«24 серпня о 18 год. за укр. часом буде всесвітня молитва за Україну. Передавайте кому можливо».
Такі повідомлення в останні кілька днів заполонили Фейсбук, а на подію «Синхронна Велика Молитва» приходять масові запрошення.
І це добре, що в найголовніше свято Української Держави, в цей складний та вирішальний час люди пам`ятають про молитву, готові в єдиному пориві просити Бога про допомогу. Але чи цього достатньо, щоб помолитися за Україну тільки 24 серпня на флеш-мобі? Чи це буде справжня молитва, а не показуха? Не йдеться про всіх учасників, а про тих, хто готовий підтримати «Синхронну Велику Молитву» не так з потреби серця, як з нудьги, «по приколу», заради нової фотографії чи з метою певних вражень…
Молитися за Україну треба щодня, а не на флеш-мобах. Бо молитва – це така сила, яку важко порівняти з чимось іншим. Молитва зрушує гори, зцілює хворих, а навіть воскрешає померлих. Молитва наближає нас до Господа, дає унікальну можливість поспілкуватися з Ним, почути Його, довіритися Йому, впустити мир, спокій та щастя у своє життя. Молитва – це таїнство, яке до кінця ніхто так і не дослідив, та й навряд чи дослідить. Це не іграшка, не жарт, не інформаційний привід. Це найсерйозніша річ, це скарб, який не кидають в болото, це інструмент прохань та подяки. Зрештою, в Святому Письмі про молитву пише набагато більше і краще, бо ця натхненна Книга Книг писалася саме в молитовному чуванні.
Соборна молитва – це молитва згідно принципу «Де двоє чи троє зберуться в ім`я Моє, там Я посеред них перебуватиму» (Мт, 18:20). Кожен християнин має за обов’язок у неділі та свята перебувати на Святій Літургії, тобто на соборній молитві, у спільноті. Бо Церква – це і є спільнота, зі своїми правилами, ієрархією, структурою, канонами. Молитва за Україну в усіх християнських конфесіях (православні, греко- та римо-католики, протестанти всіх деномінацій) звершується постійно, не тільки в неділю. Ця молитва має різні форми – в рамках Літургії чи Меси, як складова частина молитви вірних, співана чи мовлена священиком, пастором, дяком, кантором чи будь-ким із вірних, у формі гімну «Боже Великий Єдиний» тощо. Молитва за Вітчизну, рідний край, його добробут і процвітання, а також за владу і військо – це те, що об`єднує християн кожної конкретно взятої країни, робить їх не тільки хорошими вірними, але й патріотами. І так було протягом віків.
В наш час певні сили роблять все, щоб дискредитувати Церкву, щоб применшити роль молитви, щоб відвернути людину від Бога. На жаль, Європа в цьому сумному процесі тримає гілку першості. Насильницьке запровадження ґендерної ідеології, контроль за освітою і отруювання дитячих душ шляхом внесення шкідливих змін до навчальних програм, виправдання переривань вагітності, абортів, евтаназії, пропаганда гомосексуалізму та інших збочень, нав`язування «нових цінностей» через Інтернет, соціальні мережі та засоби масової інформації – все це одного поля ягоди. Людей, які кажуть категоричне «Ні!» гріху, звинувачують, очорнюють, обпльовують, намагаються спихнути на маргінес суспільного життя. І цю проблему нам прийдеться вирішувати ще довго, але з Божою допомогою все буде добре.
Відносно флеш-мобів типу «Молитва за Україну», то безперечним плюсом є те, що на підсвідомому рівні його учасники (навіть якщо це люди далекі від віри та Церкви) мають можливість долучитися до молитви в спільноті. Участь у «Великій Синхронній Молитві» дає можливість не лише відчути себе «гвинтиком» великого українського народу, представники якого є на всіх континентах світу, але й причаститися тої благодаті, котру дарує соборна (спільна) молитва. Для декого це може бути першим кроком до того, щоб почати молитися частіше.
Натомість для людей воцерковлених, для тих, хто за Україну молиться щодня, «Велика Синхронна Молитва» не є чимось надзвичайним, важливішим за недільну Святу Літургію, храмове свято, прощу чи спів у групі прославлення. Це радше можливість задемонструвати свою віру, з якою не маємо чого критися, адже ми – християни, нащадки славного християнського народу, котрий займає далеко не останнє місце в європейській та світовій історії.
24 серпня, в День Незалежності України, кожен українець мав би бути в церкві – зранку чи в якийсь інший час, коли там збираються на молитву. У спільноті вірних ми дякуватимемо Господові за нашу державу, за всі ласки, якими Він нас обдаровує, але також і за випробування, які роблять нас сильнішими. І після подячних слів на адресу Всевишнього ми можемо звернутися до Нього з проханнями – благословення для України, нашого народу, за перемогу, за владу, за воїнів, за наше місто і його мешканців. І кожен у своєму серці має ще приватні прохання, з якими теж звертатиметься до Бога під час соборної молитви вірних. Після церкви, звісно, можемо взяти й участь у «Великій Синхронній Молитві». Не замість церкви, а після церкви. І так буде правильно.
Кожного ранку, прокинувшись та вмившись, ми звертаємося до Бога словами молитви, і в ній не має забракнути згадки про Вітчизну нашу. Кожного вечора, дякуючи Богові за всі Його ласки, за день, за все зроблене, за людей, яких Він ставив на нашому шляху, ми маємо згадати і про Батьківщину нашу. Кожного тижня, йдучи до церкви, молимося в ній не лише за себе та свою сім`ю, але й за Україну. Бо вона – мати наша, земля наша, край наших предків і наших нащадків.
Молитви за Україну забагато не буває, як і не буває забагато молитви загалом. Бо молитва – це надзвичайно потужна зброя, яку, на щастя, можна використати тільки для добра, і ніколи для зла. Саме молитвою Україна переможе зло зовні і всередині! Всі інші методи будуть допоміжними.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень