Олександр та Ніна Мойсеєнки: «Наше життя повністю пов`язане з танцями»

28.11.2019 | Filed under: Некатегоризовано

Хореографічний колектив «Золоті діти» Трускавецької школи мистецтв імені Романа Савицького готується до свого 15-річного ювілею. Про колектив, успіхи та невдачі, ситуацію в культурі та про життя – у нашій розмові з керівниками «Золотих дітей» Олександром Федоровичем  та Ніною Олексіївною Мойсеєнками.

– П’ятнадцять років – це вже вік підлітка. А яким було «дитинство» «Золотих дітей», як проходив процес «народження» колективу?

– Все розпочалося в 2004 році, коли п’ять пар танцюристів балету з Трускавця, з нашої школи мистецтв поїхало до Польщі.

Керівником групи був директор школи мистецтв Ігор Ярославович Нич, з нами тоді їхали й музичні колективи, зокрема фольклорний ансамбль «Славень». День 7 листопада 2014 року стала тією датою, коли ті п’ять пар у польському місті Ліманова вийшли на сцену. З першого кроку дітей, коли вони вийшли на сцену, аплодисменти в залі не стихали. Було п’ять танців, і кожен танець глядачі сприймали дуже жваво, аплодисментами, бадьоро.

Це були діти 9-10 років, наймолодшій дівчинці було 7 років. Зараз вона вчиться в Чернівецькому університеті, але каже, що ще б станцювала і на 15 років нашого колективу. Так що наші перші випускники пам`ятають і цю поїздку, і історію зі створенням колективу.

З того часу ми відзначаємо 7 листопада як День народження «Золотих дітей».

А назва «Золоті діти» була придумана вже пізніше, в 2005 році – 1 вересня на перший дзвінок на батьківських зборах.

– Зараз ви готуєтеся до третього ювілею, бо вже були відзначення 5 та 10 років колективу…

– Так. Ми вирішили, що кожен рік відзначати День народження колективу було б неправильно, адже до цього звикали б, і за нами не скучали б (сміються). А кожні 5 років для нас проходить своєрідне підбиття підсумків, огляд становлення, розвитку, невдач, успіхів, злетів.

– За тих 15 років які поїздки вам запам’яталися найдужче і які призи та відзнаки для вас є наймилішими, найдорожчими?

– Напевно найдужче запам’яталася наша остання поїздка – в Грузію. З 21 по 29 травня цього року ми були в Батумі на Міжнародному конкурсі «Золотий дельфін». На такому великому і такому престижному конкурсі ми взяли перше місце. Це найсвіжіші спогади.

Які нагороди найдорожчі? Кожна для нас є дорогою та важливою, адже знаменує визнання нашої праці, стимулює до подальших звершень. Але можна виділити три особливі.

Перша нагорода, яку ми отримали  – це диплом першого ступеня тут, у Трускавці. Це найперша наша нагорода, і вона була доброю на почин.

Наш перший Гран-Прі ми отримали в 2007 році в Бердянську на Міжнародному конкурсі «Перлина Азову». Тоді, в 2007 році, народна хореографія ще не була в такому розвиненому стані як зараз. І от, підсумок, оголошують переможців, колективи отримують призи за сучасні танці, і тут – Гран-Прі за народний сценічний танець. Можливо, за автентичність наших танців.

Отримували ми Гран-Прі і в Трускавці, на фестивалі «Кришталевий Трускавець». Це теж були незабутні враження.

– Дуже добре, якщо є позитивні враження, спогади. А чи були за цих 15 років моменти, про які не дуже хочеться згадувати, коли були сумніви чи варто продовжувати, чи може залишити все на півдорозі?

– Щоб кинути школу, щоб занедбати ансамбль, відмовитись від цього всього – ні, такого не було. Ясна справа, що були такі моменти, що було дуже важко. Але коли приходиш на роботу, заходиш в клас – забувається про все.

Зовсім недавно був такий випадок, що одного учасника я попросив з класу. А він після того батькам сказав, що ні, він не кине танці, бо йому подобається тут. Він сказав так: «Нам всім дуже подобається – ми приходимо, і викладачі нас розуміють. Після тяжкої науки в школі така розрядка – улюблені танці». Такі розмови допомагають.

– Зараз конкурентний світ, і є багато приватних танцювальних шкіл, в тому числі у Трускавці та Дрогобичі. Але за «Золоті діти» знають, до вас просяться, хоч у вас строгий відбір та дисципліна…

– По-перше, ми дуже любимо дітей, відносимось до них як до рідних. Можливо, через це.

Як тільки я прийшла в школу, я не могла зрозуміти, чому вони до мене так липнуть. Після заняття вони проводжали нас на електричку, щоб ми в Дрогобич добралися. Ну і танці їм дуже подобаються.

– Знаю, що маєте велику підтримку від адміністрації школи мистецтв. У Трускавці хоч мери й міняються, але завжди «Золоті діти» були на особливому рахунку, бо кожен міський голова розумів, що це наше, що це треба підтримувати…

– Скоріше всього так. Кожний міський голова Трускавця, кожна влада міста дуже багато допомагала нам. А за директора школи Ігоря Ярославовича Нича можна взагалі говорити дуже багато. Бо скільки допомоги, скільки порад від нього ми отримали! І костюми, і ремонт в класі, і ремонт в роздягалках, і нові шафи.

Ми дуже вдячні. Бо без внутрішньої підтримки в школі нам нашу роботу було б не те, що тяжко робити, а просто неможливо.

– Завжди є простір до досконалості, але на шляху стоять проблеми. Які з них ви хотіли б вирішити в найближчому часі чи дальшій перспективі?

– Є багато речей, які від нас не залежать. Ми часто їздимо на конкурси в обласні центри, і там є мистецькі центри для навчання дітей з таких закладів, і кожен заклад має свою власну сцену. Ми цього не можемо зробити, але мріємо, щоб колись у нас тут прямо в дворі був хороший клуб прямо зі сценою. Щоб і наш колектив, і всі колективи нашої школи мистецтв могли виходити на цю сцену і виступати.

В школі мистецтв дуже багато хороших колективів – і камерний оркестр, і фольклорний ансамбль «Славень», і ансамблі бандуристів, скрипачів, баяністів-акордеоністів, і духовий оркестр. Мені здається, що кожен керівник ансамблю в нашій школі мріє так, як і ми, щоб мати свою сцену.

Хоча ми дуже раді, коли нас запрошують і пропонують нам виступи на різних сценах. Ось ми зараз готуємось в рамках нашого 15-ліття на п’ятницю, 29 листопада. В цей день о 16.00 ми даватимемо концерт у дитячо-юнацькому санаторії «Джерело». Дуже давно ми з ними співпрацюємо, робимо там безплатні концерти, і ось зараз теж готуємося. Програма у нас величезна – крім народних танців у нас є бальні танці, сучасні танці, які готує Наталія Мирославівна Стрельник.

– Але все-таки головний цьогорічний концерт «Золотих дітей» – це ювілейний, до 15-ліття…

– Так. Він запланований на 27 грудня. Ми до нього готуємось, і для нашого ансамблю за всі роки це буде третій найвідповідальніший концерт. Такі ювілейні концерти запам’ятовуються дуже глибоко.

– Скільки дітей у вас займається?

– Діти займаються не тільки в нас, бо ми всього лише керівники. У нас дітьми, які входять в ансамбль «Золоті діти», займаються ще Загайло Галина Анатоліївна і Стрельник Наталія Мирославівна. Вони теж готують своїх дітей, бо теж мають свої класи, є класні керівники. До того ж Наталія Мирославівна вчить ще бальний та сучасний танець. Всього в нас разом сто дітей.

Щороку випускаються групи по 12-15 чоловік. Скільки випустили за весь час – ми й не рахували. Але за ці роки п’ятеро наших вихованців пішли по професії хореографа: двоє ще вчаться, а троє закінчили. Ми можемо гордитися цим.

Не знаю, наскільки їм важко чи легко, бо в нашому сучасному світі народна хореографія, на жаль, не дуже котується. Сучасна більш-менш. Хоча зараз є й обнадійливі сигнали.

– Чи можете ви сказати, що хореографія – це справа вашого життя? І яким воно було, ваше життя?

– Так, можемо. Я починала танцювати в першому класі школи. Тоді починали з семи років. І так весь час.

Я народилася в Черкасах, закінчила школу, пішла в училище, після того танцювала у Буковинському ансамблі пісні і танцю. А Олександр Федорович починав тут, з «Верховини». Потім він з Буковинського ансамблю забрав мене у «Верховину», і почалося наше життя тут. Гастролі, далі вийшли на пенсію і вирішили, що можемо з дітьми займатися, дітей вчити танцю. Все, що ми вмієм, передаємо діткам.

Я народився в Каховському районі Херсонської області. Там у селі виріс, там почав працювати. Після школи поступив у Миколаївське культосвітнє училище. Завдячую своїм викладачам хореографії, і особисто подружжю Легкоступ Георгію Павловичу та Раїсі Василівні. Це вони мене вмовили, бо я не хотів іти по хореографії. Закінчив училище вже після армії, перевівся у «Верховину», і так працював до 1994 року. Потім розрахувався, поїхав у Польщу, там довший час працював. Була перерва моєї роботи в Польщі – працював у Житомирі головним балетмейстером філармонії – Академічний Заслужений Поліський ансамбль пісні і танцю «Льонок».

В Польщі я також працював з дітьми. В українській школі був керівником ансамблю і ще балетмейстером лемківського самодіяльного колективу пісні і танцю.

В 2005 я повернувся сюди, і з цього часу ми з Ніною Олексіївною кожного ранку встаємо, готуємо музику, приходимо сюди і говоримо: «Ну що ж, починаємо новий танець». Так що наше життя повністю пов’язане з танцями, і це так напевно й повинно було бути.  Бо в кожного своя доля і свій шлях широкий.

Для мене важливий кожен танець, який я ставив. Є танці, які йдуть вже 15 років як свіжі. І вони й зараз є в нашій програмі. На ювілейний концерт 27 грудня глядачі їх побачать.

Є танці, які ми спеціально не вилучаємо з нашої програми, бо багато наших випускників, які вже батьки й мами, говорять, що якщо вони бачать цей танець, то в них сльози на очах і мурашки по шкірі. Так їм це подобається. Серед таких танців – «Трускавецький вітальний».

– На жаль, в Україні культура не є пріоритетом. Про що ви мрієте як керівники «Золотих людей», як викладачі хореографії, як люди культури  і як українці?

– Туь, на Західній Україні більше уваги приділяють народному танцю і культурі взагалі. Ми як представники хореографії стараємося пропагувати народний танець нашого регіону. Хотілося б, щоб по всій Україні так відносилися до культури, народної пісні, народного танцю.

Хотілося б частіше пропагувати нашу культуру і по всій Україні, і за кордоном. Ми в Грузії йшли по місту і нам кричали «Слава Україні!». Ми показували наш танець і в Бердянську, і  Ялті, і в Скадовську – на всіх теренах України. Для того щоб ми це показували, треба багатшу державу, щоб вона теж вкладала в це. Батьки вкладають, бо це їхні діти, і через дітей навіть скоріше сприймаються такі речі як народна пісня чи народний танець, чи й сама музика. От і в нас у Трускавці є фольклорний гурт «Цюхів Верх», він нам дуже подобається.

Місто на нашу школу виділяє багато коштів, і це видно по школі. У школі з`являються і дошка інтерактивна, і інструменти електронні, і так далі. Але це місто допомагає. А має бути свідома державна політика, державна підтримка, тим більше підтримка аматорського мистецтва. Бо високий рівень професійних артистів починається з таких невеликих класів як наш – коли діти приходять у 5-6 років і починають займатися. І звідси починається виховання любові до своєї культури та до своєї держави…

Спілкувався Володимир Ключак

(Переглядів 1 , 2 переглядів сьогодні)

About 

Błogosławieni którzy wprowadzają pokój, albowiem oni będą nazwani synami Bożymi.

Газ на авто. Трускавець

Новини Трускавця та регіону

ТОП коментованих за тиждень

  • None found

Оголошення ТВ

  • Оголошення
    10.12.2019 | 09:22

    Виконуємо внутрішні роботи (шпаклювання, плитка та інше). Телефон 097 032 95 36 (Степан). (Переглядів 1 , 1 переглядів сьогодні) Також читайтеКозацька слобода “Раковець” запрошує на риболовлю (0)Приватні оголошення (0)Набір до школи сімейного консультанта (0)Оголошення (0)

  • Оголошення: знайдено ключі
    25.11.2019 | 09:32

    В неділю, 24 листопада, після обіду була знайдена зв’язка ключів біля будинку № 72 на вул. Стебницькій у м. Трускавці. Власнику ключів прохання звертатися за тел. 067-977-82-12 (п. Уляна). (Переглядів 1 , 1 переглядів сьогодні) Також читайтеКозацька слобода “Раковець” запрошує на риболовлю (0)Набір до школи сімейного консультанта (0)Повідомлення (0)На Сколівщині відбудеться фестиваль української середньовічної культури […]

  • Archive for Оголошення ТВ »

Архіви