(інтерв’ю з Інкогніто)
«У ньому було життя, і життя було – світло людей. І світло світить у темряві, і не поглинула його темрява» (Йо. 1, 4-5}
Так легко людині потрапити у пастку диявола, яку він підступно розставляє на кожному кроці. Та чи так само легко з неї вийти? Іноді, спокусившись один-єдиний раз, людина стає рабом гріха на все життя. Чи є вихід із диявольських сітей, як із них вийти..? Про це ми поспілкуємося з молодою людиною, котра, спокусившись, стала наркоманом. На сьогодні ця особа перебуває на реабілітації в центрі під назвою «Назарет» (неподалік від Дрогобича).
– Що привело Вас до наркотику, і до чого наркотик привів Вас?
– Коли я одружився, почав шукати легкі гроші. Маючи їх, я не зумів ці гроші використати правильно. Тоді мені хотілося розваг. Упродовж року я став залежним від наркотику. Гроші – ось що привело мене до нього. У Казахстані, де я живу, 30% населення вживає наркотики, тому що у нас вони дуже дешеві. Наркотик призвів до краху людського життя. Це я зрозумів, будучи на самому дні. Але дякую Богові, що, впавши, дав мені сили підвестись.
– Чому Ви обрали саме «Назарет», який знаходиться за 600 тисяч кілометрів від Казахстану?
– Випадковостей у цьому житті немає. Думаю, що «Назарет» – це мій шанс. Та не лише мій, але багатьох алкогольно та наркотично узалежнених. котрі хочуть позбавитися цієї проблеми. Господь посилає на допомогу потребуючим потрібних людей. Для мене такою людиною був священик з України, котрий є парохом УГКЦ у нас в Казахстані. Дізнавшись про мою проблему, він запропонував поікати на реабілітацію в «Назарет». Я погодився використати цей шанс і не жалкую, бо це насправді дало результат. Зараз я на етапі виздоровлення і тішуся з того, що можу бути тверезим.
– Чим для Вас був наркотик у період вживання, і чим він є для Вас тепер, у часі тверезості?
– Наркотик для мене був таким собі дороговказом. Здавалося, він вирішує всі проблеми, з ним так легко. Але в узалежненої людини немає здорового мислення, вона дивиться на світ «рожевими окулярами». Самообман – ось що це. Тепер же наркотик для мене є небезпекою. Я навіть стараюся уникати розмов і думок про нього, знаю – для мене це небезпечно. Якщо з’являються думки, то може з’явитися і потяг.
– Тобто Ви ловите себе на думці, що можете зірватися?
– Так. Навіть тепер, в часі виздоровлення є моменти депресії, повної апатії. Але треба вміти з тим боротися. Я знаю – це хвороба, яка прогресує. Тому узалежнена людина повинна все життя себе вміти контролювати.
– Чи може узалежнена людина справитися сама з такою проблемою без чиєї-небудь допомоги?
– Один у полі не воїн. Але найперше повинно бути бажання самої людини стати на шлях виздоровлення. Це дуже важкий шлях, який сам не пройдеш. Багато разів я намагався позбутися залежності, та не зміг. Батьки, родичі та друзі хотіли допомогти, а я відкидав їхню допомогу. Вірив тільки у свої сили. Тут, у реабілітаційному центрі я зрозумів, що жодна узалежнена людина не здатна справитися сама. Це – як трясовина, яка всмоктує. Сам із неї не виберешся. Врятується той, хто волає про допомогу, і його обов’язково почують. Моїм порятунком став «Назарет». Саме тут подали мені руку допомоги. Саме тут почули волання моєї душі.
– Яке місце у Вашому житті займає Бог? Чи покладаєте на Нього свої надії та сподівання у плачі повного виздоровлення?
– Так, а Бога я вірю, особливо це відчув і зрозумів тепер, тут, у «Назареті», де розпочав нове життя. Кожен свій день починаю з подяки Господу. Також прошу в Нього сил, щоб у терпеливості та смиренні прожити цей день. Повністю надіюся на Бога і віддаю себе в Його руки.
– Чого найбільше Вам хочеться в цей час?
– Передусім хочу бути здоровою та щасливою людиною, а ще, щоб у своєму житті міг обирати я, а не наркотик за мене.
Розмовляла Оксана Винницька, газета «З любов’ю у світ»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень