Щорічний фестиваль середньовічної культури «Героїчна Тустань 2012», що відбувся на теренах Сколівщини вже всьоме, цьогоріч не збавляв обертів. Навпаки, набув статусу міжнародного, а ще устиг «обрости» притаманними лише йому традиціями та неповторним колоритом. Саме тому цей захід ще кілька років тому облюбували відпочивальники навколишніх курортів: Трускавця, Моршина, Східниці. Звісно, не кажучи про учасників, котрі з’їжджаються на фест з усіх куточків України. Усіх їх приваблює автентична середньовічна атмосфера, видовищні поєдинки (бугурти), музика в стилі етно та фольк, цікаві майстерні ремесел, майстер-класи з лицарського бою і середньовічних танців та багато іншого.
Зізнаюся, що чула про цей дивовижний захід вже давно. Мої знайомі відвідували його щороку, але мені вперше випало побувати на ньому лише минулоріч. Відтоді серпень у моїй свідомості асоціюється із цією визначною подією. Між іншим, саме цього року, на відміну від минулого, я відвідала цікаві вечірньо-нічні розваги. І, мушу сказати, вразили вони мене не менше, ніж денне різноманіття. Уночі усе, що відбувається на території, набуває дивовижних і справді середньовічних рис, незбагненної сакральності, прихованої за межами полум’я смолоскипів та маківками дивовижних кам’яних скель – залишків давньої фортеці. Уночі істотніше відчувається, що тут майже десять століть тому вирувало життя. І не просто вирувало, емоції тут зашкалювали, бо, судячи з історії, і сама фортеця, і її залишки (дитинець) протягом кожного із століть ставали епіцентром повстань, захоплень та інших військових дій. Звісно через те і не тільки, навколо цієї дивовижної місцини роїлися десятки романтичних легенд, а спогади про штурм фортеці є основною сюжетною складовою тепер вже відомого далеко за межами нашої держави фесту.
Як і минулого року глядачів вражає розмаїття костюмів, лицарських обладунків, різноманіття елементів побуту, ба, навіть страви, якими харчувалися мешканці таборів – виключно середньовічного походження. І якщо до костюмованого життя у стилі середньовіччя долучалися одиниці, то посмакувати стравами і напоями міг кожен. А ще – власноруч викувати підкову чи виліпити глиняного горщика. Вдень чимало цікавого було і для малечі, її вчили розважатися у середньовічному стилі. І хоч більшість забавок були схожі на сучасні, вони усе одно захоплювали юних відвідувачів незважаючи на спеку. А вже надвечір, коли повітря стало більш прохолодним і галявина, на яких відбувалося дійство нарешті занурилася у гірську прохолоду, головним епіцентром подій стала сцена. На ній виступали українські та іноземні етно-гурти, а під нею весело витанцьовував втішений довгоочікуваною прохолодою натовп. Після численних хореографічних майстер-класів та випитої медовухи та сивухи навіть поважним відвідувачам легко давалися замислуваті середньовічні па. Решту глядачів лише весело спостерігали за таким народним гулянням, очікуючи на знакові події ночі – реконструкцію захоплення фортеці та театр тіней.
І скажу одразу – на них варто було чекати. Видовище неперевершене. Насамперед тому, що саме уночі світло смолоскипів приховує усе зайве, вихоплюючи з мороку лише обриси імітованої фортеці, лицарів у костюмах. Блиск мечів та спалахи від сотень вогняних стріл помножені на героїчні викрики воїнів, які обороняли фортецю додавали і без того натуралістичній картинці атмосфери присутності у тому надзвичайно далекому від нас тринадцятому столітті. А музичний супровід від «Йорій Клоц» та коментарі ведучого додавали дійству потужного драйву та емоційності. Словом, коли штурм фортеці «монголо-татарським загарбникам» вкотре не вдався, усі, хто спостерігав за дійством, зітхнули з полегшенням. Тепер увагу глядачів природного амфітеатру було приковано до сцени, на якій під дивовижне звучання язичницько-рокових композицій від того ж «Йорій Клоца» відбувалося не менш дивовижне видовище: театр тіней. На великому полотні згідно із сюжетом композицій метушилися мисливці і олені, виникала і розчинялася у тінях і світлі сакральна символіка наших пращурів-язичників.
І вже далеко за північ, коли змучені численними битвами лицарі та їх прекрасні панянки у довгих сукнях із квітами у волоссі пішли до своїх наметів на відпочинок, у нас попереду було із десяток кілометрів карпатського бездоріжжя. У світлі численних автомобільних фар на деякий час довелося забути про враження та романтичний настрій: відвідувачі на потужних джипах та крутих авто то голосно сварилися, використовуючи «триповерхові», бо не могли роз’їхатися на вузеньких вуличках Урича, то підрізали одне одного на і без того складних гірських трасах-покручах. Тож останнє, про що подумалося перед тим, як задрімати на задньому сидінні нашої непримхливої дев’ятки: от вони – сучасні лицарі. Такі не те що фортецю здадуть за милу душу. Для таких ніколи не схочеться бути романтичною панянкою з квітами у волоссі… Тішить, що наступного дня мені пам’яталося про побачене лише найкраще. Тож до наступного фесту, героїчна Тустань!
Яна Липнева, газета «Трускавецькурорт»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень