Від палких прихильників євроінтеграції не раз доводилося чути, що Україна увійде до Євросоюзу зі своїми “християнськими цінностями”. Таких романтиків, думається, за рік в Україні дуже поменшало, бо реалії “європейських прагнень” українців виявилися не те, що прозаїчнішими, але й дуже трагічними. У країні цілковита розруха, люди стали злидарями, на Донбасі йде війна, у виникненні та розпалюванні якої не останню роль грають правителі Євросоюзу та Америки. Ілюзії райського життя в Європі, що були стержнем проекту “Революція гідності”, луснули, як мильні бульбашки. “Європейські зарплати та пенсії”, відсутність корупції, чесні суди та інше – усе виявилося звичайною “наживкою” для зазомбованих пропагандою засобів масової дезінформації українців. Бо ж відомо, що зарплати пропорційно залежать від рівня економіки, боротьбу з корупцією і хабарництвом треба починати з себе і так далі. Хоч деякі реальні “досягнення” на шляху до “європейських цінностей” таки є: у Києві нещодавно відбулося видовище, яке за звичною у нас класифікацією заходів не належить до категорії масових, а тим більше культурних. У світі такі збіговиська груп людей, збочення котрих свого часу зняли з переліку психічних захворювань, лагідно називають “гей-парадами”. Війна війною, а у них свої плани…
А тепер про “християнські цінності”, оскільки це словосполучення винесене в заголовку. Про що йдеться? Ще до “Революції гідності” противники євроінтеграції, або точніше, прихильники самостійного розвитку України поза всякими союзами, застерігали від того, що Євросоюз є морально прогнилою структурою. Там нищаться християнські основи, а натомість узаконюються усілякі збочення та неприйнятні для нашого устрою життя норми. Це, наприклад, так звані “одностатеві шлюби”, ювенальна юстиція, евтаназія, вилучення з обігу слів “тато” й “мама”, сексуальне виховання дітей від шести років тощо. Палкі “євроінтегратори” від таких аргументів намагалися захищатися двома способами: “у нас такого ніколи не буде” та “ми підемо до Європи зі своїми християнськими цінностями”. Останнє, це якби сказати: ми усе і всіх поставимо у Євросоюзі на місце. В іншому випадку я сказав би у стилі свого гумору: “Можна сміятися?” Однак, тут не до сміху, бо хочеться плакати. По-перше, щоб нести комусь свої “християнські цінності”, треба їх самим мати. Не буду судити про рівень духовності в Україні, зокрема, серед самих представників священства, бо це Божа справа, а не моя, зішлюся лише на слова лідера однієї з “традиційних” українських конфесій Святослава Шевчука. В одному зі своїх інтерв’ю він говорив, що в Україні дуже знизилася “біблійна грамотність” людей. Дозволю собі лише припустити, що мав на увазі духовний лідер УГКЦ. Думаю, те, що людині мало щонеділі ходити до церкви, а треба бути християнином усім своїм єством. До Церкви треба належати, а не лише ходити, треба знати, що означає вислів “бути християнином”. А спитайте пересічну молоду людину, що йде до храму або виходить з нього: чого найперше має прагнути християнин? Скільки з них зможуть відповісти, що для християнина найголовніше – жити на землі для Христа і спасти свою душу, щоб мати вічне життя на Небі? Але годі, я можу й помилятися, гадаю, що українці, котрі щонеділі у вишиванках прямують до храмів, знають, що не можна вбивати, давати й брати хабарі, любити ближнього свого, благословляти ворогів, а також те, що всяка влада від Бога і “содомський гріх” є одним із найбільших. І саме такі цінності вони понесуть в Європу. Говоритимуть також європейцям про гріх вбивати людину до її народження, навчать німців, французів, жителів Ірландії та інших розвинених країн, що узаконення одностатевих “шлюбів” є великим гріхом, бо Бог створив чоловіка й жінку, а не гібридів без статевої ознаки. Але якби ж то так.
Є таке правило, точніше, народна приказка: “Зі своїм статутом у чужий монастир не лізь”. Євросоюз – не та структура, яка дозволить диктувати їй комусь свої умови. Тут діють лише правила, встановлені її творцями й наглядачами. Що стосується економіки, то кожна країна, член Євросоюзу, може розбудовувати її лише в установлених рамках. Вам скажуть, який завод, фабрика чи електростанція є зайві і їх доведеться знищити. Натомість, дозволять, ні, навіть змусять споруджувати підприємства чи щось інше, що потрібне Європі, але може бути дуже шкідливим для нас. Наприклад, атомні могильники, сміттєспалювальні заводи, видобуток сланцевого газу тощо. У Євросоюзі, як і в Сполучених Штатах Америки, справді діють принципи демократії. Є там і захист прав людини, і майже відсутня корупція, і таке інше. Але усе це діє за подвійними стандартами. Закони захищають сильніших. А проти слабших діють інші норми. І всі засоби масової інформації працюють там лише на одного замовника. Таких прикладів багато, наведу лише один. У 2011 році в Угорщині прийняли нову конституцію. Серед основних її норм є такі, що захищають сім’ю, зазначивши, що її основою є чоловік та жінка, життя людини з моменту її зачаття, заборонивши, фактично аборт, духовність в країні, давши визначення устрою Угорщини як християнської країни тощо. На таке “свавілля” члена Євросоюзу дуже гостро відреагували у Брюсселі. Оперативно були організовані проплачені кількатисячні мітинги, учасники яких наполягали на вилученні з нової конституції Угорщини статтей, які “порушують права людини”. Конкретно демонстранти вимагали, щоб в основному законі країни було зазначено, що сім’ю можуть створювати не обов’язково чоловік і жінка, а просто “двоє людей”, життя людини варте, щоб його захищати з моменту народження, а такий елемент, як “присутність Бога” з конституції взагалі слід вилучити. Організатори проплаченого мітингу “за права людини” не очікували, що угорці – нація організована і може захистити свої права, а не потакувати забаганкам Євросоюзу. Лише на вулиці Будапешту на акцію протесту вийшло біля півмільйона людей. Організатори “проєвропейського” кількатисячного мітингу зрозуміли, що “прокололися”, однак, усе зробили, щоб ЗМІ висвітлювали цей процес однобоко. “BBC”, “Радіо Свобода”, “Голос Америки”, а також “грантожери” інших країн світу, у тому числі й України, інформували лише про “боротьбу за права людини в Угорщині”. Лише зрідка в опозиційних західних виданнях можна було знайти правдиву інформацію про те, що насправді відбувалося тоді в Угорщині.
Є така народна приказка: “Обрався грибом – лізь у борщ”. Скільки відсотків людей, що стрибали на “євромайдані” за “європейський вибір”, поцікавилися тоді, що ми набудемо від членства в Євросоюзі, а що втратимо? Думаю, що “стрибунці” більше повірили у “європейські зарплати і пенсії”, аніж у те, що Україна ще дорогою до цієї “заповітної мрії” втратить усе, що надбала за 23 роки своєї незалежності. Хоч ми небагато жили, хоч недосконалу, та ні, дуже погану, мали владу, але ми були Єдиною Україною. А тепер ми хто? Людина людину зненавиділа, брат брата вбиває, а вороги тішаться. То що ж у нас є тими “християнськими цінностями”, які ми хочемо ще й нести в Європу?
Василь Кирилич
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень