Без сумніву, що підняття у Трускавці національного синьо-жовтого прапора – подія, яка запам’ятовується на все життя. Бути причетним до неї – велика честь.
Добре пам’ятаю атмосферу, яка панувала тоді в Україні, Львівщині і Трускавці. У березні 1990 року відбулися вибори до Верховної Ради тоді ще УРСР. Це були перші вибори, які дали можливість привести до одного з найвищих щаблів влади людей, які не приховували своїх антикомуністичних переконань і прагнули зробити Україну незалежною, передусім від Росії, державою.
Якщо у Верховній Раді таких людей було порівняно мало, то зовсім інша ситуація склалася на Львівщині. Тут тотальну і беззаперечну перемогу на виборах до органів місцевого самоврядування отримали «рухівці», натомість нищівної поразки зазнала партноменклатура.
Трускавець не був, і не міг бути винятком. Адже саме у нашому місті народжувалися перші осередки громадського спротиву існуючому тоді режиму. Маю на увазі Товариство рідної мови «Відродження», яке очолював В’ячеслав Умнов та осередок Народного руху України за перебудову, на чолі якого стояв Віктор Бурлаков. На той час у Трускавці існували і активно діяли осередки практично усіх антирежимних організації: від УГС (Української Гельсінської Спілки) – до екологічної організації «Зелений рух».
Напередодні виборів до Трускавецької міської ради саме ці організації створили «Демократичний блок», який маніфестував програму, що виразно засвідчувала його політичну мету: Трускавець у майбутньому буде містом незалежної Української держави.
«Демократичний блок» на виборах отримав переконливу перемогу. Більше двох третин депутатів стояли не твердих самостійницьких і антикомуністичних позиціях. А тому вже на другий день усім було зрозуміло, що одне із перших рішень, яке ухвалить Трускавецька міська рада, стосуватиметься національних символів, зокрема синьо-жовтого прапора.
Це сьогодні ми сприймаємо цей прапор як щось зрозуміле і об’єктивне. Тоді, «підняти синьо-жовтий прапор» означало зробити відвертий виклик імперській владі, яка хоч і агонізувала, але мала ще сили для придушення національного руху, особливо в Трускавці, який вважався надійним оплотом режиму через свій статус «загальносоюзного курорту».
Але тоді, цей виклик необхідно було зробити, щоб показати, передусім українцям сходу і півдня України, що трускавчани – українці, які не терпітимуть окупаційної влади і під синьо-жовтим прапором змагатимуться за державну самостійність України.
Наскільки пам’ятаю, рішення про встановлення над будівлею Трускавецької міської ради було прийнято одноголосно. Принаймні ніхто не голосував «проти». Правда, представник місцевої прокуратури одразу ж заявив, що це рішення «не законне» і буде відмінене. Але на це ніхто не зважав.
Оскільки сесія відбувалася у тодішньому будинку культури «Мир», одразу ж виникло питання, хто понесе прапор у центр Трускавця і встановить його на вежі. Вирішили, що новобрані депутати прямуватимуть колоною, а встановлять прапор наймолодші на цей час депутати. Таких виявилося двоє: Галина Шиманська і я.
Не забуду миті, коли В. Бурлаков передав мені і пані Галині прапор. Нас переповняли різні почуття, але насамперед гордості за трускавчан, що зберігаючи національну честь і гідність довірили нам підняти на головній будівлі Трускавця синьо-жовтий прапор.
До цього часу не можу зрозуміти, звідки трускачани дізналися про час встановлення прапора. Адже тоді не було Інтернету, мобільних телефонів, а місцеві ЗМІ контролювалися владою. Але коли невелика колона депутатів підійшла до приміщення Трускавецької міської ради, там їх оплесками вітали сотні людей.
Однак, перед тим як встановити на вежі український прапор, потрібно було з неї зняти імперський. Цю місію виконали активісти УГС на чолі з Мироном Матківським. Вони буквально зірвали червоно-синє полотнище, і звільнили місце для українського прапора.
Прапор було піднято під спів гімну «Ще не вмерла Україна». Люди кричали «Слава Україні!» і плакали. Але це були сльози переможців.
Так Трускавець отримав свій, український прапор, який вже ніхто і ніколи від нього не відбере.
Богдан Червак, депутат Трускавецької міської ради І-го демократичного скликання, голова ОУН
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень