Пропонуємо вашій увазі повну версію інтерв’ю, наданого лідером ВО “Свобода” Олегом Тягнибоком для ЛІГАБізнесІнформ.
Зі скороченим російськомовним варіантом інтерв’ю можна ознайомитися за адресою
http://news.liga.net/interview/NI110056.html
– Пане Олеже, чому, на Ваш погляд, в Україні зростає рейтинг націоналістів – про це говорять останні соціологічні дослідження? Чи може радикалізація суспільства призвести до масштабних заворушень, але не у межах Львова, як це було 9 травня, а по всій Україні?
– Ви ставите одним махом одразу два концептуальні питання. Оскільки вони важливі, доведеться відповідати розгорнуто.
Щодо росту націоналізму. Очевидно – це цілком природній хід суспільного розвитку. Як бачимо, за всі роки Незалежності ні національні, ні соціальні права державотворчої нації так і не задоволені. Закономірно, що українці все частіше питають себе: “А для кого ми весь цей час будуємо державу?”.
Народ 20 років бачить при владі одну й ту саму, ще совдепівську, номенклатуру – на ділі стару окупаційну адміністрацію, яка лише перемальовується щоразу в інші барви. Рано чи пізно стає видно: кольорові проекти олігархічних кланів – це мильні бульки, роздуті через трубку телевізора. Безідейні, непослідовні, а отже, непевні політичні сили. Що би вони не говорили, які би гасла не виголошували, їхня ідея одна – мародерство і казкове збагачення. Люди все чіткіше це усвідомлюють.
Іде повільне, але неминуче політичне дозрівання нації. Повільне лише тому, що весь цей час політичне поле заполоняли або явно антиукраїнські сили, або лжепатріотичні. Останні експлуатують національну риторику, на ділі ж – каналізують націоналізм. Отож, питання не в тому, чому тепер росте підтримка націоналістів, а в тому, чому тільки-но тепер. Тому, що нації в якості “меншого зла” роками згодовують сурогат – неповноцінний замінник націоналізму. Природно, що від того штучного, генно-модифікованого продукту вже починає нудити. На жаль, це часто супроводжується зневір’ям у національній ідеї взагалі.
Але нічого, українці, як кажуть, довго запрягають, та швидко їдуть. І головний наступ націоналізму (за рік-два згадаєте мої слова!) рушить не з заходу України. А з центру і сходу – звідки вийшли його батьки: Шевченко, Міхновський, Донцов, Липа… Вже нині там, серед російськомовних українців, ходить красномовний куплет (цитую мовою оригіналу): “Сменились принципы и вкусы, сломались старые барьеры: Чем дольше правит Янукович,–– тем больше я люблю Бандеру!”. Бандера тут – явно збірний образ національного опору, який просто найбільше бісить панівну верхівку. А бандерівці, до речі, вчилися боротьбі в повстанців Холодного Яру. Насправді, народ поступово осмислює суть саме їхнього гасла: “Воля України, або смерть!”. Інакше кажучи: або націоналізм, або зникання нації з політичної карти світу. Або-або – третього не дано.
Такий вибір стоїть не тільки перед українцями. Ріст підтримки націоналістів – загальноєвропейський тренд. Це – відповідь на імперіалізм наддержав, гніт глобалізації, світову кризу та банкрутство універсалістських теорій – передусім марксизму та лібералізму. Світові ресурси стрімко вичерпуються. Гряде великий перерозподіл. Горді європейські народи не бажають годувати чужого дядю, жертвуючи при цьому самобутністю заради примарних “загальнолюдських цінностей”. Вони просто прагнуть вижити. І бути господарями у своєму особняку, не перетворюючи його на гуртожиток для всіх. Хто ж цього не хоче? Тому націоналісти здобувають разючі перемоги на останніх виборах – від Шотландії до Фінляндії. А у Франції лідерка націоналістів Марін Лє Пен за всіма опитуваннями вже посідає найвищу сходинку президентського рейтингу. Отже, ріст підтримки націоналістів у нашій державі зайвий раз свідчить – Україна вписується таки у європейський контекст.
Однак сьогодні, на 20-му році Незалежності, ми бачимо, як Україну накриває червоною шматою. Така собі “відрижка совка”. Наслідок того, що в Україні (на відміну від більшості європейських країн колишнього соцтабору) стара компартноменклатура зрослася з криміналом і втримала владу в своїх руках. За 20 років вона розпаслася в буржуазну олігархію, обжерлася ананасів і рябчиків та й захотіла собі зригнути червоним. Запахло голодомором.
Отут і відповідь на друге Ваше запитання. Як усі розуміють, суспільство радикалізують не гасла і навіть не радикальні дії опозиції. Суспільство радикалізують гіркі життєві обставини. Людей грабують через непомірні ціни на харчі і комунальні тарифи, доводять до голоду на тлі безбожного жирування можновладців, розкуркулюють середній клас. Тим часом зазіхають на рештки національного добра – українську землю і стратегічні підприємства… Мало того! Антиукраїнська панівна верхівка закриває українські школи, викорчовує державну мову, топчеться по національній пам’яті… Докотилися до того, що ставлять пам’ятники Сталіну – головному винуватцю Голодомору, а з його портретами вже носяться Хрещатиком! Врешті, узаконюють кривавий прапор. Що це, як не плювок в душу нації, яка пережила небачений в історії геноцид саме під цим символом? А розгул репресій і терору каральних органів проти незгідних? Все це тяжко гнітить українців. І рано чи пізно свавілля влади переповнить чашу терпіння.
– Чи готові Ви взяти на себе моральну відповідальність за можливі наслідки? Наприклад, в Росії це призвело до загострення ксенофобських настроїв і появи так званих “законспірованих бойових груп націоналістів та націонал-соціалістів”.
– Ми завжди відповідаємо за свої дії. Це, до речі, ще один із чинників, який впливає на ріст підтримки “Свободи” всюди, де ми мали змогу себе проявити.
Але нема чого перекладати на наші плечі чужу відповідальність. Уявіть собі, хтось Вам заявляє: “Знаєш, я прийду до тебе до хати і буду гадити тобі на стіл. Але ти за це мусиш взяти на себе всю моральну відповідальність!” Ви би погодилися з такою постановкою питання? Так, відповідати за свої дії повинен кожен. Уже давно, наприклад, пора понести відповідальність п’ятій колоні, яка окопалася на владному Олімпі і десятиліттями гадить на стіл великій європейській нації.
А приклад Росії тут просто некоректний. Адже, якщо розглянути, що саме в Росії “призвело до загострення ксенофобських настроїв”, то побачимо, що виною є політика московського імперського центру – старання насильно, протиприроднім способом зліпити т. зв. “політичну націю” з різношерстих клаптів. Зліпити те, що природнім способом до купи не ліпиться. Яскравий приклад – імперська політика на Північному Кавказі, зокрема, в Чечні. Якщо Росія – імперія, то мусить терпіти представників підкорених народів у своїй столиці. Хотіла Москва стати Вавілоном – стала! З усіма “можливими наслідками”.
На відміну від Росії, Україна – унітарна, моноетнічна держава, 78% населення якої – корінні українці. Так, громадянами нашої держави є представники багатьох національних меншин. Але ми – українці – їх не завойовували і волоком сюди не тягли. Ми їх не гнобимо і не маємо наміру насильно асимілювати. Переважно усі вони мають свої національні держави, які забезпечують всебічний розвиток їхніх народів. У нас же більше “нема на світі України, немає другого Дніпра”, як сказав Шевченко. Тому просто не треба нав’язувати нам свої порядки. Не треба топтати національну гідність господаря в його ж хаті. Не треба руйнувати нашу державу і грабувати її. Тоді не буде ніякого “загострення”.
Отож, приклад Росії тут доречний хіба в одному – в Україні теж розперезалися промосковські “законспіровані бойові групи”. Причому, давно. Нагадати, хто зарізав у Одесі молодого патріота Максима Чайку? А хто серед білого дня, перед стінами облдержадміністрації, просто на очах у міліції вчинив кривавий погром мирного санкціонованого пікету? Хто в цій же Одесі скоював нальоти на офіс “Просвіти”? До речі, про відповідальність: за ці та інші злочини нікого жодного разу не покарано. По фактах бачимо: в Україні процвітає лише один вид ксенофобії – українофобія. То може, в тому є справжня, а не гіпотетична, проблема?
– Після подій 9 травня Азаров заявив, що не виключає заборони ВО “Свобода” – мовляв, постановка такого питання є можливою. Чи не боїтеся Ви такого політичного сценарію?
– Як бачимо, для цього режиму постановка будь-якого питання є можливою. Він собі, принаймні, так думає. Але чи значить це, що заборона найпотужнішої позапарламентської опозиційної сили має хоч-якісь підстави? Законних – жодних. Про це скаже кожен студент першого курсу юрфаку.
Влада, при всьому бажанні, не може знайти законних підстав до заборони “Свободи”. Тому вона пішла іншим шляхом. Ця бутафорна комісія генпрокуратури, яка начебто мала об’єктивно оцінити події 9 травня, не знайшла нічого кращого, ніж гамузом назвати винними виборні органи місцевої влади. Треба ж було когось призначити крайнім, аби “перевести стрілки”. Пробували злякати нас розпуском обласної та міської рад. Але видно, втямили, що львів’яни такого безчинства не стерплять і на позачергових виборах “Свобода” візьме ще більше голосів, а регіонали разом із сателітами взагалі “пролетять”. Тепер, із тої злості, каральні органи пресують свободівців поодинці, передусім депутатів.
Взагалі, ми звикли бути готовими до будь-яких сценаріїв. Коли “Свобода” вперше самостійно йшла на вибори у 2006 році, вже були спроби зняти об’єднання з перегонів. Тоді теж лунали погрози заборони. Пункти нашої Програми захисту українців їх не на жарт тоді збентежили. Але ми юридично довели свою правоту. Як кажуть, “вовка боятися – в ліс не ходити”.
– Герман вважає, що день перемоги у Львові ультраправі та ультраліві використали для зростання своїх рейтингів. Ви, у свою чергу, звинуватили у підготовці провокацій владу. Якщо Ви мали рацію, то навіщо це команді Януковича? Чому ви “повелися” на провокацію?
– Герман може вважати навіть, що ультрамарсіяни на Пагорбі Слави висадилися. Для зростання своїх рейтингів. Робота в неї така – відбілювати брудні підштаники влади. Можна висловити будь-яке голослівне твердження, вигадувати, хто яку оказію для чого буцімто використав. Важливо, хто авантюру організував.
Тепер тільки сліпому не ясно, – підготував і влаштував червоний демарш реакційний панівний режим. Хіба що “ультралівою” Герман називає владу? Тоді треба так і казати: ультраліва Верховна Рада ухвалила закон про вивішування червоного прапору на ультралівих держустановах і використання його на ультралівих заходах. А ультралівий міністр внутрішніх справ віддав наказ своїм “лівоохоронцям” забезпечити розгортання його на забороненій судом ультралівій акції у Львові. На виконання наказу “лівоохоронці” експропріювали у львівських перевізників автобуси і посадили туди ультралівих “туристів”. Разом з усією місцевою організацією КПУ (є така ультраліва партія у владній коаліції). Півдня вони намотували круги довкола Львова, вичікуючи слушного моменту. Потім, у супроводі і під прикриттям “лівоохоронців”, рушили на Пагорб Слави для проведення забороненого мітингу. Щоб здійснити заборонене судом розгортання червоного прапора, ультралівим бійцям спецпідрозділів міліції, стягнутим з 5-ти областей, дали наказ розчистити від львів’ян дорогу. Ультраліві екстремісти в мундирах чавили людей автобусами, били палицями і труїли газом… Міліцією, як відомо, керують з Києва. Ніхто з її начальства не поніс відповідальності за протиправні дії міліції у Львові. Значить, Банкова з самого початку дала добро на цей антиукраїнський демарш.
Страшно подумати! Виявляється, у нас і президент – ультралівий. Бо останній акорд у цій реваншистській оргії зіграв Янукович, підписавши закон про криваві прапори совєцької окупації. Але навряд чи це послужить зростанню його рейтингу.
А хто ж тут “ультраправий”? Може, само організована – я підкреслюю – львівська громада? Бо ніхто ж не бачив ніяких листівок, не чув ніяких оголошень чи закликів виходити на протест. Але 9 травня, на захист рідного міста, честі і гідності піднялося щонайменше 7 тисяч львів’ян! Міліція, яка завжди занижує кількість учасників акції протесту, взагалі назвала цифру – 21 тисяча. У страху очі великі. Очевидно, влада не чекала, що львів’яни покажуть такий приклад дієвого патріотизму і самоорганізації громади. То всі ці люди – “ультраправі”, які хотіли підняти собі рейтинг?
“Свобода” як політична партія жодних акцій в той день не проводила. Але ясно, що серед львів’ян було багато свободівців. Наприклад, депутати від “Свободи” були поруч зі своїми виборцями, аби прослідкувати за виконанням рішень суду, обласної та міської рад. А коли спецпідрозділи міліції кинулися на людей, то наші депутати ставали на шляху роз’ярілих бійців “Беркуту”, захищали громаду як могли. Багато з депутатів отримали ушкодження різного ступеня тяжкості: забої, синці, рвані рани і переломи ребер…
То про які “зростання своїх рейтингів” йдеться? Якщо дивитися на останні опитування, “Свобода” навіть дещо втратила. Чули, скільки бруду на нас відразу вилилося? Видно, задум не в останню чергу в тому й полягав, аби “нагнути” “Свободу”.
Як бачимо, посадовці з Банкової та їхні домашні політтехнологи силкуються маніпулювати суспільною свідомістю і судять “Свободу”, що вона, мовляв, “піддалася на провокації”. Насправді, влада відвертає таким чином увагу українців від питання, хто дійсно відповідальний за організацію провокації.
Навіщо ця провокація панівному режиму? Гуляє багато різних чудернацьких версій. Але ми знаємо, якими мотивами і якою метою керувався режим, готуючи в Україні червоний демарш.
По-перше. Якщо розглядати цей сценарій в масштабі цілої України (бо події у Львові 9 травня – це лише одна його сценка), то головний мотив стає очевидним. Це – ніщо інше, як спроба антиукраїнського реваншу. Режим поставив собі за мету будь-що накрити Україну червоною онучею. Цілу, без будь-яких винятків. Прапор – неодмінний символ держави. Якщо скрізь, надто на держустановах, вивішують якесь інше, відмінне від державного, знамено – це знак державного перевороту. Або окупації. У даному випадку наказали вивісити саме той червоний прапор з серпом і молотом, під яким у минулому столітті ліквідували Українську Народну Республіку. Тобто, це – символ окупації. Той, під яким вчиняли Голодомор українців. Тобто – знак небаченого в історії геноциду. Що ж це діється? Згадайте, щойно Янукович узурпував усю владу,– завішав Україну білбордами: “Будуємо нову країну!”… Кому ще не ясно яку? – Українську Радянську Капіталістичну Республіку. Державний олігархічний капіталізм з совдепівською ментальністю і порядками. І “Русскій Мір” в Україні. Як бачимо, що би вони не будували, – все одно врешті республіка СССР виходить. Горбатого, як кажуть, могила справить. Колишня комуно-комсомольська “еліта” вирішила, що час припиняти ігри в бутафорну демократію. Україна пожинає фатальні плоди відмови від люстрації.
По-друге. Видно, що це така собі “пробна куля”. Мається на увазі не та, яку 9 травня випустив у свободівця член Партії регіонів (що теж, звичайно, показово). Загалом, цей червонопрапорний демарш – явна проба нації на опірність. Змовчить вона, чи ні. Ковтне чи не ковтне узаконення прапора своєї окупації і геноциду. Якщо вже таку наругу стерпить, – далі можна чинити з Україною будь-які інші безчинства. Продавати землю іноземцям, запроваджувати другу державну мову, закривати українські школи, піднімати пенсійний вік, розкуркулювати дрібне і середнє підприємництво, впроваджувати рабський трудовий кодекс, піднімати ціни і тарифи, забирати хати за комунальні борги… Одним словом, стерпить народ червоний прапор – символ геноциду батьків-дідів,– стерпить і новий Голодомор. Буде йому ГУЛАГ у власній хаті.
По-третє. Як я вже казав, задум полягав і в тому, щоби “нагнути” непокірні місцеві ради і, насамперед, “Свободу”. Видно, для режиму вони – як більмо в оці. Надто виділяються на загальному брудному тлі. І найперше – Львів. Справа в тому, що саме тут, в умовах украй обмежених повноважень місцевого самоврядування, започатковуються такі речі, які ніхто ніколи до того не робив. І не думав робити. Особливо тепер. Займе багато часу розповідати про всі починання фракцій “Свободи”. Нажаль ЗМІ в основному звертають увагу лише на їхні суто політичні рішення та звернення. Але львів’яни чудово знають про що йдеться. Лише один приклад – відкриті громадські обговорення, які проходять буквально перед кожною сесією в усіх районах Львова. На таких обговореннях, окрім звітів про депутатську діяльність, оголошуються всі пункти порядку денного наступної сесії. Наші депутати радяться з громадою по кожному господарському, бюджетному, земельному питанню. Тобто, кожне голосування фракції “Свободи” отримує спершу санкцію громади. Відповідно, не може бути ніякої корупції і “дерибану”. По-суті – це пряме народовладдя. А слова “депутат – представник народу” нарешті перестають бути порожнім звуком, і набувають реального змісту. Ну і як таке виглядає на тлі інших рад, які тотально лежать під режимом Януковича? Коли там навіть бюджети ухвалюють на сесіях за сім хвилин – без жодного обговорення! Ясно, що режим розуміє, наскільки загрозливий для його існування приклад показує той же Львів. Якраз тому головне вістря червоного демаршу спрямували саме проти Львова. Червонопрапорний марш на Львів – банальна спроба психічної атаки: залякати, запресувати, поставити на місце неугодних.
– Чому, на Вашу думку, Віктор Янукович не підписав закон про використання червоних прапорів, хоча у Верховній Раді він був ухвалений саме силами його більшості?
– Очевидно, Янукович намагався приховати свою роль у червонопрапорному демарші. Але, підписавши закон навіть із запізненням, він розставив усі крапки над “і”. Для всіх тепер зрозуміло, що Верховна Рада, міліція і п’ята колона Кремля діяли за санкцією президента Януковича.
І усі патріотичні сили одностайні у цьому твердженні. Те, чого впритул “не помітила” українська влада, помітила українська діаспора, науковці, громадські діячі, незаангажовані журналісти. Своїм рішенням Янукович різко звузив простір власного політичного маневру, а його ланцюжок привязанності до Кремля критично натягнувся та перетворився на зашморг.
За даними “Свободи”, після заворушень у Львові до лікарні потрапили двоє її партійців. Одному прострелили ногу, іншому міліцейською дубинкою розбили голову, лікарі діагностували у нього струс мозку. Як вони почуваються? Ще в лікарні? Партія “Свобода” надасть їм юридичний супровід у захисті їх порушених прав?
У Львові до лікарень звернулися 16 свободівців та прихильників, які постраждали внаслідок міліцейського свавілля. Зокрема, помічник депутата Львівської міської ради від ВО “Свобода” Олег Ковпак, якого поранили в коліно з травматичної зброї, сьогодні перебуває вдома і кожні три дні ходить на перев’язки. Пересувається на милицях – нога частково зафіксована гіпсом. Свободівець Володимир Василенко після отримання струсу мозку та травми голови був доставлений у 8-му лікарню Львова. Сьогодні він перебуває в Стрию, йому повторно наклали шви, оскільки попередні розійшлися і почалося загноєння. Щодня ходить на перев’язки.
“Свобода” завжди захищає права своїх побратимів. Тим більше, коли вони страждають за спільну справу. Один – за всіх і всі – за одного. Більше того, об’єднання при потребі завжди готове надати юридичну допомогу кожному активісту-патріоту, проти якого застосовується міліцейський терор. Незалежно, чи є він членом “Свободи”, чи “Тризубу”, чи просто громадським активістом. Бо за VIP-репресованих – скажімо, колишніх урядовців – є кому заступитися. До них прикута увага преси і суспільства. За ними стоять народні депутати, цілі штати елітних юристів, правозахисники і, навіть, міжнародні структури. Прості ж хлопці та дівчата часто опиняються з каральною системою сам на сам. І про їхню долю суспільство, здебільшого, навіть не знає.
– Скільки кримінальних справ порушено проти свободівців за “мотивами” львівських подій? А скільки в цілому по Україні за півтора роки Віктора Януковича при владі? Партія надасть (надає) їм юридичний супровід у захисті їх порушених прав?
– Детальна хроніка терору влади проти “Свободи” висвітлюється на нашому офіційному сайті. На разі розкручують, як мінімум, п’ять кримінальних і ще кілька адміністративних справ. Характерно, що вони стосуються не тільки подій 9 травня у Львові. Інкримінують усе що завгодно – від порушень громадського порядку на попередніх і, навіть, наступних акціях, до спротиву працівникам міліції у відділку. Свідками виступають, зазвичай, самі міліціонери. Є факти катування під час допитів. Усе це свідчить, зрозуміло, про політичне замовлення. Каральним органам, видно, поставили завдання пресувати “Свободу” під будь-якими приводами. Крім того, є спроби тиснути, у т.ч. кримінальними справами, на членів Економічної ради “Свободи”.
Також міліція вже давно активно збирає дані про “Свободу” та її членство. Для цього свободівців під будь-якими приводами викликають на допити. Значна частина питань стосується діяльності нашої організації загалом: кількості членства, механізмів діяльності, відповідальних за ті чи інші напрямки партійної роботи тощо. Схоже, каральні органи заповзялися просто паралізувати діяльність “Свободи” в радах. Щоденно допитують наших депутатів, у тому числі, голів фракцій у Львівській обласній та міській радах, не раз по 5-9 годин.
Зрозуміло, що у зв’язку з цим суттєво збільшилося навантаження на юридичне управління “Свободи”. Проте, деякі справи ми вже виграли, кількох ув’язнених звільнили.
А скільки в цілому по Україні за останні півтора роки назбиралося фактів міліцейського терору проти активістів “Свободи” – вже збилися з рахунку. Останні вісті – кілька днів тому у Хмельницькому засудили чотирьох активістів “Податкового Майдану”, зокрема, активіста “Свободи” Андрія Поліховського. Звинуватили в хуліганських діях, непокорі працівникам правоохоронних органів, опорі представникові влади. Вирок: 2 роки умовно. Юридична служба “Свободи” подає апеляцію на рішення суду.
– Чи очікуєте ви повторення безладів 22 червня? Чи є у Вас інформація про можливі провокації? Хто їх організує? Що робитимете – спробуєте уникнути чи будете протистояти?
– Знаєте, ці погрози другого червоного походу на Львів вже нагадують анекдот: “Штірліц вдарив сейф рукою – сейф не відчинявся. Штірліц вдарив сейф ногою – сейф не відчинявся. Штірліц вдарив сейф головою… “Закрито” – подумав Штірліц”. Так само твердолобі організатори “маршів Пабєди”. На “День Пабєди” вони вирішили дати ляпас місту Лева. Рукою кишенькових “родін”. Львів не піддався. Тепер вже “губернатори” Януковича – всякі добкіни – грозять зібрати сили. І вдарити ногою “міжнародних гостей”. При чому, на день “віроломного нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз”… Цікаво, коли вони вже будуть битися об львівські мури головою? Можуть вигадати для цього ще якийсь підходящий “празднік” – наприклад, вирахувати “екватор” Совєцько-Німецької війни. Який там день випадає рівно між 22 червня 1941-го і 9 травня 1945-го?
Видно, московська п’ята колона, кров з носа, хоче і в Україні повторити свої естонські “подвиги”. Пригадуєте, що ця орда витворяла чотири роки тому в Таллінні, в інших містах незалежної Естонії? Теж, до речі, – “в прєддвєрії праздніка 9 мая”. Тоді теж нащадкам “асвабадітєлєй” раптом здалося, що естонці погано вшановують “пабєду дєдов”. І червонопрапорні “георгіївці” влаштували їм масові безчинства, погроми і мародерство. Натовпи “захисників бронзового солдата” палили машини, трощили зупинки, громили і грабували магазини. На щастя, там обійшлося лиш одною жертвою: якогось мародера зарізали просто в магазині, не поділивши награбоване…
Як бачимо, коли буйно помішаний на власному “вєлічії” ман’як твердо вирішив напасти, уникнути нападу неможливо. Можна або протистояти, або підкоритися. Звісно, можна спробувати ще й втекти… Але куди тікати з власної хати?
Як відомо, і львівська громада, і місцеві ради, і “Свобода” зокрема зробили все, щоби попередити червоні демарші 9 травня. Тепер ми знову уклінно просимо: дайте людям спокій зі своїми реінкарнаціями сталінізму! Ну, але якщо хтось має таку нав’язливу ідею – убитися об стінку… Що ж, ласкаво просимо.
– Ви розумієте, що радикалізм “Свободи” часто працює “на руку” команді Януковича, що влада може використовувати вас у своїх інтересах – наприклад, лякати вами Схід України?
Авжеж, радикалізм ОУН-УПА теж либонь працював “на руку” команді Сталіна:) Ще більше, ніж радикалізм “Свободи” – “на руку” Януковичу, якщо йти за такою логікою. Бо це ж був значно радикальніший радикалізм! Але нащо лякати людей страшними іншомовними словами? Давайте розберемося в суті. Радикальний – українською докорінний, ґрунтовний, рішучий. Радикалізм – рішучі змагання за ґрунтовні, докорінні зміни державних і суспільних стосунків. Хтось може пояснити, яким чином рішуча, безкомпромісна боротьба за докорінні зміни працює “на руку” Януковичу? А що тоді йому “не на руку”? Боязнь докорінних змін? Безхребетність, угодовство і просто зради? Політичні торги і повальне “тушкування” в радах усіх рівнів? Здається, “радикалізм” “Свободи” лякає якраз тих, хто саме таким чином “бореться” з Януковичем. І свої нічні страхи вони приписують Сходу України.
Ну, от з чого вони взяли, що той же Донецьк такий лякливий? На яких свідченнях ґрунтується теорія, що його понад усе “лякає радикалізм “Свободи”? І чому ми повинні розуміти ці висмоктані з пальця несусвітні дурниці?
Насправді, усі ці химерні вигадки політтехнологів не мають нічого спільного з об’єктивною дійсністю. Дивіться самі. Розмаїті “експерти” вже добрий рік плетуть небилиці про те, що “Свобода” своїми діями “лякає Схід України” і тим, начебто, страх як “мобілізує” електорат Януковича. Лякає-лякає, мобілізує-мобілізує… А усі опитування невмолимо фіксують протилежне – безупинний обвал підтримки як Януковича, так і ПР. Причому, насамперед – у базових регіонах! Де логіка?
Десь два місяці тому на очі трапилося цікаве опитування, проведене відомим “Центром політологічних досліджень”. Його дані якраз і висвітлюють соціально-політичні настрої “вотчини” Януковича – самого Донецька. Але ці красномовні дані чомусь “не помітили” ні ЗМІ, ні ті “експерти”, які повторюють різні плітки про “Свободу”. Точніше, вибірково “не помітили”. Бо, скажімо, штатні політтехнологи і апологети “Батьківщини” залюбки посилалися на деякі витяги з цього ж дослідження. Наприклад, на те, що соціологи фіксують вільне падіння рівня підтримки Януковича і Партії регіонів. І на різке зростання протестних настроїв серед жителів Донецька. Що, до речі, свідчить про неупередженість самого опитування. Які ж дані цього опитування вони “не помітили”?
А цікаве тут не тільки те, що на питання “Який політик відстоює Ваші інтереси?” лише 5% донеччан відповіли: “Янукович”… І навіть не те, що дослідження фіксує вже 3% підтримки Тягнибока у самому Донецьку… Найцікавіше, як донеччани відповідають на питання: “За яку партію Ви не проголосуєте в жодному разі?”.
Так от – виявляється, мешканців Донецька найбільше “лякає” зовсім не “Свобода”! Дійсно, якби парламентські вибори були сьогодні, то за “Свободу” в жодному разі не голосувало би всього… 16% донеччан. Але там, виявляється, навіть “рідну” Партію регіонів категорично не сприймає вже 15% – лише на якийсь відсоток менше ніж “Свободу”. На відсоток більше – 17% – рішуче проти “Нашої України”. Зате, майже кожен другий(!) – 48% – ніколи не голосував би за… БЮТ. При чому, респонденти могли вибрати відразу декілька варіантів відповіді. Тобто, ніщо не заважало опитаним донеччанам голосувати і проти БЮТу, і проти “Свободи” одночасно. Але, як бачимо, БЮТ у Донецьку на дух не переносять рівно втричі більше, ніж “Свободу”. Отож, правда в тому, що найбільшу відразу у ключовому центрі Сходу України викликає саме Блок Юлії Тимошенко. Абсолютний і недосяжний чемпіон антипатій. То який сенс комусь “лякати” Схід України “Свободою”?
Більше того! Антирейтинг лідерів (президентський) майже повторює антирейтинг їхніх політичних сил (парламентський). На питання “Якого політика Ви ніколи не підтримаєте?” ті ж самі 15% назвали Януковича. Ті ж самі 16% – Тягнибока. Зате в жодному разі би не проголосували за екс-президента Ющенка 22% донеччан. І на першому місці антипатії – знову ж таки Тимошенко – 44%… То кого насправді влада може використовувати у своїх інтересах – наприклад, лякати Схід України?
Взагалі, казки про те, що “Свободою” буцімто лякатимуть Схід України, вигідні в першу чергу Партії регіонів. Цим вони прагнуть відвернути увагу від того, чого насправді бояться люди – свавілля влади, українофобії та соціальних бід, які несе українцям цей режим “професіоналів та реформаторів”.
– Чи не варто було би пом’якшити риторику, щоб поширити кількість симпатиків з території Західної України (а зараз “Свобода” фактично партія кількох областей)? Наприклад, таким шляхом зараз іде Марін Лє Пен – нова лідерка французького “Національного фронту”, яка заявила, що хоче очистити партію від іміджу ксенофобської та антиісламської організації (який був створений за роки керування партією її батьком) і повернути її в русло цивілізованої політики? Три місяці – і вона вже у трійці політичних лідерів Франції…
– По-перше, що означає “пом’якшити”? Це що – відступитися від тих переконань, від тих ідей та принципів, які, власне, й змусили нас до дії, привели в політику і поставили на шлях боротьби? Зрадити себе?
По-друге, з чого Ви взяли, що “Свобода” “фактично партія кількох областей”? Вас, очевидно, вводить в оману, що в цих областях “Свобода” має великі фракції в місцевих радах, посади голів обласних рад, більшості в міських радах обласних центрів і навіть посаду міського голови Тернополя. Але ми маємо фракції у восьми обласних радах. Тобто – в третині обласних рад України. Одна з цих рад – Київська обласна. Гадаю, що “Свобода” мала би фракцію і в Київській міській раді, але Партія регіонів, розуміючи, що київські вибори програє, не стала їх проводити.
По-третє, насправді Марін Лє Пен твердо іде шляхом свого батька Жана-Марі. Можете повірити, бо я спілкувався з нею буквально нещодавно підчас візиту до Парижа. Так, вона дійсно хоче очистити імідж “Національного фронту”. Від того бруду, який на нього роками лили антинаціональні сили, використовуючи для цього й усі можливі європейські ЗМІ. Пригадуєте ту істерію, яку здійняли після виходу Жана-Марі Ле Пена у другий тур президентських виборів? Тоді нібито непримиренні опоненти – ліві та ліберали – виступили єдиним фронтом, щоб не допустити “фашизму”. Але хто говорив про фашизм? Ле Пен? “Національний фронт”? Ні, про це говорили їхні вороги. До речі, вихід Жана-Марі Ле Пена у другий тур президентських виборів спростовує тезу щодо потреби “пом’якшення риторики”. Бо, очевидно, що Ле Пен ввійшов навіть не в трійку, а в двійку лідерів. Щоби було наочніше, – таку позицію в Україні зараз займає Тимошенко. Гадаю, не треба пояснювати, що насправді вага Ле Пена в політиці навіть не в порівняння серйозніша. Бо Франція, на відміну від сплюндрованої України, – могутня світова держава.
– Є думка, що Вас готують до так званого “російського сценарію” зразка 1996 року: коли рейтинги Єльцина обвалились, разом з ним до другого туру виборів Президента випустили комуніста Зюганова. В Україні, якщо пам’ятаєте, цей сценарій вже був випробуваний 1999 року – тоді Кучмі дали суперника-комуніста Симоненка, тому що “краще вже Кучма”. Тепер, вважають політологи, до другого туру виборів Президента в 2015 році “просунуть” Вас – в якості суперника для Януковича. Прокоментуйте цю версію.
– Є різні безглузді думки. Є навіть такі, що здаються на перший погляд дуже логічними… Колись, наприклад, люди думали, що Земля – плоска. Виявляється, навіть тепер, у ХХІ столітті, є цілі товариства людей, які дуже логічно доводять, що Земля – плоска, з бортиком по периметру. За зразком тарілки. Адже з тарілки борщ не витікає? Бо із Землі теж океани на виливаються, отже вона – не кругла, а плоска, як тарілка. Так само, як бачимо, можна вигадувати розмаїті “сценарії” для Тягнибока на 2015 рік, наводячи приклад Зюганова-Симоненка зразка 1996-1999 років. Але всякі теорії мають у першу чергу ґрунтуватися на фактах, а не притягнутих за вуха “зразках”.
Правда в тому, що ця “теорія змови” має такі ж підстави, як і небилиці про начебто використання “Свободи” для залякування Донбасу. Ну от скажіть, звідки ці “нострадамуси” вже знають, що чекає Україну на президентських виборах у 2015 році? На кавовій гущі ворожать? По зорях віщують? Адже тільки до парламентських – ще півтори роки!
Давайте тверезо розберемося в туманних думках цих політологів. Ну добре, вони провіщають, що Тягнибок, який зараз посідає десь 6-ту сходинку президентських рейтингів, за 4 роки дожене і пережене решту чотирьох претендентів. По одному за рік: Кличка, чи там Симоненка, Тігіпка, Яценюка, Тимошенко… Таке пророцтво, звісно, тішить наше самолюбство. До речі, замовники цих фантазій політологів, по-суті, наперед визнають свою фатальну поразку. Чи навіть загодя її виправдовують якимись зловісними “сценаріями” всемогутніх сил. Але ж звідки в “експертів” така сліпа віра у нездоланну силу самого Януковича? В яких таємних манускриптах вони спізнали, що Віктор Федорович взагалі пройде в другий тур? Адже досі всі дослідження показували лише вільне падіння його рейтингу. А може, Янукович повторить політичну долю Ющенка? І в 2015 році буде завзято агітувати проти всіх (“Бо вони – однакові!”:), коли в другий тур виборів вийдуть наприклад… Тимошенко і Тягнибок. По-моєму, значно вірогідніший сценарій. Зважаючи хоча би на обвал гривні і жахливу кризу, яку прогнозують вже на цю осінь серйозні –підкреслюю – експерти…
Як бачимо, всі ці “теорії змови” шиті білими нитками політтехнологів, просто купи не тримаються.
– У продовження теми: соціолог Бекешкіна вважає, що справами проти Тимошенко і Луценка влада намагається, окрім іншого, “знесилити” їх і “витягти Тягнибока як головну опозицію”. Що Ви думаєте з цього приводу? Чи готова “Свобода” зайняти цю нішу?
– Тобто, влада відкриває справи проти Тимошенко і Луценка заради Тягнибока? Я читав ці роздуми пані Бекешкіної. Чесно кажучи, викликає подив. Одна річ, коли такі “теорії змови” видумує на замовлення політолог. Але зовсім інша річ, коли таким уже займаються соціологи, професія яких – безпристрасно досліджувати громадську думку. Дивно, коли соціолог підробляє ще й заангажованим “експертом”, озвучуючи відверто політтехнологічні “теорії змови”. Це не додає довіри до нього, як до фахівця. Навряд чи після озвучення таких химерних гіпотез можна вірити в неупередженість його соціологічних досліджень. Будемо знати тепер – рейтингам від Фонду “Демократичні ініціативи” довіряти не можна.
Щодо ідеологічної ніші “Свободи”. Вона чітка. Це – соціальний націоналізм. І ми це прямо говоримо. Ми послідовно дотримуємося своєї програми. Хто мені скаже, яка ідеологія тих сил, нішу яких ми начебто мріємо “зайняти”? Як узагалі конкретна ідеологія може зайняти нішу невідомо чого, але аж ніяк не націоналізму, якимось підступним “знесиленням”? З таким же успіхом можна доплестися до того, що Тягнибок займає нішу Кучми, якого влада теж “знесилює” справами. Ми що, підробляємось під когось, аби, як тільки його хтось “знесилить”, тут же замінити собою? А якщо всіх, крім нас, хтось би раптом “знесилив”? Невже “Свобода” враз отримала би 100% підтримки? Це ж просто якась безвідповідальна маячня!
Якщо виборець, який колись голосував, скажімо, за “Прорив” і “Тигрюлю”, сьогодні обирає “Програму захисту українців”, то це вже точно не через “знесилення” першої кримінальними справами. Очевидно, ми просто зуміли довести йому свою правду.
Та й навіщо знесилювати те, що і так втрачає сили? Як відомо, рейтинг, скажімо, Луценка впав ще до того, як його посадили в СІЗО. Його політична сила “стушкувалася” і розлізлася по швах відразу після того, як він втратив владу. Ви ж бачите, що сьогодні немає кому навіть вийти на захист свого лідера? Регіонали тепер просто добивають Юру ногами. Видно, така в них з юності звичка – добивати лежачого. Він їх не посадив – вони його садять. Те саме стосується Тимошенко. Вони самі собі таку долю підготували. До речі, ще не факт, що справи проти Тимошенко і Луценка їх “знесилюють”. Може, вони їх навпаки на плаву тримають? Принаймні електорально. Завжди є інформаційний привід. Та й “мучеників” у нас же люблять. Згадайте, з чого почався “прорив” Тимошенко у велику політику. З того ж таки СІЗО.
І нарешті. “Свобода” не захоплює чиїсь “ніші” рейдерськими атаками. До речі, це що, – приватна власність якась, як гектари маєтків у “царському селі”? А виборці це що – чиїсь кріпаки? “Свобода” роками вперто творить і розбудовує свою нішу. Крок за кроком, буквально по крупинці переконуючи українців своїми ідеями і діями. Саме тому рейтинг “Свободи” не скаче, як кардіограма, в залежності від вартості рекламних кампаній. Він росте дуже поступово, але неухильно.
– Як Ви думаєте, що буде з Тимошенко та Луценком? Чи “дотисне” їх влада?
– Ну, я не провидець, тому не гадатиму на кавовій гущі про те “що буде” Можемо розглянути хіба те, що ясно вже сьогодні. Наприклад, які мотиви влади для таких безпрецедентних кроків? Адже кримінальне переслідування урядовців – це нечувана досі річ, справжнє ноу-хау режиму Януковича.
На поверхні – принаймні два очевидні мотиви. Перший – відвернути увагу від власних діянь і “перевести стрілки” на попередників. Другий – “нагнути” парламентську опозицію і взяти її “на короткий поводок”.
Докладніше про перший. Ясно, що самі регіонали (на відміну від їхніх виборців) відразу знали, що нікому не збираються “покращувати життя вже сьогодні”. Точніше – нікому, крім себе. І будувати “Україну для людей” мають намір – теж хіба для своїх. Що ми сьогодні й бачимо у “всій красі”. Але хтось же мусить відповісти за провал “покращення”? Значить, треба відразу призначити крайніх. А хто в нас завжди крайній? Правильно – попередній уряд. Це вже така узвичаєна практика. Отак 20 років і “переводять стрілки” одні на одних, годуючи електорат новими обіцянками. Отож, народ вже не раз чув, що винні у всьому – попередники. Однак, ніхто ні разу не бачив, аби когось із них притягли до відповідальності. Тому тепер, для більшої переконливості, на вчорашніх урядовців завели кримінальні справи. А попередньо ще й “міжнародний аудит” влаштували. Мовляв, бачите – так розікрали державу, що аж тюрма за ними плаче! Один навіть за кордон втік! Яке ж тут “покращення” після такого?
Цікаво, що нинішня влада відразу почала пояснювати всі цькування вчорашньої… “боротьбою з корупцією”. Бо всі ж погодяться, що розгул корупції – одна з ключових причин наших бід. Опитування громадської думки свідчать, що українці, серед своїх вимог до влади, на перші місця стабільно ставлять подолання корупції. Але про “боротьбу з корупцією” роками балакав і Ющенко: “Бандитам – тюрми!”, “Закон для всіх один!”. А до нього – ще й Кучма, який прийшов до влади також на гаслах “боротьби з корупцією”… Отож, балачками вже не відбудешся. Треба зображати якісь конкретні антикорупційні кроки. Певна річ, про такі докорінні перетворення, які вчинив у Грузії Саакашвілі, ця влада, як і попередня, навіть і не думає. Бо ж справжня мета нової “команди професіоналів” – якраз поставити “дерибан” на валовий конвеєр, налагодивши власні корупційні схеми. Як кажуть, і рибку з’їсти, і кості здати – і самому накрастися, і мафію побороти… Значить, знову ж таки, треба призначити крайніх – на роль мафії. Оскільки досі в Україні ще ніхто ніколи екс-урядовців, тим більше прем’єр-міністра, садити не пробував, то це мусило би вразити електорат. Для підсилення ефекту взялися навіть за позаминулого президента Кучму. Таким чином, Янукович заодно показує, як він залізною рукою “наводить порядок”. Мовляв, от тільки розбереться з усіма винними, як відразу візьметься за “покращення життя вже сьогодні”. Тому є підстави вважати, що наш “комісар Катані” з Межигір’я поборюватиме того спрута вчорашньої мафії ще довго. Серій так із 40. Як мінімум, – до парламентських виборів.
Також справи проти колишніх урядовців Янукович використовує для тотальної узурпації всіх гілок влади та подальшого утримання їх у повній покорі. “Щоб усі боялись, щоб не насміхались”. І це – ще один очевидний мотив. Регіонали дають чіткий сигнал усій політичній “еліті”: “До ноги! Лежати і боятися! Бо у нас руки довгі…”. Адже тяжко знайти серед політичної верхівки того, в кого рильце не було би в пушку. Мовляв, якщо вже колишніх урядовців садять, і навіть вчорашнього прем’єра тягають, то що вже говорити про якогось нардепа чи рядового чиновника? Отак батогом і пряником зігнали стадо “тушок” у конституційну більшість. Відтак і рештки парламентської опозиції бояться вже й голос подати. Яскравий приклад: недавно нардепи не посміли скерувати до президента Януковича навіть запит про обставини купівлі компанією Ахметова найдорожчого у Лондоні пентхауза. “Не посміли” – не то слово. Такий запит наважилися підтримати аж… 12 нардепів з 395, зареєстрованих у сесійній залі! Оце й уся нині доблесна “парламентська опозиція”. Паралізована страхом, як жаба перед удавом. Бо як ще пояснити, що, скажімо, за продовження повноважень цього парламенту голосували не тільки колишні бютівці, але й ті, що на той час ще втрималися у фракції? Вони ж чудово розуміли, що голосують таким чином проти власного лідера. Адже якби не це, то вона вже давно би пройшла у парламент з мандатом недоторканості в кишені! З другого боку, в “Батьківщині”, либонь, усі усвідомлюють, що якщо Тимошенко таки усунуть з політики, – партія остаточно розвалиться. Адже це структура вождистського типу, яка тримається майже виключно на одній опорі – харизмі лідера. Ця харизма завжди була головною силою БЮТу, яка дозволяла здобувати перемоги за перемогами. Але водночас це стало і найбільшою слабкістю, яка врешті проявилася. Таким чином, влада має поле для маневру. Можна, за певні поступки, домовитися і, відклавши справу у довгий ящик, тримати її політичну силу “на короткому повідку”. А можна, вліпивши Тимошенко, скажімо, умовний термін, не пустити її на вибори, а значить, – вбити “Батьківщину” остаточно.
Виглядає, режим опинився у ситуації “і хочеться, і колеться”. З одного боку, врешті вже й мусять когось конкретно посадити. Бо інакше – показово визнають свою слабкість і неправоту. З іншого, – поки що не наважуються. Не виключено, що на офірного цапа просто призначать слабшого. Тобто – Луценка.
Ясно одне – справи проти Луценка і Тимошенко давно вийшли за межі правової площини і носять чисто політичний характер. Очевидно, розв’язуватися вони будуть також у політичній площині.
– Одна з проблем української опозиції: кожен грає свою гру, це заплутує і збиває виборців з пантелику. Чи не вважаєте Ви, що опозиція має бути об’єднаною і монолітною? Чи можливо це в українських реаліях, особливо враховуючи історію взаємних зрад і образ?
– Заплутує і збиває виборців з пантелику непослідовність і лицемірство гри політиків, а не різноманітність позицій. А утопічна ідея про єдність та монолітність опозиції нагадує совєцький “єдиний блок комуністів і безпартійних”. Насправді європейська практика свідчить, що владі завжди протистоїть декілька ідеологічно різних опозиційних сил, які пропонують свої альтернативні програми дій.
В Україні проблема не стільки у відсутності єдності опозиції, а в тому, що переважна більшість партій, які називають себе опозиційними, безідеологічні. Тому окрім заклику усунути чинну владу, який об’єднує усіх опозиціонерів, вони не мають конструктивної програми розвитку країни після опанування влади. Але найгостріша проблема – це елементарна безпринципність більшості опозиційних сил та масова невірність їхніх депутатів у парламенті та місцевих радах. Висловлююся коректно, без назв, але, на жаль, деякі “опозиційні сили” фактично діють як партнери влади, “тушкуються”, зраджують свої програмні позиції та виборців, які за них голосували.
Як наслідок, в Україні на ділі немає парламентської опозиції, голосами представників якої Янукович спочатку зліпив парламентську більшість, а потім довів її чисельність до конституційної. Схожа ситуація у місцевих радах, де так звані опозиційні сили явно чи таємно “лягають” під владу. Звичайно, є й протилежні приклади. Наприклад, фракції “Свободи” у всіх місцевих радах та місцеві ради, де “Свобода” здобула найбільше голосів.
Останній з’їзд “Свободи” ухвалив рішення про координацію зусиль з усіма “державними протирежимними силами”. Що передбачає така координація? З ким будете працювати – конкретно, з якими партіями чи політиками? Чи йдуть якісь переговори?
“Свобода” твердо тримає цю партійну лінію. Ми – єдина політична сила, яка бере участь в усіх опозиційних координаційних об’єднаннях. “Свобода” спільно з БЮТом та його сателітами є засновником Народного комітету захисту України і бере активну участь в усіх заходах комітету. Входимо і до Української народної ради. Брали участь в ініційованому партіями “Наша Україна” і “За Україну!” оргкомітеті з проведення акцій протесту в річницю підписання зрадницьких Харківських угод. Протестують підприємці, вчителі, пенсіонери, студенти – свободівці завжди в гущі подій. А найголовніше, “Свобода” виступає проти режиму Януковича навіть тоді, коли ніхто цього не робить. Як це було, наприклад, у Львові під час приїзду Януковича чи в Києві у день останнього візиту Путіна.
Більше того, у тих регіонах, де “Свобода” перемогла на виборах і має голів обласних рад, ми на ділі показуємо не лише ефективність роботи, але реальність спільних зусиль опозиції проти режиму Януковича. Саме під егідою “Свободи” обласні та міські ради Івано-Франківська, Львова та Тернополя злагоджено опонують антиукраїнським діям центральної влади. І це при тому, що в жодній облраді ми не маємо більшості. Але “Свобода” довела, що вміє погоджувати дії і єднати опозиційні сили. На жаль, в інших радах, де фракції “Свободи” нечисельні або взагалі відсутні (наприклад у Верховній), такого дійового об’єднання опозиції немає. Усюди там створені більшості, до яких входять “тушки” з так званих опозиційних сил і якими керує Партія регіонів.
Факти свідчать, що в Україні є два реальних центри об’єднання: опозиційний – на чолі з ВО “Свобода” у місцевих радах (поки що лише Західної України) та провладний – під крилом Партії регіонів. І це дійсні, а не ілюзорні центри сил. Висновок простий – чим більше у радах “Свободи”, тим реальніше і дієвіше об’єднання опозиційних режиму Януковича сил.
– На вибори 2012 року “Свобода” піде самостійно? Кого можна буде побачити у першій десятці Вашого списку? За якими критеріями обиратимуться лідери?
– По-перше, спільно йти на вибори можна тільки з тими силами, які сповідують таку саму ідеологію і здійснили внутрішню люстрацію, тобто очистили свої лави від колишніх комуністів, кагебістів, кучмістів та корупціонерів. Єднання на інших засадах – популістське і нежиттєздатне. І це вже давно доказала практика.
По-друге, вже бачимо, що в новому законі про вибори участь блоків у парламентських виборах буде виключена. Отже, йдемо самостійно.
Щодо списку кандидатів від “Свободи”. Перед кожними виборами список укладає Політрада об’єднання згідно з чіткими критеріями. Відтак його розглядає і затверджує З’їзд. Дієвість критеріїв укладання списків засвідчили не одні вибори, зокрема, місцеві 2010 року.
– На який результат очікуєте? Як думаєте, хто ще пройде до парламенту?
– Без сумніву, Всеукраїнське об’єднання “Свобода” за підсумками виборів 2012 року створить фракцію у Верховній Раді. Це ясно вже не лише для соціологів та політологів, але й для широкого загалу. Останні місцеві вибори розбили міф про “непрохідність” “Свободи” і наша підтримка зразу зросла чи не вдвічі. Підкреслю, що об’єднання готується здобути мандати не лише за партійними списками, але й на мажоритарних округах. Досвід тих же місцевих виборів показує, що “Свобода” тотально виграла мажоритарку у Львові, Тернополі та Франківську, маємо перемоги на округах не лише Західної, але й Лівобережної України.
До парламенту на разі проходять Партія регіонів, політичні сили на чолі з Тимошенко і Яценюком та, як я зазначав, “Свобода”. Тігіпко, половина виборців якого вже перетекла до Яценюка, навряд чи втримається “на плаву” до осені наступного року. Либонь, у Верховній Раді більше не буде “країні потрібного” Литвина. Жодних шансів не мають останки “Нашої України” – ні “мегаблоком”, ні дрібними уламками. Скоро ми побачимо масову міграцію “помаранчевих” нардепів на округи. Де пригожіший клімат, попруть цілими колоніями… Вперше в історії незалежної України в парламенті не буде фракції комуністів. Скажімо, найсвіжіші опитування групи “Рейтинг”: “Свобода” долає імовірний 5-ти відсотковий поріг, КПУ – ні. Очевидно, тому так і біснуються. Вже тільки це явище – прихід націоналістів і відхід у небуття комуністів – ознаменує тектонічні зрушення на політичній карті України.
– Ви нещодавно заявили, що колекціонуєте найрізноманітніші чутки про джерела фінансування “Свободи”, і Фірташа там не найчастіше згадують, а в цілому таких чуток 53. То кого з “благодійників” називають найчастіше? Яка чутка сподобалась найбільше?
– Ви праві, ми навіть випустили веселий спецвипуск газети ВО “Свобода” з усіма плітками щодо фінансування “Свободи”. Його можна знайти на нашому офіційному сайті.
Частота називання нібито “спонсорів” нашої політичної сили залежить від того, як міняється політична ситуація і хто конкретно замовляє плітки про фінансування “Свободи”. Є цілі детективні сюжети зі шпигунськими пристрастями, де дія відбувається на кількох континентах. Наприклад, про фінансування “Свободи” канадською розвідкою через українську діаспору. Або англійською розвідкою через угорських націоналістів. Один відомий заморський паяц із серйозним виглядом твердив, що я, мовляв, – з юних літ працюю на КГБ, притягуючи за вуха якісь “ліві” документи, що стосуються цілком інших людей, і вперто заперечуючи всім відомі факти моєї біографії. Ми знаємо, що замовила, оплатила і тиражувала це марення не менш відома політична сила, користаючись тим, що ніхто не буде судитися з іноземним громадянином. З останнього потішив заголовок на сайті газети “Русский Мир. Украина” (виявляється є така): “Єврейская община поддержала Тягнибока в борьбе с Русским Миром”. Там плетуть, що “Свобода” – це, цитую, “последняя организованная славянская группировка на службе у организованного еврейства, активно противостоящая объединительным процессам в славянском мире”. Як бачите, політ фантазії – розмаїтий і безкраїй. Отак послухати, то нам півсвіту данину платить, плюс – усі можливі місцеві олігархи.
Така технологія очорнення, до речі, стара як світ. Класика пропагандистських війн, можна сказати. У тій же газеті ми виклали дві листівки часів Другої світової війни, в яких українських націоналістів “викривають” у тому, що вони, немовбито, продалися ворожим силам: у совєцькій листівці пишуть, що продалися німцям, у німецькій – що большевикам. Тому колекціонування продовжується. Певна річ, з’являться інші найхимерніші “правди” про фінансування націоналістів.
– Ви стверджуєте, що “Свободу” фінансує економічна рада, яка згуртувала всіх підприємців-членів організації та прихильників (а це кілька сотень представників малого і середнього бізнесу). Хочете сказати, вони не відчувають тиску з боку влади? Чи вони настільки стійкі? Скільки ваша партія отримала коштів у 2009 та 2010 роках (тис. грн.)?
– Звісно, відчувають. І чим більшу підтримку здобуває “Свобода”, чим більшу загрозу вона становить для антиукраїнського режиму, – тим більший тиск різних каральних органів відчувають на собі учасники Економічної ради “Свободи”. Я вже казав про спроби тиснути кримінальними справами на тих, хто матеріально допомагає своїй політичній силі. Є інформація, що силовим структурам дали вказівку будь-який бізнес, що підозрюється у прихильності до “Свободи”, “помножити на нуль”. Тепер ми знаємо, що чинили правильно, коли відмовлялися оприлюднювати списки наших благодійників, ігноруючи настирні домагання деяких сиромудрих “доброзичливців”.
Чи настільки наші підприємці стійкі, щоби витримати тиск? Думаю, що так, бо прийшли до “Свободи” не як до партії влади, яка би вирішувала лише їхні приватні питання, а значить, все ж таки, – через внутрішні переконання. Окрім ідейної єдності, підприємці бачать у “Свободі” правдивого виразника інтересів українського середнього класу. До того ж, вони знають, що об’єднання ніколи не кине їх у біді, а зробить усе можливе для їхнього захисту.
Відповідно до закону “Про політичні партії в Україні”, наша політична сила щороку подає у загальнодержавні ЗМІ звіт про доходи та видатки “Свободи”. Наприклад, у 2010 році доходи ВО “Свобода” становили 3815482,00 гривні, з них добровільні пожертви – 3652382,00, а передплата газети ВО “Свобода” – 163100,00 гривень.
Верховна Рада ухвалила закон, який примушує чиновників декларувати свої витрати – правда, тільки ті, які перевищують 150 тис.грн., бо, як виявилось, у депутата Бобильова одні капці коштують 3,5 тис.грн. Ви як людина, що претендує як мінімум на депутатське крісло, готові заздалегідь почати виконувати цей закон? Якою була ваша найбільша витрата, наприклад, минулого року? На які гроші Ви живете? Що є у Вашій власності?
Це одна з давніх програмних засад Всеукраїнського об’єднання “Свобода”. Пункт 5 першого розділу нашої “Програми захисту українців” так і звучить: “Ухвалити Закон про контроль не тільки доходів, але й видатків державних посадовців та членів їхніх сімей”.
І хоча я не чиновник, не державний посадовець,– ніколи не приховував своїх статків. Коли оприлюднював свою декларацію перед президентськими виборами, виявилося, що я багатший, скажімо, за прем’єр-міністра:) Хоча в маєтках у “царських селах” не живу. Отримую заробітну плату в “Свободі”, вона складає 15 тисяч гривень на місяць. Спільно з родиною маємо у власності квартири у Львові та Києві. Львівська квартира залишилась у спадок від батька, а київську – у Дарницькому районі біля метро “Харківська” – отримав, коли був народним депутатом України ІІІ та ІV скликань. Інших доходів та нерухомості не маю. Найбільша сімейна витрата минулого року – комп’ютерна техніка для дітей – близько 20 тис. грн.
Прес-служба ВО “Свобода”
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень