… Я радий. Я шалено радий знаходитися тут. Моя робота – подарунок. Ви робите її такою легкою і приємною. Спасибі Вам, пані та панове! Мені приємно з Вами працювати.
Мої улюблені мурашки. Бездумні йолопи на службі в мене. Мої дорогі та безпомічні. Тут, в Україні легко працювати. Боже мій, якою інфантильною нацією потрібно бути, щоб отримавши у свої руки таку довгоочікувану незалежність, другу за величиною в Європі територію, дорогоцінні ресурси, безцінну землю, самим же з такою легкістю покласти все мені під ноги! Розвалити, побитися і покласти мені прямо під мої лаковані туфлі. Хе-хе! Не треба питати хто я і як мене величати. Не варто. Це ганебно. Ви знаєте і знаєте не одне моє ім’я. Але залишимо знайомство на потім. Житниця Європи голодує. Чи це не мій тріумф? І не треба говорити, що ви тут ні причому і називати якісь – то прізвища. Не треба! Ви в цьому винні. Саме ти, той, що зараз жадібно очима ловить з екрану монітора ці рядки. Що, образилися? Даремно. Мій Вам уклін. Я вельми Вам вдячний.
Я завжди про вас думаю, коли рахую свої гроші, бо знаю, хто мені їх заробив. Я поважаю людей, які так благородно розлучаються з капіталом. Ні, безумовно, ви не давали мені готівкою. Ви платите мені своїю дешевою працею. Чи це не щастя? Я люблю ваш рабський менталітет. Я люблю, коли ви плачете. Та й зізнайтеся самі собі ви і самі любите плакати. Уткнувшись мордою в жилетку – але ж легше, правда? А я вас пригорну і по голові погладжу. Плачте, пані та панове! Плаксії мене потішають. І з ними легше працювати.
Голодуючий народ, який гризеться про питання 100-річної давності, чи це не потіха? Давайте, панове, більше крові! Вчепись йому в глотку і запитай, що він робив у 2004-му? За кого він голосував? Давай, давай. Я купив ваших лідерів. Ха, це так просто! Такі різні, а коштують майже однаково. Я купив ЗМІ, я купив депутатів. Бачиш? Це ти сидиш, втупившись в зомбоящик, і дивишся програму Савіка Шустера. Це буде через кілька днів. Але я знаю, що тобі покажуть, я замовив сценарій. Дивіться уважно і не вдавіться попкорном! Я знаю, що ви прочитаєте в завтрашніх газетах, бо я їх написав. Читайте уважно кожну букву!
Ні, у Німеччині було б складніше працювати. Ви знаєте, що нижньосаксонського діалект відрізняється від баварського діалекту, майже як польська мова від російської чи вони обидві від української мови? Але їм пофіг на це, вони говорять на своїх діалектах і поважають державну мову. Але навіщо вам це знати? Розкриваю свої карти і не боюся, бо на скільки хвилин ти задумаєшся над тим, що я сказав, перш ніж тебе відверне інша замітка про масштабність проблеми мови в Україні? Секунда? Хвилина? Дві? Тебе спровокують знову на срач з мовним душком? Безумовно спровокують, бо це я заплатив тролям, щоб вони лазили по інтернету і дрочили вам мозок, пардон за мій французький.
Боже мій як добре! Вам почало набридати моє панування? Ви стали такі розумні, що не ведетесь на питання мови та іншу лабуду? Що ж мені бідному робити? Я всього лише купив кого треба і рада прийняла закон про прапор. Як просто! Боже ж ти мій, мої розумні і освічені, що це таке? Невже це ви, мої дорогі, душите один одного через питання про шматок червоної тканини? Я бив ногою автобус, який же і привіз за свої гроші. Це був я! Я такий буваю різний.
Я заберу у старих останні копійки, я змушу їх голодувати, але я їм дозволю ходити з червоним прапором раз на рік. Вони будуть мені вдячні. І ви мені будете плескати. Овації, панове, овації!
Ох, ви мене розкусили. Це сумно. Я знову в глухому куті. Ви мене будете бити? Може навіть ногами? Закрийте пащу, вас порвуть ваші ж співвітчизники, коли я вкажу на вас перстом. Я скажу, що ви фашист. Ви хочете бити людину іншої національності. Адже я ж росіянин. Або єврей. Або взагалі я з Гондурасу. Клас! Як приємно, дивитися, коли українець гризе українця за мене, чистокровного гондурасця. Ну ви тут бийтеся, а я поки піду поміняю смокінг …
… А ось і я. Скільки крові це добре. Правда мені йде цей галстук? Мовчіть! Що ви розумієте? Він коштує дорожче ніж ви всі.
Ні, в Греції було б складніше працювати. Там коктейлі Молотова кидають. Ні, ви не кинете. Ваша хата як завжди з краю. Там на відшибі. Вся країна на відшибі. Ні, не кинете. Або кинете туди, куди скажу я. Адже ви ж хочете, щоб я вам за це заплатив? Я заплачу, не переживайте. Я своє м’ясо буду підгодовувати. Я кину вам кістку з барського столу. Правильно, жуйте ретельніше, це рекомендують стоматологи, та й рот у вас зайнятий. Менше гавкати будете. Хороший пес гавкає по команді. Я команди не давав, так що ша!
Ну ладно, що то я з вами заговорився. Ви мене втомлюєте. Я мабуть піду. Мені потрібно ще попіжонитись у своєму смокінгу.
Адьос, май френдс …
Оригінал:
http://blog.i.ua/user/1582897/708968
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень