Саме ними був світлої пам’яті виходець із Трускавця Орест Мацюк (24.06.1932-17.07.1999).
Він виростав і виховувався у національно свідомій учительській сім’ї, тому ще зі шкільних літ прилучився до читання художніх творів, відтак наукових видань з історії. Щоб стати професіоналом за життєвим покликанням, він, уже закінчивши Львівський сільськогосподарський інститут і маючи за плечима вищу економічну освіту, другу спеціальність архівіста отримав у Московському історико-архівному інституті. Адже в Україні такого вишу не існувало. Там вивчав, крім профільних, і допоміжні історичні дисципліни – палеографію, хронологію, метрологію, дипломатику, інші. Добре знав польську та німецьку мови, згодом опанував ще й латину. Такого джерелознавця і бібліографа, як він, було пошукати, а у Львові його вважали незаперечним авторитетом у цих галузях науки.
Майже неймовірний факт: ученого ступеня доктора історичних наук наш краянин удостоївся без захисту кандидатської дисертації за ґрунтовну монографію «Історія українського паперу». Орест Ярославович опублікував понад 200 статей у наукових журналах багатьох країн. Зібрав унікальну картотеку на кілька тисяч одиниць з описом об’єктів оборонного зодчества, що складає орієнтовно сім-вісім томів. У співпраці з В.Єдлинським уклали розгорнутий архівно-бібліографічний вказівник «Галицьке намісництво». Учасник підготовки багатьох збірників документів під назвою «Першодрукар Іван Федоров і його послідовники на Україні», «Селянський рух на Україні», «Історія Львова». А ще написав десятки відгуків, краєзнавчих статей тощо, увів до наукового обігу документи про існування друкарень у дофедоровський період на інших землях України. Трускавчани, відпочивальники постійно користуються його разом з Іваном Скибаком «Коротким нарисом з історії Трускавця». Працю на посаді директора Львівського центрального державного історичного архіву успішно поєднував із посадою професора Львівського нині національного університету ім. І. Франка. Свої глибокі та широкі знання охоче передавав студентам, молодшим колегам. Але не тільки їм.
Не забуду, як шановний директор і доктор уперше зустрів мене в своєму робочому кабінеті на другому поверсі старовинного приміщення архіву.
– А, то ви з Дрогобича? Дуже приємно! Сідайте ось біля мого столу, розкажете, як у вас справи, що цікавого чувати в наших краях. Але спочатку скажіть, задля чого ви приїхали.
Доки ми розмовляли, на столі смачно запахла гаряча кава, а його наукова працівниця швидко знайшла і принесла зі сховища потрібні мені документи. Невдовзі Орест Ярославович, до якого не переставали заходити підлеглі, численні друзі, колеги та знайомі, такі ж пошуковці, як я, лунали телефонні дзвінки, і він надзвичайно щиро й тактовно давав їм лаконічні корисні консультації, впереміш став буквально «напомповувати» мене цінною інформацією. Я ледь встигав записувати її. Згодом за його запрошенням я ще декілька разів був його гостем і земляком. Завдяки спілкуванню з ним, людиною великої ерудиції, мені значно швидше і легше пішла робота над книгою про моє рідне село. Можете собі уявити, як багато і плідно скористались нею всі інші його співрозмовники, ким би вони не були. Спогади про незабутні зустрічі залишилися в моїй пам’яті одними з найсвітліших і найдорожчих.
Коли я дізнався про раптовий відхід Ореста Мацюка за межу земного життя, то був глибоко засмучений. Втім, біль і смуток опалив тоді душі сотень і тисяч людей. Він упокоївся на Личаківському цвинтарі, де спочивають багато видатних діячів нашої історії, науки, політики, культури, мистецтва. Слава Богові, пам’ять про нього продовжує жити і у Львові, і в Трускавці, і в Дрогобичі, всюди, де він бував або підтримував зв’язки, користуються його працями.
Існує усталений вислів: через роки після смерті достойні люди повертаються до живих у пам’ятниках, пам’ятних таблицях, назвах тощо. Так повернувся й Орест Мацюк. Сльотавої прохолодної неділі 24 листопада 2013 р., акурат тоді, коли в Києві і в багатьох містах України почалися масові віча на підтримку курсу нашої держави на євроінтеграцію, стараннями небайдужих людей у Трускавці на стіні релігійно-просвітницького центру ім. о.І.Валюха відкрито пам’ятну таблицю Орестові Мацюку. Церемонію освячення здійснив о. Петро Івасівка. На церемонії виступили міський голова Трускавця Руслан Козир, голова громадської ради старійшин Борис Кривко і його заступник Іван Скибак, доктор історичних наук, професор, голова Львівської обласної організації товариства зв’язків із закордонними українцями «Україна-Світ» Богдан Якимович, автор таблиці скульптор Петро Дзиндра, науковець трускавчанин Михайло Мацько. Дружина Ореста Мацюка Надія подякувала раді старійшин за організацію благородної справи. А меценат Мирослав Гумега влаштував для поважних гостей обідню перекуску.
Пам’ятна таблиця Орестові Мацюку поповнила їх число в місті-курорті. А присутнім ще раз нагадала: насамперед треба вчитися шанувати своїх відомих людей ще за життя. Коли ж їх уже немає, то обов’язок сущих – увічнювати їх імена. Ця присутність надихатиме продовжувати і розвивати їх добрі справи.
Роман Пастух, газета «Галицька Зоря»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень