У видавництві «Апріорі» (Львів) ще у 2008 році вийшла книга «Архітектура курортної забудови Трускавця ХІХ – першої половини ХХ ст.» Звичайно, це вже не книжкова новинка, але вона стала вже рідкісною, бо й вийшла невеликим тиражем – всього 1000 примірників.
Автором цієї цікавої монографії є Христина Харчук, львів’янка, яка добре знала і співпрацювала із покійним директором Центрального історичного архіву м. Львова, трускавчанином Орестом Мацюком, який багато зробив для історичної пам’яті про Трускавець. Власне, вона і присвячує цю книгу п. Оресту Мацюку, бо він, як пише пані Христина, навчив її «любити неординарну архітектуру Трускавця».
Монографія цікава тим, що як ніяке інше дослідження про Трускавець, дохідливо знайомить нас із незвичною архітектурою курорту ХІХ і початку ХХ століття, стильовими ознаками курортної забудови, порівнюючи її із європейськими архітектурно-містобудівними комплексами. На нашу думку, ця книга мала би стати добрим довідником і путівником не лише для спеціалістів у галузі архітектури і екскурсоводів, але й для всіх трускавчан та гостей міста. За її матеріалами вартувало б знайомити учнів шкіл міста і його гостей, про те, як розвивався і популяризувався Трускавець як європейський бальнеологічний курорт завдяки Нафтусі, так і його своєрідних архітектурних ансамблів.
Ця монографія, як зазначає автор, є «не лише спробою дослідження історичної курортної забудови Трускавця ХІХ – першої половини ХХ ст., а й, на жаль, останньою фіксацією оригіналів цієї архітектури через її масове нищення у наш час».
Скажемо, що цю прогалину в певній мірі старалися заповнити Орест Мацюк та Іван Скибак книгою «Короткий нарис історії Трускавця», а також видання у перекладі з польської мови доброї пам’яті Ігоря Сусюка «Курорт Трускавець, путівник по оздоровниці» та передрук праці доктора Зенона Пельчара за редакцією Ярослава Кота «Історія розвитку Трускавця і вдосконалення останніх років».
Монографія пані Христини Харчук відрізняється від названих праць як обсягом, так і змістом, багатими фактажем. Автор зазначає, що «на території України Трускавець є єдиним містом-курортом, де така забудова (з характерними ознаками регіональної архітектури, що гармонійно поєднана з природним ландшафтом) збереглася порівняно добре і донині формує архітектурний образ його центральної частини».
В певній мірі з таким твердженням автора можна погодитися, але треба сказати і про те, що це уже далеко не той Трускавець (в архітектурному розумінні), яким він був років 60 чи 80 тому. Та завдяки даній праці ми маємо можливість хоч віртуально зануритися у той давній , імпозантний, шляхетний Трускавець, який дивував, чарував, захоплював красою своїх витончених архітектурних споруд, що на фоні нинішніх громіздких монстрів, які нависають горою над їх залишками, є справжньою окрасою курорту Власне в такій ситуації опинилися вілли «Вікторія» (давній «Постій»), «Парк» (раніше « Під Матір’ю Божою»), «Набі» (була «Зося»). та інші.
У книзі йдеться про перспективний план знищення старого курорту. “Автори перспективного детального планування (ПДП – 1966рік) вважали, що у Трускавці немає пам’яток архітектури… Новий архітектурний образ курорту передбачав лише укрупнений масштаб забудови. Курортна забудова періоду ХІХ – першої половини ХХ ст. мала поступово розбиратися або пристосовуватися для потреб санаторіїв. У першу чергу будівництва (1965 – 1975 рр.) пропонувалося розібрати 566 будинків цієї забудови площею 20 тисяч квадратних метрів, тобто планувалося зносити по дві тисячі квадратних метрів історичної забудови на рік”(стор. 126). Таким чином мав бути знесеним з лиця землі старий курорт, а натомість мали вирости такі монстри, як «Кристал», “Алмаз” і їм подібні.
Автор пише, що генеральні плани розвитку курорту 1960 -1980 років не враховували існування історико-культурної спадщини Трускавця. Проектами не передбачалося заходів щодо охорони культурної спадщини (стор 127). Тільки у 80-х роках Управлінням у справах містобудування і архітектури Львівської області у Трускавці було взято під охорону як пам’ятки місцевого значення 22 будівлі, з яких, до речі, нині залишилося лише 20.
Завдяки великій і скрупульозній та пошуковій праці пані Христини Харчук у книзі подано десятки ілюстрацій давніх вілл, яких уже немає і тих, які ще збереглися, описано їх архітектурний стиль, розміщено план-карту забудови Трускавця 1921 – 1939 років, зроблено повний перелік об’єктів курортної забудови Трускавця цих років.
Правда, автор допустилася деяких неточностей у назвах вілл. Про це вказує знаний у місті краєзнавець, дослідник старого Трускавця Микола Іваник. Наприклад на стор. 99, мал. 3.62 є фото вілли «Згода». Насправді, як зазначає пан Іваник, це вілла «Здоров’я» і у 1966 році вона була знесена. На стор. 100, мал. 3.66 автор подає зображення вілли «Вавель». Проте це вілла «Рекорд», де розміщена санепідемстанція. А вілла «Рекорд» (рис. 3.67) і є віллою «Вавель». Це неповний перелік тих помилок, які вартувало би врахувати при перевиданні монографії. Та це не применшує її значення.
Для створення цієї книги автор використала величезний бібліографічний матеріал Словом, праця ця цікава, рідкісна і потрібна. Хто її придбав, має гарну можливість знайомитися і насолоджуватися красою давнього Трускавця, якої вже не повернути ніколи Водночас це вагоме дослідження є добрим нагадуванням та наукою для усіх, хто має безпосереднє відношення до розвитку курорту та збереження пам’яток його архітектури, його краси для нащадків.
Андрій Говіщак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень