Ще в лютому у “Трускавецькому віснику” (№ 21 від 21.02.2011) появилася стаття “Мішень”, в якій ішлося про боротьбу міської влади Трускавця з рекламним бізнесом нашого міста. Невеличке затишшя в цій боротьбі протривало якихось два – три місяці і от тепер тема реклами знову стала однією із провідних у Трускавці. Одним з генераторів ідеї боротьби з рекламним бізнесом у місті та активним пропагандистом втілення цієї ідеї в життя виступає заступник міського голови пан Яворський. Посилаючись на одні закони, Юрій Михайлович замовчує інші, говорячи про потребу наповнення міського бюджету забуває сказати, що хочуть це зробити з допомогою грубого нехтування конституційних прав громадян України, ігноруванням інтересів суб’єктів господарювання. І це не голослівні фрази, адже якщо вже навіть окремі депутати міської ради звертаються до міліції за захистом від такого “бєспрєдєлу”, який чинить влада міста, то що говорити про інших смертних? Заробляють адвокати, які готують судові позови підприємців проти свавілля влади. Парадокс – значна частина з цих підприємців ще рік тому категорично виступала за зміни, які пропонувала опозиція до тодішнього міського голови Лева Грицака. Тепер же ці підприємці мусять терпіти наслідки діяльності того монстра, якого вони породили своїм жовтневим вибором.
“Я передбачаю, що невдовзі після того, як повикидають призматрони, сіті-лайти та цілком сучасні і естетичні інші рекламні конструкції, то появляться кілька дорогих світлодіодних табло, до власників яких буде стояти довга черга замовників на розміщення реклами. Власникам цих табло створяться ідеальні умови для одержання вигоди, але постраждають багато сьогоднішніх підприємців. І різко зростуть ціни на розміщення реклами. До мене в минулому зверталися бізнесмени з такою пропозицією, але я вважав, що не маю права таке робити. Тому гадаю, що це є недобросовісний комерційний проект”. Це слова з інтерв’ю Лева Грицака, яке він дав в середині березня 2011 року (“ТВ” № 29 від 18.03.2011). Колишній міський голова як у воду дивився. Так, нещодавно на центральній площі міста, на тому самому місці, де повинен би постати пам’ятник Свободи (дехто називає його пам’ятник Незалежності), постала конструкція, про яку Лев Грицак говорив ще у березні. Це подвійний плювок влади в обличчя трускавецькій громаді. По-перше, якщо десь і не має бути реклами, то саме тут, на місці майбутнього пам’ятника. Хоча, можливо, санкт-петербурзькі політтехнологи, які привели пана Козира до влади, не в захваті, що тут, у їхній теперішній вотчині, хтось хоче пам’ятник Свободі чи Незалежності. Про яку свободу чи незалежність вам мріяти, українці в цілому та трускавчани зокрема? Про що ви говорите? Контетуйтеся безногим творінням, під яким хтось глузливо вписав святе для нас ім’я Провідника Нації. Маєте, що маєте, задовольняйтеся тим, що вибрали, а Свободу чи Незалежність вам – зась!
По-друге, постання цього “телевізора”, як конструкцію пана Яворського вже встигли охрестити в народі, не відповідає на запитання, а породжує нові, не менш тривожні. Хто власник? Яким правом цей стовпок там поставили? Чи є всі необхідні погодження? Чому для замовлення реклами на цьому “чуді” потрібно телефонувати на мобільний телефон? Куди йдуть гроші, зароблені таким способом? У міський бюджет? Не віриться, бо нема причин вірити.
Лев Ярославович у вищеназваній статті продовжує свою думку: “До мене реклама в Трускавці практично не приносила коштів у міський бюджет. Ми створили філію по рекламі у КП “Наше місто”. Це фактично єдина філія, яка була прибутковою і підтримувала фінансово комунальне підприємство, а із створенням КП “Парк курортний” рекламу в парку передали цьому підприємству, що покращувало його фінансове становище, а відповідно і утримання парку”.
“Відповідно до нових правил підприємцям запропонували перезаключити договори, адже старі договори є не чинні, оскільки вони заключені між іншими об’єктами та КП „Наше місто”, яке зараз до реклами не має ніякого відношення. А якщо хтось не погоджується з новими умовами і не згідний забирати оголошення, то влада міста просто демонтує рекламні оголошення з вулиць самостійно. Існують також окремі положення стосовно рекламних щитів в зонах заповідних”. Це вже пряма мова Юрія Яворського з його коментаря для газети “Джерела Трускавця”.
Якщо порівняти ці дві цитати та співставити їх, то видно, що за часів Лева Грицака реклама приносила дохід у міський бюджет. Спочатку договори на розміщення реклами підприємці заключали із філією КП “Наше місто”, згодом ці кошти йшли на утримання парку. Договірні відносини – законна оплата. В той же час Юрій Яворський замовчує факт, що від початку війни, яку розпочала нинішня влада проти рекламного бізнесу, доходи в міський бюджет різко скоротилися. Так-так, до КП “Наше місто”, а згодом до КП “Парк курортний” в 2008, 2009, 2010 роках надходила значно більша сума коштів, ніж надходить в міську казну тепер. Що ж робить міська влада для того, щоб виправити ситуацію? А ось що. До рекламних компаній телефонують з міської ради і пропонують (чи вимагають) оплачувати суму в три рази більшу від тієї, що є в угодах.
– Чому ми маємо платити більше? – запитують представники рекламного бізнесу. – Якщо на це є підстави, то давайте нам нові угоди, не з КП “Наше місто”, а з управлінням розвитку курорту, тоді ми в законному порядку їх підпишемо і заплатимо.
– Ніяких нових угод ми вам надсилати не будемо, платіть втричі більше і все.
– Як так?
– А от, “А…” заплатила, то і ви платіть.
Ось така сила телефонного права, друзі… Та хіба юристи в міській раді мають час на укладання якихось нових угод із підприємцями, яких хочуть просто “бортанути” з ринку рекламних послуг? “Юристи вже працюють над вирішенням проблеми, аби якнайшвидше знайти підстави для розірвання договорів”, обмовилися в “Джерелах Трускавця” – цей факт є теж тривожним, адже замість того, щоб служити громаді, юристи міськради мусять виконувати волю однієї людини чи групки людей, які зацікавлені в монополізації рекламного бізнесу у місті.
Трускавець – не якесь промислове місто, не важливий центр сполучення, це місто-курорт. Знайти роботу тут не так просто, специфіка курорту – бальнеологія. Хто не медик за освітою, змушений думати, як прогодувати сім’ю. Рекламною справою в Трускавці займається близько десятка фірм та приватних осіб. Ці люди вносять свою лепту в промоцію Трускавця. З рекламних щитів, біл-бордів та сіті-лайтів, інших рекламних конструкцій відпочивальники довідуються, де можна гарно відпочити, підлікуватися, куди піти, поїхати, де краще придбати товар, який їх цікавить. Очевидно, і це не викликає жодних сумнівів, що під прикриттям “боротьби за чистоту першої санітарної зони” та за “потребою наповнення міського бюджету” стоїть намагання прибрати рекламний бізнес у Трускавці до рук однієї структури. Інакше кажучи – йде процес монополізації. Потрібно негайно звертатися в Антимонопольний комітет, цим повинні зайнятися зацікавлені особи та суб’єкти господарювання, ті, хто живе за рахунок рекламного бізнесу.
Від монополізації цього виду бізнесу до корупції – один крок. Бо можна не бути депутатом чи чиновником, але якщо маєш потужний “дах” в міській раді, який створить тобі тепличні умови для ведення бізнесу, то ти – на висоті. Нам наразі невідомо, в чиї руки влада планує повністю віддати рекламний бізнес у місті, але можна висловити припущення, що цей шлях може бути злочинним, корупційним, нечесним та таким, що нехтує багатьма положеннями чинного українського законодавства. Провладні газети малюють рай, що “місто може загрібати цілу купу грошей” з цього виду діяльності, але чи місто буде “гребсти” ці гроші, чи якась окрема структура? Цілий ряд комунальних підприємств, які планують створити в міській раді (вірніше, в її відділі – управлінні розвитку курорту), показує, що хтось прийшов у владу виключно задля збагачення, задля просування своїх особистих інтересів та інтересів своїх бізнес-партнерів, хтось готовий домовлятися, кришувати, реформувати задля користі для себе та реорганізувати задля вигоди знову ж таки для себе, неугодних ліквідувати та звинувачувати у всіх смертних гріхах, а на нечемних махати пальчиком – мовляв, дивіться, хто тепер тут господар, хто тут смотрящий та блатний, ось куди потрібно платити харадж та до кого на поклін ходити та не з порожніми руками.
Рекламний бізнес став для влади мішенню так само, як мішенями стали освіта та медицина, культура та житлово-комунальне господарство. Живими мішенями є ті трускавчани та нетрускавчани, які не можуть дивитися в голодні очі власних дітей (бо ж втратили за часів Руслана Козира і роботу, і надію на працевлаштування) і йдуть продавати щось з хати, щоб купити шматочок хліба. Складається враження, що все місто і вся громада, життєвий рівень якої за цих півроку впав до неможливого, стали мішенню для ситої, вгодованої верхівки влади. І стріляють по цій мішені інколи просто так, для забави. Колись над українцями знущалися зайди-чужинці: румунські бояри, совіти-енкаведисти, фашисти-німці, турки і татари тощо. Але коли ніби обрана громадою влада таке починає витворяти, то мимоволі піднімаєш очі до неба і запитуєш: “Господи, чи довго ще чекати, коли Ти прийдеш і відімстиш за народ Твій?”
… Годинник на нововстановленому рекламному щиті відраховує час. Може, це дні до закінчення “ери Козира” або ж години до відставки Юрія Яворського?
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень