У Стебнику громада спить. Саме таке враження складається про це місто, адже громадські організації тут малоактивні, яскравих лідерів не видно, інформація про суспільно-політичне та культурне життя в Стебнику майже відсутня.
Але це зовсім не означає, що людей, які боляче переживають за рідний Стебник, немає взагалі. Ні, такі люди є, і серед них – корінна стебничанка Оксана Радищак. Її пости в мережі Фейсбук привертають увагу своєю актуальністю та намаганням зрозуміти, чому ж місто рухається вперед черепашачою ходою, та ще й постійно пригальмовує.
Сьогодні ми спілкуємося з Оксаною Радищак про Стебник, волонтерство, її невеличкий бізнес та про мрію. Головна мрія в неї така ж, як і в більшості українців – щоб був мир.
– Пані Оксано, Ви займаєтеся волонтерством з перших днів Майдану, чи долучилися до волонтерського руху пізніше? І що стало поштовхом до Вашої волонтерської роботи?
– До волонтерського руху я долучилася, коли почалася війна на Сході. Тоді я почала допомагати в зборі коштів, які проводилися в центрі міста. Вирішила допомогти чим можу – своїм часом та коштами (по можливості).
– Наскільки стебничани є активними в справі підтримки рідного війська?
– Допомагають, от навіть сьогодні (розмова відбулася 2 березня – прим. авт.) машина поїхала на Схід. Передають продукти, приносять речі, допомагають коштами.
– В теперішній складний час нелегко відірвати від себе, від сім`ї, щоб дати, допомогти комусь. Чому волонтери роблять це вже кілька років, звідки отримують натхнення і фінанси?
– Просто хочеться, щоб це все вже швидше закінчилося і щоб нарешті настав мир. Також хочеться своєю допомогою додати наснаги нашим хлопцям, які стоять там, на передовій. Щоб вони бачили, що ми їх підтримуємо, вболіваємо – і може тоді їм там буде легше.
– Пані Оксано, Ви – активна громадська діячка, вболіваєте за долю рідного міста. Чому, на Вашу думку, Стебник є такою депресивною територією? Чи можна це змінити і як саме?
– Ой, важке питання (зітхає)… Не можемо ми вибрати нормальну владу – як в країні, так і в місті. Дивлюся на Трускавець – там прийшла нормальна влада, все стабілізувалося, Трускавець став процвітати порівняно з тим, яким він був в попередні роки. Це, звісно, моя суб’єктивна думка, але знаю, що багато хто так вважає, як я, і говорить про це.
А Стебник…Жодних покращень не бачу.
Ось, наприклад, зима – цього року вона була довгою, сніжною. Сніг хоч подекуди чистився, але дороги були по місту не підсипані, навіть центр міста і то не завжди був підсипаний піском.
Все-таки кожен депутат, коли йшов на вибори, то йшов від конкретного округу і щось обіцяв людям, своїм виборцям. І скільки вони виконали з того, що обіцяли? Звісно, є такі, що і стараються щось зробити, хоч можливо коштів бракує, але то не всі. Якби кожен вболівав за свій округ і за Стебник в цілому, то може й привели б місто до порядку…
– Ви – підприємець, а приватних підприємців багато хто недолюблює, їх обзивають «баригами», «спекулянтами» тощо. Як думаєте, чому?
– Люди чомусь вважають, що якщо ти маєш магазин, то ти обов’язково мільйонер, але це далеко не так. Ціни в магазинах просто шалені, але хіба вина в цьому підприємців? Не підприємці винні в тій ситуації, яка зараз є в країні.
Хоча, звісно, підприємці могли б в певних конкретних випадках йти назустріч людям, переступати через себе, знизити ціну, якщо людина потребує чогось, а коштів не має в достатній кількості. Також ми, підприємці, маємо допомагати по можливості потребуючим і хворим, брати участь в різних заходах по допомозі.
– Ви – власниця книжкового магазину. Чи потрібна в наш час книга і чому? Адже, здавалося б, людям не завжди вистачає грошей на їжу, одяг…
– Коли я відкривала книжковий магазин, то, скажу чесно, трохи було страшно – чи підуть люди, чи потрібна їм книга? Думала – зараз епоха Інтернету, чи читає ще хтось книжки, зокрема діти?
І я була приємно вражена тим, що побачила – діти читають. Батьки беруть книжечки навіть маленьким діткам, беруть розвиваючі завдання, ігри. А старші діти приходять і за художньою літературою.
– А що любите читати Ви? І яку книгу читаєте саме зараз?
– Я полюбляю читати українську класику, слідкую за новинками сучасної української літератури. Днями прочитала книгу Володимира Лиса «Століття Якова», яка мене дуже вразила. Хоча «Століття Якова» було екранізоване, але прочитавши книгу, отримуєш зовсім інші відчуття.
– Що крім книг пропонує Ваша крамниця? Чим приваблюєте клієнтів, чому люди обирають саме Ваш магазин?
– У нас є книги для найменших діток, розмальовки, книги з наліпками, художня і навчальна література, альбоми для новонароджених, набори для творчості і розвитку дитини, канцтовари, офісні товари та багато різних цікавинок. Товар постійно оновлюємо, можна робити індивідуальне замовлення (тел. 096-503-56-30).
В магазині працює ксерокс, робимо сканування, роздруківку з флешки, набір тексту.
Звісно, є конкуренція, адже в Стебнику є й книгарня, і на ринку продають канцтовари. Але незважаючи на те, що мій магазин знаходиться трошки на околиці (вул. Грушевського, 14а, «Дев`ятий магазин»), маємо вже й постійних клієнтів, приходять діти, дорослі, дивляться, купують, що потрібно, бо ціни в нас досить прийнятні.
– Пані Оксано, наприкінці нашої розмови розкажіть про свою мрію. Яким бачите своє власне майбутнє, майбутнє рідного Стебника, майбутнє України?
– Мрію, щоб був мир! Миру хочеться перш за все, хочеться, щоб ця війна нарешті закінчилася. Вона всіх нас стосується, всіх зачіпає, от і мій троюрідний брат воював на Сході і приїхав поранений.
А якщо буде мир, все стабілізується, тоді зможемо говорити про інші плани. Я вірю, що все в нас буде гаразд!
– Дякую за розмову.
Спілкувався Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень