Є книги, які впливають на життя людини, на її вибір. Серед книг, які істотно вплинули на моє життя, можу назвати Біблію, «Атлант розправив плечі» Айн Ренд, «Потоп» і «Quo vadis?» Генрика Сенкевича, а ще «Хто взяв мій сир?» Джонсона Спенсера. Остання книжка потрапила мені в руки в кінці 2005. А вже в 2006 році я вийшов із зони комфорту, залишив школу, де пропрацював десять років, повністю покінчив із «успішною» вчительською кар`єрою» і почав будувати своє життя фактично з нуля.
Народна мудрість чітко визначає що таке успіх та невдача. Для особистості невдача – це коли «до тридцять років нежонатий, а до сорок небагатий». Побажання мати «діточок як на небі зірочок» теж містить глибинний зміст, адже без дітей наше життя убоге та темне. Але найповніше віддає суть того, як потрібно формувати своє майбутнє, народна мудрість «З яким пристаєш, таким сам стаєш». Інша версія: «З ким поведешся – того й наберешся».
Хто спілкується з успішними людьми, перебуває у їхньому оточенні, мислить позитивно, вживає хороші слова і вірить у майбутнє своє, своїх дітей, свого міста, свого народу, своєї держави та людства в цілому, той проживе до глибокої старості і помре щасливою людиною. Хто ж водиться з вічно незадоволеними, які шукають винних, а не способів змінити щось у собі та навколо, той і сам стане буркотуном, швидко постаріє, буде хворіти і помре з ненавистю в серці, гримасою болю на лиці та усвідомленням, що пекла йому не оминути. Бо рай і пекло ми обираємо вже тут, на землі. Тож не набираймося негативу як сучка бліх. І сторонімося вічно незадоволених людей, бо вони – енергетичні вампіри: і себе нищать, і нас тягнуть у безодню.
Отож, коли в 2006 році я кардинально змінював своє життя, то вирішив переїхати на постійно саме у місто Трускавець. Не тому, що тут у мене була власна квартира – її можна було продати і купити дві у Стебнику або ж набагато більшу в іншому місті. Я вірив у успіх Трускавця і в свій успіх у ньому. Я знав, що мене веде Господь і що тут я зможу розвинути свій потенціал, прислужитися рідному народові, бути щасливим. Тепер, з висоти більш ніж десятка років я розумію, що не помилився. Зрештою, я помиляюся вкрай а вкрай рідко.
Чим цікавий Трускавець? Тим, що він успішний. Успіх тут – на кожному кроці. В людях, які тут живуть і в людях, які сюди приїжджають на відпочинок. В тому, що тут ведеться будівництво і в тому, що тут є конкуренція, котра спонукає до дій.
Трускавець – не лише місто здоров`я, а ще й курортна столиця України, важливий культурний центр, локомотив розвитку регіону, український Лас-Вегас, місто віруючих людей, «золотодайна Колхіда на благословенному Підгір`ї», як окреслював його Іван Франко.
Якщо вірити в успіх – він обов’язково буде. Якщо вірити у себе, у своїх дітей, у рідну валюту, у свою державу, у незалежність чи в будь-що інше – мрія матеріалізується. І кожен наш крок має бути спрямованим на те, щоб ця віра міцніла, щоб рідне місто, рідна держава, а також твоя сім`я твердо стояли на ногах і були прикладом успішності. Успіх – це важливий елемент щастя. Бо в поняття «успіх» вкладаються й елементи добробуту, здоров`я, задоволення життям, самореалізації, хороших стосунків, чіткого бачення майбутнього, радості від кожного прожитого дня, доброго духовного, соціального та емоційно-психологічного стану.
Ці мої роздуми ніколи б не були оприлюднені, якби не тривожний сигнал. Знайшлися люди, які посміли називати Трускавець «Титаніком». Які діють за принципом «Чим гірше – тим краще». Яким наплювати на Трускавець, бо одні живуть в Дрогобичі чи деінде, інші десятиліттями невдахи по житті, ще іншим нічого втрачати, четверті думають, що це все гра і можна побавитися, обзиваючи Трускавець. І це не вперше роботу багатьох людей хтось пробує зводити нанівець. Ті, що таке роблять, заслуговують виключно прокляття, остракізму, а якби закони дозволяли, то й розстрілу чи повішання на шибениці на пострах іншим. Бо за таке має бути кара не просто жорстка, а дуже жорстка й жорстока.
Трускавець, на відміну від сусідніх Стебника чи Дрогобича, мав щастя на успішних людей при владі. Болеслав Петровський був успішним головою міста, господарем, який міг в радянські часи і кошти вибити, і прослідкувати за їх правильним вкладенням. Богдан Матолич був тією особою, котра в складні 1990-ті зуміла втримати корабель Трускавець на плаву і досить вміло маневруючи зберегти для громади все, що лиш можна. Лев Грицак з його надзвичайною інтуїцією зміг продати те, що не продається (пустирі з чагарниками), завести в місто інвесторів, робити гроші з кожної ділянки, з повітря, пожвавити оборот коштів, підняти доходи бюджету на небачені досі висоти. Руслан Козир, мерство якого припало на вкрай складні часи Революції Гідності та початку українсько-московської війни, теж немов хороший капітан зумів вивести Трускавець зі шторму, не настромивши його на рифи. Щодо теперішнього мера Андрія Кульчинського – то він справжнє втілення Успіху, людина, котра немов магнітом притягує удачу і до себе, і до міста.
Зрештою, Трускавець – це не лише міські голови, не лише влада. В місті велика кількість дуже успішних людей. В кожного з них – своє коло спілкування, свої підлеглі, своє бачення інвестування, розвитку, зрештою, навіть свої «бзіки». І це інколи стає проблемою. Бо починається процес під назвою «Павуки в банці». І тоді дехто з павуків вживає слова-табу типу «занепад», «Титанік», «біда». А хто накликає біду – вона на нього обов’язково приходить. Бо думки і слова матеріалізуються.
У Трускавці я постійно живу та працюю з 2006 року. Весь цей час я був з успішними людьми: Руслан Крамар, Лев Грицак, Андрій Кульчинський і не лише вони. Мені прикро, що ці та інші успішні люди Трускавця не завжди в мирі, а найчастіше є постійні тертя, а деколи й війни. Чому так? Чому всі спільно не можуть об`єднатися, щоб разом, пліч-о-пліч працювати для розвитку Трускавця? Навіщо ці взаємні поборювання, навіщо ці жахливі негативні слова-цвяхи? Навіщо?
Місто успішних людей. Місто «Нафтусі», місто, де крутяться великі гроші, місто, де навчалася половина депутатського корпусу чинної Верховної ради України, місто олігархів та просто впливових людей, місто з особливим ритмом, темпом, місто із впевненістю у завтрашньому дні. Не «Титанік» і не «бетон», не «діра» і не «провінція», не «занепад» і не «біда». Трускавець – місто удачі, де жити нам та нашим дітям і онукам. Місто щастя і місто любові, місто радості і місто можливостей для кожного.
Таким я бачу Трускавець. І таким він був, є і буде. Для нас, для всіх успішних людей.
Трускавець був, є і буде успішним всім нитікам і дебілам, всім виродкам та злобним паразитам на зло. Для них хай буде біда, прокльони, занепад і «Титанік». Але не у Трускавці, а в пеклі.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень