/Два листи на одну тему/
Минулого тижня до нашої редакції надійшло два листи з відгуками гостей курорту, в яких вони досить емоційно розповіли про свої враження від нашого міста. До того ж відпочивальники зробили деяку порівняльну характеристику, через призму котрої стає чітко зрозуміло кілька речей: курорт таки занепадає. Невідомо чому поступово, але досить зримо зупиняється його розвиток або щось у ньому йде не так. Люди, котрі залишили нам свої статті – далекі від політики чи будь-яких закулісно-підкилимних розбірок. Вони також не зацікавлені у тому, щоб чимось нашкодити місту. Та й ми також надрукували ці листи не тому, що хочемо нашкодити, а тому, що нам, як і цим людям – болить усе те, про що пишуть наші гості.
Курорт зупинився у розвитку
На цей факт досить чітко у своєму листі мерові нашого міста пану Руслану Козиру вказав відпочивальник із санаторію «Весна», громадянин Республіки Казахстан Еслямбек Бекпаєв. 63-річний гість із Казахстану досить емоційно відреагував на кількість жебраків, котрі займаються своїм нехитрим бізнесом на теренах нашого міста, зокрема на території парку та на сходах поблизу оздоровниці, у котрій він проживає. Його настільки «зачепило» це видовище, що він не лише спостерігав за цими заробітчанами протягом тривалого часу (про що свідчить докладний опис діяльності жебраків у листі), але й розповів, як картини масового жебрацтва вплинули на його самопочуття, бо він не міг спокійно спати через те, що йому навіть уночі ввижалися ці понівечені долею люди.
Інший момент, котрий справив гнітюче враження на казахського гостя – безлад та безгосподарність. Вже не вперше перебуваючи у Трускавці на відпочинку та лікуванні, пан Бекпаєв із сумом відзначає загальний занепад міста і в тому числі прекрасного парку, котрий протягом кількох десятиліть слугував окрасою нашого міста: «Так в городе Трускавце, рядом с бюветом, какой прекрасный парк. Очень богатый разновидными деревьями и кустарниками. А воздух какой чистый и лечебный!… Парк заброшен. Нет хозяина. Сразу в глаза бросается, что из года в год состояние парка ухудшается. Деревья, кустарники, цветники не ухоженные. Мусора стало больше. Речушка не очищается и не благоустраивается. Памятники, статуи, архитектурные композиции разбитые. Дорожки не ремонтируются. Все заросло мхом и травой. Что внутри парка – все в неприглядном виде…».
Зауважив гість нашого міста також і розбиті сходи від санаторію «Весна» до центрального бювету, і брудні та засмічені фонтани, і зграї бездомних собак. Душевні переживання за долю Трускавця літнього казаха в принципі цілком зрозумілі. Але коли про ці та подібні речі пишуть місцеві журналісти, то вони автоматично зачисляються до когорти «злісних ворогів курорту», а їх видання – до депресивно-брехливих ЗМІ, котрі бачать лише погане. І той факт, що гість із Казахстану направду перейнявся долею улюбленого курорту, свідчить перш за все про чуйність цієї людини: «Я написал истину и увиденное мною, исходя из доброго побуждения. Надеюсь (особисто звертається пан Еслямбек до Руслана Ярославовича – прим. ред.), Вы прислушаетесь к моим просьбам. Все в Ваших возможностях. Такое богатство надо беречь и приумножать!… Желаю Вам доброго здоровья, семейного счастья и успехов в нелегком труде. Процветания городу Трускавцу и его жителям!». Тож залишається лише сподіватися, що слова цього небайдужого гостя будуть почуті.
Як так можна!?
А ось другий лист. У цій розповіді йдеться вже про інше, хоча суть така сама. І звертається до нас мешканець також іншої країни, але цього разу – Росії. Віктор Костенко за покликанням і освітою лікар – поважний мешканець міста Бєлгород, що знаходиться поблизу кордону з Україною. Так склалося, що і донині, будучи вже пенсійного віку, займається лікарською практикою – проте не зовсім традиційною. Він оздоровлює людей не хімічними сполуками та аптечними медпрепаратами, а цілющими рослинами, препаратами рослинного та тваринного походження. Ба, навіть у своїй практиці успішно застосовує деякі препарати ветеринарної медицини. До того ж лікує у своїй власній клініці хвороби, котрі традиційна медицина вважає невиліковними: від онкозахворювань до псоріазу та цукрового діабету. Так історично склалося, що серед мешканців цієї області є вдосталь українців, і говорять її жителі (переважно у численних бєлгородських селах) мішаною українською мовою – суржиком. Наш гість теж порадував нас майже літературною українською вимовою, позаяк і він, і його пращури є вихідцями з Полтавщини. Пан Віктор у розмові навіть якось пожартував, що все життя він любив усе українське, тож і не дивно, що дружина у нього – його кохана україночка-Галиночка. Уперше Віктор Тимофійович завітав до нашої редакції із віршем. І дуже хотів, щоб ми його надрукували, бо вже дуже наш Трускавець надихнув його на римовану творчість. Також із розмови з цією людиною ми довідалися, що був пан Віктор у Трускавці уперше дуже давно – 20 років тому, тож відмітив великий поступ у його розвитку. А ще зауважив чуйність і гостинність місцевих жителів, уважність лікарів і неперевершену зцілюючу силу води «Нафтуся».
Та усе ж були речі, котрі не лише потішили, але й дуже засмутили цю напрочуд позитивну і життєлюбну людину. Бо якраз на День міста із паном Віктором сталася прикра подія: навпроти ринку «Дукан» із двоповерхової старої будівлі колишньої бальнеолікарні (що належить групі компаній, серед яких відома своєю протирічною діяльністю компанія «ТКС»), на гостя впав шматок шиферу. Сталося так, що він упав майже плазом, тож лише вдарив чоловіка по голові та трохи порізав руку. Віктор Тимофійович зауважив, що за інших обставин йому цілком могло відрубати голову, але його врятувала жінка на ім’я Марія, котра стояла поруч і вчасно відтягнула пана Віктора подалі від небезпечної ділянки. «Тож замість зробити покупки, – пише у своєму листі шокований відпочивальник, – я потрапив до лікарні». Та тут же він дякує усім добрим людям, котрі не стали осторонь його біди: чуйним місцевим жителям, які допомогли врятуватися, двом черговим міліціонерам, які викликали швидку і були поряд упродовж усього часу перев’язки. А коли потрапив до лікарні, його приємно втішило ставлення місцевих медиків, їх грамотність та професіоналізм. Проте після цього на нього чекала ще не одна прикрість: у лікарні він усвідомив, що відтепер до кінця відпочинку не зможе відвідати жодної прописаної процедури, а також переконався, що не зможе розраховувати на допомогу місцевої влади. Вже згодом, упродовж усього терміну перебування він ніяк не зможе навіть довести їй, що бездіяльність у цій справі є по-суті своїй злочинною, позаяк не зважаючи на те, що будівля є у приватній власності, земля, на якій сталася прикрість, належить місту, і воно у перші ж дні мало б подбати про те, щоб ситуація не повторилася. Тож, коли тільки-но відійшов від шокового стану, почав шукати правди саме у стінах мерії. 
Там йому відмовили не лише у допомозі, але й проігнорували його прохання щодо зведення запобіжної огорожі по периметру небезпечного об’єкту. «Як так можна!? – дивується гість курорту. – Яке байдуже, сухе керівництво. Сьогодні вже початок липня, а влада Трускавця чекає, доки ще кількох людей уб’є або покалічить. Може тоді вона прийме рішення убезпечити те місце і обнести загорожею стару будівлю? Про цю бездушність говорить і той факт, що на все місто у сотні децибел грає музика, кричить реклама, відбуваються одразу кілька вуличних концертів, вбиваючи нас і наших дітей згубною синтезованою музикою… Та що там це: у місті багато розбитих доріг без водостічних решіток, брудних вулиць. У парку та скверах бур’ян і кропива по вуха, сміття. Куди дивиться рада і її керівник? Чого вони чекають? … Хочеться запитати керівництво міста, чого вони усі такі сухі і бездушні до людей, адже до вас їдуть люди з багатьох країн, котрі за першої нагоди розкажуть у пресі та по телебаченню про таку вашу «увагу». А тут у вас є чудові санаторії і прекрасні лікарі, чуйні та уважні місцеві жителі…».
От такі пригоди чекали у Трускавці на гостя з Росії, оптиміста, котрий так любить усе українське. Чи перестане він любити Україну після таких пригод і емоцій? Навряд чи, проте у думці, що керівники у його рідному Бєлгороді усе таки кращі, він упевнився вже остаточно, бо каже, що з приїжджим українцем вони от так навряд чи повелися б. І запевняє: їхній мер – дуже чуйна людина, особливо коли проблема стосується чистоти та порядку чи проблем простих мешканців.
Тут, як то кажуть, може бути таке, що кожен кулик своє болото хвалить. Можливо і в далекому Казахстані, і в не дуже далекому Бєлгороді не усе так гаразд. Проте все одно відгуки цих людей, котрі за натурою своєю не схожі на критиканів та ворогів курорту, змушують задуматися: а може дійсно щось не так. І цей посил нині звучить для тих, хто впевнений у своїй правоті і непогрішності. Впевнений у тому, що він на правильному шляху, а усі, хто сумніваються – лише шкодять. Тож напевне, доки є час, не варто лише наживати ворогів серед оточення, а більше вартує подумати, як разом із тими, хто поруч (якими б поганими вони не здавалися) думати про те, як виправити ситуацію заради позитивного іміджу нашого унікального курортного міста.
Яна Липнева, газета «Трускавецькурорт»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень