Олександр та Ніна Мойсеєнки: «Наше життя повністю пов`язане з танцями»

28.11.2019 | Filed under: Некатегоризовано

Хореографічний колектив «Золоті діти» Трускавецької школи мистецтв імені Романа Савицького готується до свого 15-річного ювілею. Про колектив, успіхи та невдачі, ситуацію в культурі та про життя – у нашій розмові з керівниками «Золотих дітей» Олександром Федоровичем  та Ніною Олексіївною Мойсеєнками.

– П’ятнадцять років – це вже вік підлітка. А яким було «дитинство» «Золотих дітей», як проходив процес «народження» колективу?

– Все розпочалося в 2004 році, коли п’ять пар танцюристів балету з Трускавця, з нашої школи мистецтв поїхало до Польщі.

Керівником групи був директор школи мистецтв Ігор Ярославович Нич, з нами тоді їхали й музичні колективи, зокрема фольклорний ансамбль «Славень». День 7 листопада 2014 року стала тією датою, коли ті п’ять пар у польському місті Ліманова вийшли на сцену. З першого кроку дітей, коли вони вийшли на сцену, аплодисменти в залі не стихали. Було п’ять танців, і кожен танець глядачі сприймали дуже жваво, аплодисментами, бадьоро.

Це були діти 9-10 років, наймолодшій дівчинці було 7 років. Зараз вона вчиться в Чернівецькому університеті, але каже, що ще б станцювала і на 15 років нашого колективу. Так що наші перші випускники пам`ятають і цю поїздку, і історію зі створенням колективу.

З того часу ми відзначаємо 7 листопада як День народження «Золотих дітей».

А назва «Золоті діти» була придумана вже пізніше, в 2005 році – 1 вересня на перший дзвінок на батьківських зборах.

– Зараз ви готуєтеся до третього ювілею, бо вже були відзначення 5 та 10 років колективу…

– Так. Ми вирішили, що кожен рік відзначати День народження колективу було б неправильно, адже до цього звикали б, і за нами не скучали б (сміються). А кожні 5 років для нас проходить своєрідне підбиття підсумків, огляд становлення, розвитку, невдач, успіхів, злетів.

– За тих 15 років які поїздки вам запам’яталися найдужче і які призи та відзнаки для вас є наймилішими, найдорожчими?

– Напевно найдужче запам’яталася наша остання поїздка – в Грузію. З 21 по 29 травня цього року ми були в Батумі на Міжнародному конкурсі «Золотий дельфін». На такому великому і такому престижному конкурсі ми взяли перше місце. Це найсвіжіші спогади.

Які нагороди найдорожчі? Кожна для нас є дорогою та важливою, адже знаменує визнання нашої праці, стимулює до подальших звершень. Але можна виділити три особливі.

Перша нагорода, яку ми отримали  – це диплом першого ступеня тут, у Трускавці. Це найперша наша нагорода, і вона була доброю на почин.

Наш перший Гран-Прі ми отримали в 2007 році в Бердянську на Міжнародному конкурсі «Перлина Азову». Тоді, в 2007 році, народна хореографія ще не була в такому розвиненому стані як зараз. І от, підсумок, оголошують переможців, колективи отримують призи за сучасні танці, і тут – Гран-Прі за народний сценічний танець. Можливо, за автентичність наших танців.

Отримували ми Гран-Прі і в Трускавці, на фестивалі «Кришталевий Трускавець». Це теж були незабутні враження.

– Дуже добре, якщо є позитивні враження, спогади. А чи були за цих 15 років моменти, про які не дуже хочеться згадувати, коли були сумніви чи варто продовжувати, чи може залишити все на півдорозі?

– Щоб кинути школу, щоб занедбати ансамбль, відмовитись від цього всього – ні, такого не було. Ясна справа, що були такі моменти, що було дуже важко. Але коли приходиш на роботу, заходиш в клас – забувається про все.

Зовсім недавно був такий випадок, що одного учасника я попросив з класу. А він після того батькам сказав, що ні, він не кине танці, бо йому подобається тут. Він сказав так: «Нам всім дуже подобається – ми приходимо, і викладачі нас розуміють. Після тяжкої науки в школі така розрядка – улюблені танці». Такі розмови допомагають.

– Зараз конкурентний світ, і є багато приватних танцювальних шкіл, в тому числі у Трускавці та Дрогобичі. Але за «Золоті діти» знають, до вас просяться, хоч у вас строгий відбір та дисципліна…

– По-перше, ми дуже любимо дітей, відносимось до них як до рідних. Можливо, через це.

Як тільки я прийшла в школу, я не могла зрозуміти, чому вони до мене так липнуть. Після заняття вони проводжали нас на електричку, щоб ми в Дрогобич добралися. Ну і танці їм дуже подобаються.

– Знаю, що маєте велику підтримку від адміністрації школи мистецтв. У Трускавці хоч мери й міняються, але завжди «Золоті діти» були на особливому рахунку, бо кожен міський голова розумів, що це наше, що це треба підтримувати…

– Скоріше всього так. Кожний міський голова Трускавця, кожна влада міста дуже багато допомагала нам. А за директора школи Ігоря Ярославовича Нича можна взагалі говорити дуже багато. Бо скільки допомоги, скільки порад від нього ми отримали! І костюми, і ремонт в класі, і ремонт в роздягалках, і нові шафи.

Ми дуже вдячні. Бо без внутрішньої підтримки в школі нам нашу роботу було б не те, що тяжко робити, а просто неможливо.

– Завжди є простір до досконалості, але на шляху стоять проблеми. Які з них ви хотіли б вирішити в найближчому часі чи дальшій перспективі?

– Є багато речей, які від нас не залежать. Ми часто їздимо на конкурси в обласні центри, і там є мистецькі центри для навчання дітей з таких закладів, і кожен заклад має свою власну сцену. Ми цього не можемо зробити, але мріємо, щоб колись у нас тут прямо в дворі був хороший клуб прямо зі сценою. Щоб і наш колектив, і всі колективи нашої школи мистецтв могли виходити на цю сцену і виступати.

В школі мистецтв дуже багато хороших колективів – і камерний оркестр, і фольклорний ансамбль «Славень», і ансамблі бандуристів, скрипачів, баяністів-акордеоністів, і духовий оркестр. Мені здається, що кожен керівник ансамблю в нашій школі мріє так, як і ми, щоб мати свою сцену.

Хоча ми дуже раді, коли нас запрошують і пропонують нам виступи на різних сценах. Ось ми зараз готуємось в рамках нашого 15-ліття на п’ятницю, 29 листопада. В цей день о 16.00 ми даватимемо концерт у дитячо-юнацькому санаторії «Джерело». Дуже давно ми з ними співпрацюємо, робимо там безплатні концерти, і ось зараз теж готуємося. Програма у нас величезна – крім народних танців у нас є бальні танці, сучасні танці, які готує Наталія Мирославівна Стрельник.

– Але все-таки головний цьогорічний концерт «Золотих дітей» – це ювілейний, до 15-ліття…

– Так. Він запланований на 27 грудня. Ми до нього готуємось, і для нашого ансамблю за всі роки це буде третій найвідповідальніший концерт. Такі ювілейні концерти запам’ятовуються дуже глибоко.

– Скільки дітей у вас займається?

– Діти займаються не тільки в нас, бо ми всього лише керівники. У нас дітьми, які входять в ансамбль «Золоті діти», займаються ще Загайло Галина Анатоліївна і Стрельник Наталія Мирославівна. Вони теж готують своїх дітей, бо теж мають свої класи, є класні керівники. До того ж Наталія Мирославівна вчить ще бальний та сучасний танець. Всього в нас разом сто дітей.

Щороку випускаються групи по 12-15 чоловік. Скільки випустили за весь час – ми й не рахували. Але за ці роки п’ятеро наших вихованців пішли по професії хореографа: двоє ще вчаться, а троє закінчили. Ми можемо гордитися цим.

Не знаю, наскільки їм важко чи легко, бо в нашому сучасному світі народна хореографія, на жаль, не дуже котується. Сучасна більш-менш. Хоча зараз є й обнадійливі сигнали.

– Чи можете ви сказати, що хореографія – це справа вашого життя? І яким воно було, ваше життя?

– Так, можемо. Я починала танцювати в першому класі школи. Тоді починали з семи років. І так весь час.

Я народилася в Черкасах, закінчила школу, пішла в училище, після того танцювала у Буковинському ансамблі пісні і танцю. А Олександр Федорович починав тут, з «Верховини». Потім він з Буковинського ансамблю забрав мене у «Верховину», і почалося наше життя тут. Гастролі, далі вийшли на пенсію і вирішили, що можемо з дітьми займатися, дітей вчити танцю. Все, що ми вмієм, передаємо діткам.

Я народився в Каховському районі Херсонської області. Там у селі виріс, там почав працювати. Після школи поступив у Миколаївське культосвітнє училище. Завдячую своїм викладачам хореографії, і особисто подружжю Легкоступ Георгію Павловичу та Раїсі Василівні. Це вони мене вмовили, бо я не хотів іти по хореографії. Закінчив училище вже після армії, перевівся у «Верховину», і так працював до 1994 року. Потім розрахувався, поїхав у Польщу, там довший час працював. Була перерва моєї роботи в Польщі – працював у Житомирі головним балетмейстером філармонії – Академічний Заслужений Поліський ансамбль пісні і танцю «Льонок».

В Польщі я також працював з дітьми. В українській школі був керівником ансамблю і ще балетмейстером лемківського самодіяльного колективу пісні і танцю.

В 2005 я повернувся сюди, і з цього часу ми з Ніною Олексіївною кожного ранку встаємо, готуємо музику, приходимо сюди і говоримо: «Ну що ж, починаємо новий танець». Так що наше життя повністю пов’язане з танцями, і це так напевно й повинно було бути.  Бо в кожного своя доля і свій шлях широкий.

Для мене важливий кожен танець, який я ставив. Є танці, які йдуть вже 15 років як свіжі. І вони й зараз є в нашій програмі. На ювілейний концерт 27 грудня глядачі їх побачать.

Є танці, які ми спеціально не вилучаємо з нашої програми, бо багато наших випускників, які вже батьки й мами, говорять, що якщо вони бачать цей танець, то в них сльози на очах і мурашки по шкірі. Так їм це подобається. Серед таких танців – «Трускавецький вітальний».

– На жаль, в Україні культура не є пріоритетом. Про що ви мрієте як керівники «Золотих людей», як викладачі хореографії, як люди культури  і як українці?

– Туь, на Західній Україні більше уваги приділяють народному танцю і культурі взагалі. Ми як представники хореографії стараємося пропагувати народний танець нашого регіону. Хотілося б, щоб по всій Україні так відносилися до культури, народної пісні, народного танцю.

Хотілося б частіше пропагувати нашу культуру і по всій Україні, і за кордоном. Ми в Грузії йшли по місту і нам кричали «Слава Україні!». Ми показували наш танець і в Бердянську, і  Ялті, і в Скадовську – на всіх теренах України. Для того щоб ми це показували, треба багатшу державу, щоб вона теж вкладала в це. Батьки вкладають, бо це їхні діти, і через дітей навіть скоріше сприймаються такі речі як народна пісня чи народний танець, чи й сама музика. От і в нас у Трускавці є фольклорний гурт «Цюхів Верх», він нам дуже подобається.

Місто на нашу школу виділяє багато коштів, і це видно по школі. У школі з`являються і дошка інтерактивна, і інструменти електронні, і так далі. Але це місто допомагає. А має бути свідома державна політика, державна підтримка, тим більше підтримка аматорського мистецтва. Бо високий рівень професійних артистів починається з таких невеликих класів як наш – коли діти приходять у 5-6 років і починають займатися. І звідси починається виховання любові до своєї культури та до своєї держави…

Спілкувався Володимир Ключак

(Переглядів 1 , 1 переглядів сьогодні)

About 

Błogosławieni którzy wprowadzają pokój, albowiem oni będą nazwani synami Bożymi.

Газ на авто. Трускавець

Новини Трускавця та регіону

ТОП коментованих за тиждень

  • None found

Оголошення ТВ

  • Запрошуємо юних футболістів
    31.01.2020 | 13:57

    Футбольна школа «КМС» (м. Трускавець) проводить відбір хлопців 2009-2010 р.н. в секцію футболу. Контактний телефон:  096-064-71-97 (тренер Володимир Смола). (Переглядів 1 , 1 переглядів сьогодні) Також читайтеОголошується набір дітей для занять футболом (0)Козацька слобода “Раковець” запрошує на риболовлю (0)Футбольна школа «КМС» поповнилася 12 юними футболістами (0)Трускавчан запрошують на Майдан Незалежності на перегляди футбольних матчів (0)

  • Шукаю роботу з ведення бухгалтерського обліку
    28.01.2020 | 16:00

    Шукаю роботу з ведення бухгалтерського обліку підприємців. Конт. тел. 067-67-27-641. (Переглядів 1 , 1 переглядів сьогодні) Також читайтеКозацька слобода “Раковець” запрошує на риболовлю (0)Запрошуємо спільно відзначити День Соборності України (0)Шукаю роботу з прибирання приватних будинків (0)В музеї міста-курорту відкриють виставку про кримськотатарську спадщину (0)

  • Archive for Оголошення ТВ »

Архіви