Пам`яті Михайла Біласа

26.01.2016 | Filed under: Публікації

25 січня 2016 року на 92-му році життя упокоївся у Господі славетний син трускавецької землі, Народний художник України Михайло Якимович Білас. Це непоправна втрата не тільки для нас, трускавчан, але і для всієї України, а ще для всієї світової культури. Талант-самородок, зроджений карпатською землею, прожив гідне життя. У спадок нам він залишив не лише свої твори, якими світ зачаровується, а Трускавець пишається. У спадок нам Михайло Білас залишив приклад – як треба жити, як любити рідну землю, як бути вільним, гордим, нескореним і водночас людяним, благим, світлим.

Журналіст Андрій Говіщак так описує родину та дитячі роки майбутнього Народного художника: «Дідусем Михайла Біласа був Іван Білас. Служив він за Австрії і Польщі гайовим неподалік від Трускавця, у Колпці. Його дружина Єва Бурик походила з Трускавця і саме по її лінії Біласи були посвоячені з родом відомого народного месника Василя Біласа. Брат Івана Біласа Петро був гайовим на Широкому Полі, як їхати на Помірки, і мешкав у Трускавці. Батько Михайла Біласа Яким народився у вересні 1898 році. Працював недовго гайовим з батьком у Колпці. Одружився у 1921 році на Марії Пужаковській із заможної родини зі Стебника. Тут у них 16 січня 1922 року народився старший син – Йосиф Білас, славний лісівник. Невдовзі Якима Біласа переводять на службу у велике повітове лісництво у с. Крехівці, що в Долинському повіті на Станіславщині, тепер Івано-Франківщині. І першого серпня 1924 року появився на світ другий синочок – Михайло, якому доля світила стати Народним художником України, відомим і поза межі держави митцем ткацьких полотен з вовни. Згодом Якима Біласа переводять на службу у село Медвежа Дрогобицького повіту. Тут проходять дитячі та юнацькі роки Михайла. Йосиф, старший син, живе у Стебнику. Коли братам випадало якийсь час пожити разом, то проводили час цікаво і весело. Батько водив їх лісовими стежками, розповідав про віковічні дерева, життя звірів та птахів. Уже тоді Йосифа більше цікавило життя лісу та його мешканців, а Михайло віддавав перевагу розмаїттю квіткових барв, вишивкам на полотні синіми нитками. Вони обидва, звичайно, у різні роки успішно закінчують навчання в гімназії у Дрогобичі. Згодом Михайло пішов творчо дорогою митця, хоч мріяв стати артистом. Йосиф пішов шляхом батька і вступив у Болехівську лісову школу-гімназію. Так їх дороги розійшлися, хоч час від часу перетиналися: за сімейним Різдвяним та Великодним столом, у дні іменин батьків і в сумні години їх похорон, на виставкових імпрезах Михайла, хрестинах синів та внуків…».

Композитор Анатолій Кос-Анатольський так відгукувався про твори нашого Маестро: «З найвищим захопленням питаю: невже руки людини можуть творити такі чудеса?! Ходжу по залах і чую ту чарівну музику, якою дихає кожен гобелен, килим, аплікація… Хочу дійти до таємниць того творення і відповідаю собі: перед нами великий самобутній художник, що зумів скласти в чудесне єдине глибокі народні корені, сміливий сучасний почерк, ну, і безприкладна працелюбність. Одне слово: Білас…» .

Захоплювався творчістю Михайла Біласа Євген Плачинда: «Геній гармонії… Геній кольору… Геній творчості».

Дмитро Павличко, поет, залишив такий запис у книзі відгуків музею Біласа: «Михайлові Біласу, так як древнім нашим предкам золотий плуг, упав із неба ткацький верстат, – це гордість нашого мистецького сучасного ткацтва, це подив, що народжує оптимістичне світовідчуття».

А ось як про Михайла Біласа писав двадцять років тому Лауреат Державної премії України, перший директор Художнього музею Михайла Біласа Володимир Кушнір: «Кожному із нас «сущих на землі» Божим Провидінням визначено пройти нелегкий життєвий шлях. В когось шлях цей легкий, радісний, довгий, в іншого він може бути важким, тернистим, коротким. А чи задумуємось ми, який слід залишимо після себе на землі? Чи це буде безслідний спалах метеориту на далекому небосхилі, чи, може, шумітиме посаджений нами зелений гай, цвістимуть сади, милуватимуть око села і міста та Божі храми, зведені нашими руками. Може, ділам нашим добрим суджено в пам’яті вдячних потомків закарбуватись навічно, чи, може, творіння рук наших зігріють комусь душу доторком тихим і ніжним, поможуть усвідомити, якого роду-племені ми є і яких батьків ми діти. Саме такий карбований слід в історії культури нашого народу, волею Божою, дано залишити художникові світового імені – Михайлові Біласу, майстрові нитки й кольору. Його гобелени, килими, верети, ліжники, аплікації, вишивки і квіти зачаровують кожного…».

І ось Михайла Біласа не стало. Кожній людині відміряний життєвий шлях, адже всі ми – смертні. І хоча й кажуть, що незамінимих людей немає, але хто нам замінить Михайла Біласа? Ніхто!!! Ніхто…

Свічка Михайла Біласа загасла. Вірніше, не загасла, а догоріла до кінця, віддавши людям всю свою енергію, все світло та тепло, якими ділився з іншими через свої твори.

Сумує Трускавець за своїм Великим Сином. У міжчассі Різдвяних свят та Великого Посту, на зламі епох згасла велика зоря, ім`я якій Михайло Білас… Вічная йому пам`ять…

Редакція «Трускавецького вісника»

(Переглядів 584 , 1 переглядів сьогодні)

About 

Błogosławieni którzy wprowadzają pokój, albowiem oni będą nazwani synami Bożymi.

Tags:

Газ на авто. Трускавець

Новини Трускавця та регіону

ТОП коментованих за тиждень

  • None found

Оголошення ТВ

Архіви