Марія Матіос. «Вирвані сторінки з автобіографії». Львів, ЛА «Піраміда», 2011 р.
«Солодка Даруся», «Мама Маріца», «Нація», «Щоденник страченої», «Майже ніколи не навпаки»… Своїми творами буковинка Марія Матіос назавжди ввійшла в українську літературу. А де успіх – там заздрість. А заздрість у середовищі журналістів та письменників особливо чорна та підла. Тому й намагаються всілякі бездарі та просто підленькі ниці люди в масці «доброти» займатися шкідництвом, паплюжити чесне ім’я, вигадувати нісенітниці, словом – мають задоволення від пліткувань та перекручень фактів. І приклад того, як деякі «письменники» та «журналісти», не кажучи вже про політиків, намагаються принизити геній Марії Матіос, свідчить про її велич. Адже одної тільки «Солодкої Дарусі» вистачило б, щоб вона стала знаменитістю, а вона ж продовжує писати.
Книга «Вирвані сторінки з автобіографії» є ніби автобіографічною, але по суті є автобіографією не однієї Марії Матіос, а її Буковини (нашої Буковини) як невід’ємної і водночас оригінальної частинки великої України. Поряд із позитивними персонажами – широковідомими (Володимир Івасюк, Іван Дзюба, Федір Тютюнник, Микола Лукаш, Василь Кожелянко, Євген Марчук) та малознаними (прості люди з рідних Розтік, з Буковини, Галичини, Великої України, Києва) – є й негативні. Тому так цікаво читаються матеріали про «регіонала» Табачника, «бютівця» Яворівського, хитрого (в цьому його подібність із Юлією Тимошенко, зазначає М. Матіос) Кравчука, який виглядає так, «якби дотепер цицьку ссав», Ющенка, який розтоптав надії учасників Помаранчевої революції, Януковича… Слово Марії Матіос, не по-жіночому тверде, міцне, чітке, б’є боляче і влучає прямо в ціль. І не мають що на нього відповісти всілякі «гламурні» «інтелектуали», пристосуванці, бо в слові цьому – вся правда життя.
Життєвий шлях письменниці від рідного хутора та рідного села через школу, навчання у вузі, роботу в редакції часів СРСР аж до її київського періоду – це червона нитка «вирваних сторінок», канва, середовище, в яке занурюємося та бачимо там близьку та далеку родину Марії Матіос, її вчителів, друзів справжніх та тих в лапках, бачимо відомих людей у різних ситуаціях. А водночас занурюємося в історію Буковини – часів Австро-Угорщини, Румунії, СРСР. Особливий акцент кладе письменниця на повоєнну історію, коли проходила колективізація, коли ще діяли лісові «хлопці»; а другий акцент – на сучасності. Книга читається напрочуд легко в плані захоплюючого сюжету без сюжету і надзвичайно важко в плані емоційному – не один раз доведеться її відкласти набік, щоб заспокоїтися чи сягнути по валідол чи валер’янку. Або щоб задуматися над тим, що є таке очевидне, але чомусь не звертало на себе увагу. Або щоб самому покаятися. Або щоб запалати гнівом праведним. Або щоб прозрівши самому, відкрити очі іншим. Як писав Павло Загребельний, «прочитавши «Дарусю», хочеться або когось зарізати, або самому повіситись, або…». Щось подібне і з цією книгою Марії Матіос, хоча «Вирвані сторінки…» – книга значно інша, не краща від «Солодкої Дарусі» і не гірша, просто інша.
Інколи одного штриха письменниці вистачає, щоб все стало зрозуміло, щоб побачити в людині те, чого не вистачало до повного портрету. У «Вирваних сторінках…» немає осуду нікого з людей, бо осуджувати найлегше, а от зрозуміти…
Щедра на таланти буковинська земля і Марія Матіос – одна з тих талановитих дочок цього краю, які є перлинами в короні красного письменства всієї нашої неньки-України. І доки матимемо таких письменників та поетів, є надія на те, що Україна все-таки стане українською, як і має бути згідно всіх законів писаних та неписаних.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень