсь програмою. Випадково на сайті нашого міського голови ми побачили його передвиборчу програму, за якою Трускавець має стати містом, “в якому зручно жити, працювати і відпочивати усім, незалежно од віку та роду занять”. Програма, до речі, реалізується за принципом “чесність, прозорість і відповідальність влади, підконтрольність громаді”. Вона містить кілька пунктів, серед яких – місто зелене (в тім числі і програма «Тварини в місті» (бездомні тварини), чисте, зручне (чого вартує хоча б пункт “Заборона на продаж та оренду дитячих дошкільних та шкільних закладів”), курортне. А от щодо “перспективного міста”, то ми не утрималися, щоб не виставити на загальний огляд ці тези.
“Ефективне управління містом. Нова команда професіоналів замість корумпованого фінансового клану. Фахова економічна політика. Відкриті аукціони замість тотальної корупції. Прозорість у земельних питаннях. Розвиток підприємства. Відкриті конструктивні взаємовідносини між владою і підприємствами. Створення сприятливого бізнес-клімату. Максимальне залучення місцевих підприємств до освоєння бюджетних коштів. Оновлення зношеної інфраструктури міста, реконструкція доріг, шкіл, лікарень, парків, міжбудинкових територій за допомогою сучасних матеріалів і технологій з перспективою на 10-20 років. Створення при міській раді постійно діючого дорадчого органу фахівців. Формування інвестиційної привабливості міста. Залучення інвесторів, здатних заснувати екологічно чисті виробництва, санаторно-курортні комплекси, які забезпечать високооплачувані робочі місця та надходження до бюджету. Надання рівних можливостей суб’єктам підприємницької діяльності. Підтримка місцевих товаровиробників. Сприяння вчителям, науковій еліті, інтелігенції – тим суспільним верствам, які працюють на розбудову міста чи виховують дітей та молодь. Програма домашніх дитячих садків. Диспансеризація дітей за муніципальні кошти. Комплексна програма “Здоров`я школяра”. Інноваційні бізнес-проекти «Люди для людей». Створення муніципального бізнес-офісу. Сприяння підготовці фахівців для малого та середнього бізнесу. Підтримка організацій усіх форм власності, які навчають професіям, створюють нові робочі місця, потрібні міському господарству. Вдосконалення роботи «Єдиного вікна» для реєстрації та ліцензування суб’єктів господарювання. Закріплення чиновників за мікрорайонами та вулицями міста“.
14 пунктів і всі виконуються? Безперечно, що виконуються і то не лише самим паном Козиром, а й усіма його професіоналами, яких постягалося до трускавецької мерії з усіх навколишніх міст та сіл предостатньо. Місто реально стане живим і приноситиме їм всім хороші прибутки, місцеві чиновники слідом за чиновниками центральними зможуть відрапортувати, що “жити стало краще, жити стало веселіше”.
Курорт для відпочивальників, робота в органах трускавецької влади для дрогобичан, бориславців, стебничан, селян з навколишніх сіл, санаторії, вілли та пансіонати для грошовитих донецьких, одеських, київських та інших людей із пальцями віялом, прибутки від “Нафтусі” для ЗАТ “Трускавецькурорту”, земля для кого завгодно, тільки не для місцевих, все – як велить закон, хоча не ми його писали.
За всією цією балаканиною губиться маленьке і можливо й риторичне запитання – а чи не стає Трускавець вже мертвим містом власне для трускавецьких? Потроху, але невідворотно. Поступово, але наполегливо. Завуальовано, але по факту.
Ніхто тепер не розглядає Америку як материк індіанців. Хоча ніхто й не каже “мертва Америка”. Так само і Трускавець не буде мертвим, він буде розвиватися, процвітати і міцніти на славу влади та тих, хто з нею співпрацює. І добре, що наш курорт не є ні депресивним, ні деградуючим містом, не є мертвою зоною. Богу дякувати за це. І процвітатиме в Трускавці російська мова, бо так хочуть відпочивальники, місто стане культурним центром, бо вся “культура” виступає на сцені пека, місто направду буде зручним, чистим, перспективним. Можливо і не ціле, бо околиці-трущоби тубільців мусять дочекатися оживлення вже за майбутньої влади, але хоча б та частина, яка вартує називатися містом із точки зору перспективності та доцільності геббельсівської пропаганди. На цьому варто поставити крапку, бо в іншому випадку цензура з Санкт-Петербурга дошуковуватиметься криміналу.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень