Результати виборів на Дрогобиччині виявилися несподіваними. Серед потенційних переможців називали імена діючого народного депутата України Романа Ілика, ставленика Блоку Петра Порошенка Михайла Коваля, представника Народного фронту Івана Матковського, а також Павла Барнацького, який на попередніх виборах зайняв почесне друге місце. Проте пальма першості дісталася мало кому відомому Богданові Матківському.
Чому переміг Богдан Матківський?
Насамперед спрацювали спецслужби. На “відмінно” була проведена спецоперація. Відчувався “почерк” професіоналів. Здавалося, кагебістське минуле відійшло в минуле, та й колишніх послідовників Дзержинського уже обмаль в цих органах, але методи залишилися ті ж. Замовники й організатори, як завжди, залишились у тіні. Дещо підвели виконавці, але вони давно не брали участі в подібних проектах – мабуть, ще з радянських часів. Наслідки цього дійства ми побачимо не у віддаленому майбутньому, а, скажімо, на виборах до місцевих рад навесні наступного року. Якщо, звісно, не спрацює план Путіна “Російська весна”.
Коли я кажу про операцію спецслужб на Дрогобиччині, то припускаю, що Богдан Матківський ні сном, ні духом про це не відає. Досвідчені провокатори використали його політичну наївність. Проте я абсолютно переконаний, що маргінали з місцевих політичних сил, які всі ці роки терпіли нещадні поразки, були в “курсі”, а тому з особливим остервенінням взяли участь у реванші. Для них, за великим рахунком, не мало значення, хто переможе. Головне, що на цю людину можна буде впливати для розв’язання своїх меркантильних проблем, які не мають нічого спільного з патріотизмом.
З основних причин (тих, що лежать на поверхні) перемоги Богдана Матківського була його присутність на Майдані та, головне, участь у проведенні антитерористичної операції на Сході України. Дрогобиччина вкотре довела свою патріотичність. При цьому людей не цікавило, де саме воював і чи справді воював кандидат у нардепи, чи велись у тих місцях, де він служив, бойові дії, скільки часу наш герой провів на передовій. Спрацювало те, що фактично він виявився єдиним діючим учасником АТО серед усіх інших кандидатів у народні депутати на нашому окрузі. Мешканці Франкового краю таким чином висловили свою солідарність з тими, хто й досі захищає Україну від російських фашистів.
Вирішальну роль у виборі Дрогобиччини на користь Богдана Матківського відіграла молодь, особливо студенти. Серед довірених осіб нашого краянина – Олег Дукас. Це легендарна особистість, неформальний молодіжний лідер, який користується авторитетом. Нагадаю, що саме Олег Дукас був організатором першого дрогобицького Майдану 22 листопада минулого року, коли щойно стало відомо, що Янукович і Азаров відмовились від підписання договору про асоціацію з Європейським союзом. Тоді до ратуші прийшли студенти, а політиків не було видно. Саме того дня мене вразили його політична далекоглядність й організаторські здібності.
На руку Богданові Матківському зіграв і розкол серед націоналістичних сил. Якщо називати речі своїми іменами, то його підтримали ті, хто насправді вже давно перестав бути націоналістом, хоча в очах багатьох таким залишається. Особисто для мене, скажімо, не стало несподіванкою те, що серед активних “прихильників” Богдана Матківського опинилися голова обласної організації Конгресу українських націоналістів Тарас Гентош і почесний кунівець “усіх часів і народів” Тарас Метик. До слова, КУН на виборах до Верховної Ради України зайняв останнє місце серед усіх політичних сил. Тому прикро, що на тлі всеукраїнської поразки дрогобицькі маргінали присмокталися до перемоги нашого краянина. Були й інші місцеві маргінальні політики, які активно агітували за Богдана Матківського, а в попередні роки показали гнилизну своєї душі, політичну нерозбірливість, коли бігали від однієї політичної сили до іншої, партійну нечистоплотність та й звичайну людську непорядність. Що з цим усім робитиме Богдан Матківський, я не знаю. Або здихається цих людей, або стане таким, як вони.
Паралельно антиукраїнські, анти-націоналістичні сили використали ситуацію з підтримкою Правим сектором Романа Ілика. Ця підтримка була очікуваною, бо бандерівці на чолі з Дмитром Ярошем шукали собі потенційних союзників у майбутній Верховній Раді. Серед усіх кандидатів на нашому окрузі саме Роман Ілик був “найнаціоналістичнішим”. Він не скурвився (це літературне слово, якщо хто не знає) у парламенті, голосував так, як би голосували націоналісти, якби там були. Зокрема, він був проти законів Порошенка по Донбасу. Крім того, Дмитро Ярош добре знає ситуацію на Дрогобиччині, бо хоч сам з Дніпропетровщини, де й переміг на виборах, але навчався у місцевому університеті, був бойовим побратимом покійного Василя Іванишина, а потім після нього очолив Всеукраїнську організацію “Тризуб” імені Степана Бандери, з якої, власне, і виріс Правий сектор. Роман Ілик, як відомо, тісно співпрацював і співпрацює з місцевими бандерівцями Петром Іванишиним і Олегом Баганом, які організували круглі столи Центру науково-ідеологічних досліджень імені Дмитра Донцова, що мало широкий резонанс по всій Україні. Так що сумніватись у виборі Правого сектору на користь Романа Ілика не доводилось.
Але напередодні цієї заяви щодо підтримки синхронно з декількох боків у соціальних мережах почався наступ на “Тризуб” і Правий сектор. Перший звинуватили в тому, що він нібито був організований КГБ, а другий – буцімто в орієнтації на Москву. Більш глупих заяв годі й придумати. “Тризуб” і досі юридично не зареєстрований, бо будь-якій владі правдиві націоналісти не потрібні. І як тоді ті ж кагебісти допустили реєстрацію видавничої фірми “Відродження”, яка випустила й розповсюдила по всій Україні декілька мільйонів примірників українських патріотичних книг? А біля витоків фірми стояли Провідник “Тризуба” Василь Іванишин і сотник цієї організації Петро Бобик. Що стосується Правого сектору, то він зарекомендував себе як найбільш революційна сила під час Майдану, а зараз, під час АТО, хлопці героїчно захищають Україну.
Брехню проти “Тризубу” і Правого сектору розповсюджували місцеві так звані патріоти, які хоч і користуються певним авторитетом, але давно вже відомі як провокатори і захланні люди. Проте знайшлися й наївні, які всерйоз повірили в цю брехню і навіть звинуватили Правий сектор у тому, що він не повинен був підтримувати Романа Ілика. Так завжди буває, коли люди з ліберальними поглядами щось радять націоналістам. Але ж ліберали ніколи не сприймуть порад, скажімо, комуністів. Так і націоналісти роблять те, що мають робити. Не Михайла ж Задорожного їм треба було підтримувати, який хоч і знаходиться у фракції “Свободи” в обласній раді, але програма в нього написана з позицій соціал-демократів і нічого націоналістичного не містить.
Антиукраїнська, анти-націоналістична карта використовується нашими ворогами і їхніми недалекими прихильниками на місцях у всеукраїнському масштабі. Тепер свій сумнівний досвід ці людці перенесли на Дрогобиччину.
Але повернімося до Богдана Матківського. Найголовніший висновок, який я зробив для себе, полягає в тому, що люди не читають передвиборчих програм кандидатів у депутати. Якби вони прочитали бодай хоч цей абзац із програми Богдана Матківського, вони би точно за нього не голосували: “Але обіцяю, що ще до кінця цього року українці матимуть реальну можливість покращити умови життя та побуту, придбати справді доступне житло, та матимуть реальну можливість впливати на все, що відбувається в нашій державі”. Важко сказати, хто саме так сформулював цей пункт програми, адже всі розуміють, що його просто нереально виконати навіть упродовж наступних п’ятдесяти років, не кажучи про два місяці, що залишилися до кінця року.
Як на мене, до перемоги Богдана Матківського долучився … Іван Матковський, який балотувався до парламенту від Народного фронту Арсенія Яценюка. Логічно, що більшість мешканців Дрогобиччини, які проголосували за цю політичну силу, автоматично голосували і за її представника – Івана Матковського. Принаймні маю трьох знайомих, які вчинили саме так, хоча на виборчій дільниці були переконані, що голосують за представника від Арсенія Яценюка. Не думаю, що відсоток помилки був занадто високим, але все ж подібність прізвищ зіграла свою роль, тим паче, що, мабуть, були й ті, які хотіли голосувати за учасника антитерористичної операції, а віддали свої голоси Іванові Матковському.
А ще активну участь у виборчій кампанії цього чоловіка (звичайно, опосередковано) брали два колишні очільники Дрогобича. Відомий громадський діяч Дрогобиччини Сергій Розора стверджує, що до цього приклав руку і нинішній міський голова Дрогобича Олексій Радзієвський. Що вже казати про інших нинішніх і колишніх більших і менших начальниках. Що ж це за цяця така, Богдан Матківський, що йому відверто й таємно допомагали такі “поважні” люди?
Зараз у соціальних мережах з’являється інформація, що бійці АТО, які балотувалися до Верховної Ради України, – це спецпроект олігарха Коломойського. Буцімто для нього не мало значення, від якої політичної сили йшов той чи інший вояка. Головне, що всіх їх можна зібрати під куполом Верховної Ради України й скерувати їхні зусилля для досягнення однієї мети. Якої саме? Майте терпіння, скоро довідаємося.
Тепер хочу сказати, що Богдан Матківський керує фірмою, яка своїми коріннями проростає у Кабінеті Міністрів України. Боюся, що мова йде про чергову фінансову піраміду, створену на державному рівні. Ситуація нагадує мені ту, коли два роки тому Ігоря Куруса звинувачували у співпраці з одіозним Каськівим і мільйонами доларів на шкільні комп’ютери. Зважаючи на революційність Дрогобиччини й її авангардну роль у поступі України, подібні люди не випадково з’являються на наших теренах. Але ми ще матимемо можливість поговорити на цю тему.
Згідно даних Центральної виборчої комісії, Богдан Матківський є генеральним директором товариства з обмеженою відповідальністю “Зет-автор”. Цю посаду він обійняв 1 серпня цього року. Як відомо, в той час на Сході України тривала гаряча фаза антитерористичної операції. Звісно, без особистої присутності людину не могли призначити на такий високий пост. Офіс фірми знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Тесленка, 2. 19 вересня, коли Богдана Матківського зареєстрували кандидатом у народні депутати України, фірма “Зет-автор” знаходиться у стані припинення. Світлана Ганюк виступає ліквідатором фірми. А як же Богдан Матківський думає виконувати свої обіцянки щодо доступного житла вже до кінця цього року? Чи він ще до виборів знав, що не виконуватиме цього?
А тепер – увага! Хто стоїть – сядьте. Хто сидить – ляжте. Статутний фонд фірми становить – сто мільярдів гривень! Ці дані я взяв з Єдиного державного реєстру юридичних і фізичних осіб. Кожний може в цьому переконатись, якщо набере назву фірми та прізвище Богдана Матківського в Інтернеті. Оскільки після публікації цієї статті можна сподіватися на різні несподіванки, то я здійснив всі необхідні заходи, аби навести неспростовні дані про існування такого запису на офіційному сайті поважної установи. Зокрема, маю скріншоти. Той, хто знає про що мова, не зможе звинуватити мене у підтасовці фактів.
Отже, хто був серед засновників фірми? Називаю цих людей: Бистрік Юрій Васильович (його внесок становив 500 гривень), Ганюк Світлана Анатоліївна (14 мільярдів 285 мільйонів 714 тисяч 785 гривень 72 копійки), Поволоцький Андрій Михайлович (на копійку менше, ніж у Ганюк-ліквідаторші), Попов Денис Володимирович (500 гривень), Резекулов Андрій Михайлович (теж понад 14 мільярдів гривень; доволі колоритна особистість; погугліть його прізвище в Інтернеті, знайдете, скількома фірмами і фірмочками він володіє), Якубовська Марія Степанівна (500 гривень), Єфремова Ірина Валеріївна (стільки ж), Клімов Сергій Олександрович (понад 14 мільярдів), Митякін Дмитро Олександрович (стільки ж), Подгурський В’ячеслав Іванович (500 гривень), Сізіков Андрій Леонідович (понад 14 мільярдів), Одинцова Галина Юріївна (стільки ж). Я думаю, ви не здивуєтесь, що серед цих осіб є російські резиденти.
А тепер спробуйте мене переконати, що не за красиві очі бійця Національної гвардії Богдана Матківського у розпал бойових дій на Сході України роблять генеральним директором фірми, засновниками якої виступають мільярдери.
Чим же займалася фірма? Згідно КВЕДів, це надання інших інформаційних послуг, інші види грошового посередництва, надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), управління фінансовими ринками, діяльність головних управлінь (хед-офісів), консультування з питань комерційної діяльності й керування, рекламні агентства, а головним напрямком стали дослідження кон’юнктури ринку та виявлення громадської думки. Непроста фірма. Треба мати принаймні декілька вищих освіт, щоби нею керувати і не кинути в болото сто мільярдів статутного фонду.
Фірма має бути ліквідована до 29 листопада цього року, коли Богдан Матківський стане народним депутатом України. Приїхали, пані та панове!
Насамкінець хочу сказати про рейтинги кандидатів у депутати і про фактичний результат виборів. Під час виборів 2012 року фірма “Рейтинг” провела соціологічні опитування, за якими переможцем ставав Роман Ілик. Цифри його рейтингу, як і інших кандидатів, в основному співпали.
Цього року за три тижні до виборів були оприлюднені цифри, за якими переможцем знову виходив Роман Ілик. Вдесятеро меншим був результат Богдана Матківського. Тоді він виступив з гучною заявою про фальсифікацію і сказав, що його рейтинг є найвищим. Насправді так і сталось. Я припускаю, що за три тижні багато що могло змінитись, але ж не з точністю до навпаки. Причому внутрішні соціологічні дослідження на замовлення окремих кандидатів показували подібні до фірми “Рейтинг” результати. Їх не оприлюднювали зі зрозумілих причин.
Уже після того, як стало зрозуміло, що перемагає Богдан Матківський, мало не всі інші кандидати зраділи, що програв Роман Ілик, проти якого вони фактично виступали всю передвиборчу кампанію. Але, з іншого боку, вони не могли зрозуміти, яким чином переміг Богдан Матківський. Несміливі припущення про застосування новітніх технологій так і залишилися на рівні припущень. Але всі зрозуміли, що без спецслужб (лише українських?) та олігархів з їхніми мільярдами тут не обійшлося.
Я лише окреслив проблему, хоча є ще багато цікавих нюансів, які потребують окремого дослідження й осмислення. Особисто мені хочеться вірити, що Богдан Матківський став лише сліпим знаряддям у руках підступних політиканів. Хоча не такий він уже й наївний хлопчик, аби погоджуватися грати за правилами мільярдерів. З іншого боку, він повинен розуміти, що мусить іти з ними до кінця. Квиток на зворотній шлях мільярдери не видають.
Анатолій Власюк, Тустань
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень