Передати Україну крізь віки

Незвичайний захід відбувся у середу, 14 березня, в Народному домі Трускавця. Перед членами Товариства політв’язнів та репресованих виступили діти – учні 2-А класу НВК «СШ № 2-гімназія» (класний керівник – Галина Буган). Захід «Моя Україна» не був довготривалим у часі, та за якихось 20 хвилин діти зірвали не одну бурю аплодисментів. Адже мали вдячних глядачів та слухачів – тих, хто не так говорить про Україну, як живе нею. І якщо історії про трьох братів (Тризуб, Прапор та гімн) виглядали дещо наївними та далекими від історичної правди, то цього ніяк не скажеш про інші питання, які піднімали у своїх виступах діти. Адже окрім національного є ще питання духовні, соціальні, екологічні.

«Славлю Господа, славлю Господа, славлю я Творця в кожну мить, Хай ця пісенька, наче ластівка, в небеса до Бога летить», – співали діточки під акомпанемент вчительки музики Анни Петровської, а у політв’язнів та репресованих на очі наверталися сльози. Адже за радянської доби не лише Україну старалися вирвати з їхніх сердець кляті червоні кати, але й віру у Бога, Творця Всесвіту.

А ось уривок пісні на екологічну тематику: «Від бруду стогнуть ріки, стоять в журбі поля, забруднене повітря і скривджена земля. Людино, схаменися, спинися хоч на мить, навколо озирнися, невже так можна жить? І зимою, і літом пам’ятаймо я і ти – треба нам природу берегти. Щоб сміялись діти і цвіла моя земля, будем світ любити – ти і я».

А як гордо та піднесено промовляли слова національного гімну всі разом – і малеча, і старенькі згорблені постаті зі зморщеними, наче печені яблука, обличчями.

Невидима нитка поєднала в цей день старше покоління і юних українців та україночок. Товариство політв’язнів та репресованих у Трускавці налічує біля півсотні осіб, та й то частина з них – вже діти політв’язнів та репресованих, адже не всі старенькі доживають до глибокої старості після поневірянь у Сибірі, Казахстані, та й роки беруть своє. Та ті, що прийшли, раді, що у школах Трускавця займаються національно-патріотичним вихованням, що підростаюче покоління зможе у своїх серцях пронести Україну та передати її нащадкам так, як зробили це вони – в роки воєнного лихоліття, сталінського терору, русифікації, атеїзації, соціально-економічного гноблення. І хочеться вірити, що в умовах незалежної України любов українців до рідного народу, краю, держави не буде меншою, ніж була вона у наших предків, які відходять у засвіти…

Володимир Ключак