– Жодна держава світу не може сказати, що в ній народ настільки свідомо виборював свою державність, як це було в Україні. Коли в лютому 2014 р. влада почала вбивати свій народ, піднялася вся Україна – від малого до великого. Щоб підняти і втримати небо Майдану, майдани виникали по всій Україні – в містах, селищах, селах, а навіть хуторах. Український народ зрозумів, що влада, яка знищує власний народ, не має права керувати Україною. Викладач Дрогобицького державного педуніверситету, поетеса, композитор, виконавиця, бард Лілія Кобільник була на Майдані. Вона писала і ридала, а її сльози капали нам в душу. Вони не проклинали, а закликали нас до боротьби…
Такими словами розпочала вечір-зустріч з Лілією Кобільник у трускавецькому музеї історії міста-курорту, яка проходила 16 березня, старший науковий працівник музею «Дрогобиччина», волонтер Марія Головкевич. Після вступного слова директора музею Галини Коваль Марія Головкевич підготувала учасників зустрічі до непростої теми, зазначивши, що Лілія Кобільник створила пісенний пам’ятник тим українцям, які заставили дивуватися їхньому героїзму весь світ.
Ім`я Лілії Кобільник добре знане на наших теренах, в середовищі бардів, у середовищі волонтерів. Її пісні не заколисують і не веселять, вони будять зі сну, заставляють мислити, наповнюють душу вірою, енергією, любов`ю до правди та рідної землі. Кожна пісня у її виконанні – це стрес, згусток, неймовірна сила, яка заставляє затихнути, відійти від всіх справ, переосмислити реальність. Так-так, саме переосмислити реальність, яка нам здається звичайною, сірою, нічим не примітною: йдемо на роботу, обідаємо, дивимося телевізор, гуляємо, лягаємо в тепле ліжко, спимо. Та чи багато з нас задумується над тим, що все це маємо завдяки тим, хто стримує навалу диявольського, хитрого і підступного ворога-азіата?
Скільки смертей бачила Україна від часу холодного лютого 2014 року! Скільки юних життів і доль кращих синів та дочок України було покладено на вівтар боротьби за незалежність! Скільки сімей залишилося без надійної підтримки батька, сина, чоловіка! А Україна наче цього не бачить, а п`є, гуляє, бавиться в політику і тринькає гроші народу.
Волонтери стали одними з небагатьох, хто усвідомив гірку правду життя, хто впустив цю правду в глибини сердець і посвятив свій час, вміння, можливості для хоча б якоїсь допомоги Героям: живим, калікам і вбитим. Живим – щоб і надалі захищали та відчували потрібність цієї справи. Пораненим та інвалідам – щоб знали, що якщо їх забула держава в особі владців-олігархів, то не забув народ. Мертвим – щоб бачили з висот небес, що про їх сім`ї не забули, а за них і разом з ними моляться. Моляться та пам`ятають.
Волонтерки Марія Головкевич та Лілія Кобільник дали присутнім на зустрічі в музеї Трускавця урок, який не скоро забудеться. Серед тих, хто завітав до музею, було багато дітей, вихованців будинку учнівської творчості та дитячої школи мистецтв. Можливо, не все з пісень Лілії Кобільник вони зрозуміли, можливо, глибокий зміст асоціацій та паралелей, емоційний біль та натягнута струна психологічної напруги не для їхнього віку. Але, сподіваємося, зустріч з бардом стала тією символічною водою, що омиває кошик від пилу, хоча й не залишається в ньому.
«Сотнику, сотнику, де твоя сотня?», «На розіп`ятій Україні ростуть березові хрести», «І служить Богу наша сотня з дерев`яними щитами», «Небесні янголи, моліться, щоб розірвали ми кайдани», «Заговори мене, мамо, словами любові», «Холодно там, куди я іду», «Коханий мій, ти як там, в небі?» – ці слова Ірини Даньків, Лесі Дашак, Людмили Максим`юк, Лідії Лазурко та інших жінок, які трансформували жорстоку українську дійсність в поезію, подвоїлись у силі від музики, написаної Лілією Кобільник.
– Чи могли б ми подумати, що буде війна з нашим, так би мовити, «братом»? І чи могла б я колись подумати, що писатиму про війну? – символічно запитує присутніх і саму себе Лілія Кобільник. І додає:
– Я дякую Богу, що він мені вказав в житті на нішу, яку я намагаюся заповнити. Заповнити собою…
Попри визначальність теми смутку на зустрічі з Лілією Кобільник вечір все ж завершився на оптимістичній ноті. І остання пісня у виконанні барда, і виступи Марії Головкевич та директора музею Галини Коваль, котра підсумувала цей вечір, були наповнені вірою в перемогу добра над злом, вірою в звитягу правди, надією на краще.
– Україна переможе, бо має надзвичайно потужний генофонд і генокод, – каже Марія Головкевич.
– Бажаю всім довгоочікуваного миру! – доповнює подругу-волонтерку Лілія Кобільник.
Завершилася зустріч у музеї представленням книги «Небо Майдану», виступами трускавецького поета В`ячеслава Умнова та заввідділом культури ТМР Тетяни Татомир, можливістю придбати книгу. Всі виручені кошти йдуть на потреби бійців АТО чи ж членів сімей загиблих воїнів, а також на благодійні цілі.
Наступна зустріч з Лілією Кобільник відбудеться вже в найближчий вівторок, 21 березня, в Дрогобичі. У приміщенні Львівського обласного муздрамтеатру імені Юрія Котермака буде представлено повну програму Лілії Кобільник, збиратимуть кошти на операцію для волонтера Тетяни Лучейко.
Володимир Ключак, фото Ірини Бердаль-Шевчик
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень