Благословенний Богом Трускавець! Це не просто пафосний вигук, це факт. Бо маємо скарби унікальні, скарби, яких, на жаль, не вміємо ще належно оцінити. «Нафтуся», наша жива вода – перший скарб. Про це знаємо всі, хоча й не ми отримуємо найбільші вигоди та користі від цього скарбу. А про другий скарб дехто й не знає. А це твори самобутнього митця, Народного художника України, трускавчанина з діда-прадіда. Це рукотворні скарби Михайла Біласа, які виглядають як нерукотворні, а зіслані нам згори, щоб ми бачили самих себе, як у дзеркалі, щоб ми роздивлялися душу народу, щоб ми причастилися до них та вдихнули очима цей багатоколірний запах біласівського Євшан-зілля.
20 грудня 2012 року в музеї митця, єдиному такому прижиттєвому музеї на Україні, вшановували ювілей. 19 грудня 1992 року, на храмове свято Трускавця, в день святого чудотворця Миколая відбулося урочисте відкриття цього музею. Найбільше приклалися до того, аби цей музей постав, четверо осіб – Віктор Бурлаков, Богдан Матолич, Ігор Пілько та Володимир Кушнір, розповідає директор Художнього музею Михайла Біласа Олена Білас-Березова. Курортна рада, котра займала приміщення цієї давньої польської вілли з чарівною назвою «Ґопляна», в 1991 році залишила після себе голі стіни, навіть ручки з дверей забрали. Тож перший директор музею Володимир Кушнір за рік часу зробив дуже багато. Відкриття Художнього музею стало величною маніфестацією трускавецької громади, декларацією визнання заслуг Великого Митця, українського і за походженням, і за духом. 17 священиків освячували приміщення, в тому числі покійний нині отець Петро Герилюк-Купчинський, який написав у книзі відгуків: «багато я бачив різних мистецтв, але кращого від українського не бачив». І подібні відгуки, складені із слів захоплення та пошани перед Маестро Біласом, написали в Книзі відгуків Ніна Матвієнко, Євген Сверстюк, Микола Плав’юк, а також багато іноземців, які покидали цей Храм Мистецтва із незабутніми враженнями.
Можна не знати фактів, що в Художньому музеї Михайла Біласа побувало за ці двадцять років понад триста тисяч відвідувачів, що було проведено більше десяти тисяч екскурсій. Можна не знати історії митарств та тріумфу Михайла Біласа, можна його не знати особисто, бо він людина творча, своєрідна і не надто, м’яко кажучи, компанійська. Можна не розумітися в опері, в абстракціонізмі, в архітектурних стилях. Але не можна жити у Трускавці чи бути у Трускавці і оминути своєю увагою музей Михайла Біласа. Кожна дитина повинна знати туди шлях, кожен має долучитися до збереження цієї ветхої споруди, де знаходяться наші трускавецькі скарби, котрі можуть в майбутньому стати українським відповідником творів да Вінчі чи Санті.
Радує той факт, що Маестро Білас у свої 88 продовжує творити. «Завжди, коли я відвідую його з Йорданською водою, – згадує отець-декан Петро Івасівка, – він мені каже, щоб я покропив ще в тому куточку і в тому, і ще там. Нехай дарує йому Бог здоров’я…». Отець Петро Івасівка, отець Володимир Бондарчук, отець Михайло Бучинський, міський голова Трускавця, три його заступники, секретар ради та одна з депутатів ТМР, директори двох інших музеїв Трускавця, музейні працівники, представники школи мистецтв, бібліотеки, відділу культури, кілька підприємців, журналісти, кілька небайдужих… В невеличкій залі музею Біласа залишалися ще вільні місця – у день ювілею музею. Митець Михайло Білас був відсутній, та його голос лунав, наче Божий знак, якою повинна бути людина, котра є щирою та простою, дитинною та людяною по своїй суті. Мимоволі промайнула думка «нема пророка у своїй Вітчизні». Адже чомусь навіть на громадські слухання у справі забудови біля питного озера, які щойно закінчилися, прийшло набагато більше людей.
Неначе вкопаний стаю перед Різдвяним триптихом. Три Королі, Вертеп і Народження Божого Дитяти. Чи підходиш ближче, чи відходиш дальше, чи виходиш з музейної кімнати, чи знову заходиш до неї – сила українського духу в його найвищій концентрації вже пронизала тебе і ти перебуваєш під її враженням і перебуватимеш ще довго. Гобелени Михайла Біласа – диво дивнеє в найкращому значенні цього слова. Від них віє і глибиною століть, і затишком сільської хатини, і далеким дитинством, яке трохи пам’ятаєш, а трохи й забув. Весняні мотиви, зимова казка, літні дні, квіти, ікони, народні музики, танці – кожен неповторний твір вартує того, аби його побачити, ним милуватися, насолоджуватися, про нього написати, привести до нього своїх друзів. І хоча у пропорційному відношенні серед відвідувачів Художнього музею переважають гості курорту, варто для себе відкрити Михайла Біласа кожному трускавчанину, щоб спростувати біблійне «нема пророка у своїй Вітчизні». Бо таке мистецтво облагороджує, а благородства, шляхетності, доброти, любові так бракує в нашому сьогоденні.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень