1853 року львівський фармацевт Йоган Зег (1817-1897) винайшов промислову технологію хімічної переробки нафти й земного воску (озокериту) з Борислава. Після цього, одразу ж, почалося промислове використання в різних технічних цілях як самого нафтового дистиляту, так і інших продуктів переробки нафти, а також виробництво свічок з озокериту. Відтоді – як у самій Галичині, так і в інших країнах Європи та світу, розпочалися промислові пошуки, видобування, переробка і продаж цих цінних, навіть у наш час, мінералів. Серед тих багатьох і відомих промисловців та підприємців у Галичині був добре знаний львівський промисловець та підприємець, громадський діяч і філантроп, власник озокеритових і нафтових копалень у Бориславі Роберт Домс.
Народився Роберт Домс у Прусії 1815 р., походив й німецької родини. Адже один з членів його родини Францішек, майстер зі шліфування, прийняв 1 жовтня 1816 р. громадянство м. Львова. У своїй трудовій діяльності Р. Домс займався різними напрямками та галузями як легкої, так і важкої промисловості нашого краю, запроваджуючи нові чи уже існуючі в Європі та світі різні інноваційні технології, методи, способи тощо. Ще 1848 р. він відкрив у м. Львові промислове виробництво – фабрику виготовлення кави з кореня цикорію. Адже ще 1790 р. у Прусії було винайдено цей спосіб, як замінник натуральної кави, і саме там цей замінник, наприкінці XVIII ст., почали додавати до натуральної кави.
Однак, починаючи з 1851 р., Р. Домс планував та розпочинав займатися нафтовою промисловістю. Це були саме ті часи, коли нафтовий промисел почав збільшуватися, і невдовзі, 1853 р., перетворився у нафтову промисловість Галичини та світу.
Р. Домс починав працювати над застосуванням нафтової ропи та спробами її дистиляції для практичних цілей. А після подання відповідних документів до львівського губернаторського управління, він отримав 7 червня 1853 р. із міністерства торгівлі у м. Відні, терміном на п’ять років відкритий (без збереження таємниці винаходу) привілей (патент) за № 84, що стосувався промислових (фабричних) справ, пов’язаних із нафтовою ропою, або, як її тоді офіційно називали, кам’яною олією (Steinl), або нафтою (Naphta), бітумними проявами та переробкою (bituminfen) і камфіновими лампами (Camphin-Lampen).
У м. Львові Р. Домc відкрив підприємство – так звану камфінову фабрику (Camphinfabrik). Однак, як для неї, так і інших тодішніх фабрик, сировини ще не було вдосталь. Тож на початку 1850-х років Роберт розпочав гірничі пошуки за нафтовою ропою, озокеритом, сіллю, вугіллям та іншими мінералами в декількох місцевостях Галичини. Та лише в Бориславі він відкрив значні промислові запаси цих матеріалів.
Саме розпочавши гірничі пошуки, Р. Домс 1854 р. відкрив у Бориславі, на берегах річки Тисмениці, серед соляного мулу в супроводі кам’яної солі, значне промислове родовище (поклади) земного воску (озокериту), який почав видобувати, які також, можливо, хотів використати його для освітлення. У рапорті цісарсько-королівського гірничого радника Рудольфа у м. Самборі, який був опублікований 1855 р. у цісарсько-королівських річниках геологічного відділу, вказується, що Р. Домс у Бориславі із трьох шахт (schachten) глибиною від 8 до 12 сажнів видобув 6 центнерів озокериту.
Це бориславське родовище озокериту було, і є нині єдине і одне з найбільших у світі за запасами та колишнім рівнем видобутку. Згодом, один з різновидів, цього всесвітньо відомого бориславського озокериту, одержав назву „Бориславіт” — як мармурний озокерит (твердий і крихкий ґатунок).
Але із 1856 р. винахідник, мабуть, займався уже лише пошуками і видобутком нафтової ропи та іншими промисловими гірничими справами. Серед них було те, що Р. Домсу 1859 р. належало чотири копальні бурого вугілля у с. Скварява та дві копальні у с. Мокротин поблизу м. Жовкви. Одночасно Р. Домс продовжував займатися харчовою промисловістю – млинарством, броварництвом та пекарством. У 1850-х р. він відкрив у Львові на вул. Клепарівській, 16 відомий паровий млин, пекарню та броварню. Ця броварня 1893 р. увійшла до складу Акціонерного Товариства Броварів, а нині відома Львівська пивоварня. Також ще один паровий млин він побудував у Львові на сучасній вулиці Б. Хмельницького.
Однак Р. Домс бачить пріоритет своєї діяльності у розвитку нафтової промисловості Борислава та Прикарпаття. Він активно співпрацює та консультується з тодішніми хіміками, інженерами, гірничими майстрами та промисловцями — як місцевими, так і професорами Віденського університету – для ефективної та раціональної промислової діяльності у питаннях збільшення видобутку, хімічної переробки та збуту нафтових продуктів.
1860 р. Р. Домс спільно з братами Аполінарієм і Євґеніушом Зєліньскіми та львівським адвокатом Мацєєвскім заснували спілку для видобутку нафтової ропи в районі Борислава, Станіславова і Сянока та оформили гірничі права на ці терени.
У Бориславі замість копаних ям-криниць для видобутку нафти Р. Домс запровадив 1861 р. буріння свердловин. Техніка буріння була відома з давніх-давен у багатьох країнах світу, її застосовували для пошуків та експлуатації розсолів (солянки) кухонної солі, природного газу, питної води, вугілля та інших корисних копалин – металів чи мінералів.
Тож Р. Домс запросив до Борислава прусських гірничих майстрів з буріння свердловин. Так, за допомогою дерев’яних жердин (штанг), так званих вільно падаючих ножниць (фрейфал) та долота, ручним способом була пробурена перша нафтова свердловина. А Роберт Домс став першим нафтопромисловцем з буріння нафтових свердловин, не тільки в м. Бориславі, а й усій Галичині. Буріння тоді досягало глибини 152 м, а денне поглиблення не перевищувало 50 см, і залежало від складу і твердості гірських порід.
Технологія ручного ударного буріння полягала в тому, що встановлювався ручний ударний верстат. Він складався з дерев’яної балки (важіль, балансир), що кріпився на опорному стояку і яким за допомогою дерев’яних, а згодом металевих штанг або линви, до яких знизу було прикріплено долото, що ритмічно, після його підняття, вільно падало та дробило породи в отворі. А над свердловиною ставилася дерев’яна тринога із закріпленим вгорі коліщатком, через який за допомогою ручної лебідки (корби) опускалася чи піднімалася линва (канат, трос) для допоміжних робіт – підняття з отвору на поверхню, за допомогою желонки з клапаном, подрібненої породи, води та нафти. Дерев’яні штанги виготовлялися із граба чи ясена, з кутими залізом, згвинченими кінцями і прикріпленим знизу до них залізного долота. Так бурились перші свердловини, а їх глибини сягали ста і більше метрів.
Тож розпочалась швидка промислова розробка Бориславського нафтово-озокеритного родовища. Саме видобуток і переробка нафти та озокериту, впровадження технічного прогресу зумовили великий розвиток промисловості та значні зміни в господарському, соціальному та національному складі населення Борислава і його околиць.
Саме 1861 р. тодішній молодий гірничий інженер, геолог Генрик Вальтер відвідував місця найбільшого видобутку нафти на Прикарпатті. І серед них він саме у Бориславі побачив та ознайомився із промисловим видобутком нафти за допомогою пробурених свердловин. Тож уже наприкінці наступного 1862 р. Г. Вальтер запровадив цей прогресивний спосіб видобутку нафти у с. Бубрка в Західній Галичині (сучасна Польща).
Згодом буріння нафтових свердловин постійно вдосконалювалося, застосовувалися нові інструменти, навіть методи і способи, а з 1866 р. буріння здійснювалося уже за допомогою – парових машин. Так, у Східниці перша нафтова свердловина „Магдалена” була пробурена промисловцем Кнаурем 1872 р.
У Бориславі 1873 р. Р. Домсу належало ще близько 20-моргів землі та декілька копалень – нафтових свердловин і ям-криниць на землях (ділянках) Давида Лінденбаума – власника колишнього домініуму – значних земельних і лісових (двірських) маєтків у Бориславі та навколишніх сіл. І найглибша нафтова свердловина в Бориславі була саме Р. Домса, глибиною 80 сажнів (138,24 м). Однак він уже значну гірничу діяльність не здійснював. А справа полягала в тому, що він і його спілка офіційно одержали багато дозволів на здійснення гірничих робіт у нафтово-озокеритній промисловості Борислава та інших місцевостях краю, для раціональної та ефективної діяльності. І це не сподобалося місцевим селянам-робітникам та бориславсько-дрогобицьким жидам, які до цього часу без дозволів, нелегально та неконтрольовано видобували нафту й озокерит. Це й спричинило між ними конфлікт фінансових інтересів.
Одного разу Р. Домс, спираючись на офіційні закони та юридичні права, у супроводі гірничого комісара та поліції хотів прибути до Борислава, однак був прогнаний місцевими селянами та робітниками, намовленими власниками численних копалень. Одночасно Герш Ґольдгаммер направив цілий залізнодорожний вагон дрогобицьких жидів, як представників цих промисловців, до віденського парламенту, де їм вдалося домогтися неприйняття закону, яким нафта й озокерит ставали державною власністю. Тож і надалі продовжувався нелегальний та неконтрольований видобуток нафти й озокериту. Про таку промисловість у Бориславі яскраво і правдиво багато написали у своїй творчості відомі наші письменники Іван Франко та Стефан Ковалів.
Р. Домс став настільки відомою та популярною особою, що про його промислову діяльність у Бориславі навіть написав 1878 р. І. Франко у своїй відомій повісті „Boa constrictor”? вказуючи там його правдиве ім’я та прізвище, не приховуючи його за вигаданими псевдонімами, як це І. Франко робив у літературній чи публіцистичній творчості з іншими реальними персонажами своїх оповідань та повістей. Це вказує на позитивний імідж Р. Домса як в думках самого І. Франка, так і в ставленні інших освічених і розумних осіб тодішнього суспільства.
Р. Домс здійснював раціональну, енергійну та ініціативну діяльність у розвитку промисловості Галичини. Саме він був одним з тих перших нафтопромисловців, який звернув велику увагу Торгово-промислової палати у Львові, стверджуючи, що нафтова промисловість може стати новим джерелом добробуту нашого краю. Згодом він сам став довголітнім головою львівської Торгово-промислової палати. Не забував свого німецького походження, брав активну участь у житті німецької громади Львова, а найбільше відзначився громадською та благодійною діяльністю. 1885 р. він на власні кошти заснував доброчинний фонд, під патронатом якого того ж таки року відкрив „Притулок для пристарілих імені Роберта Домса у Львові”. Згідно зі статутом на проживання та утримання. До притулку приймали пристарілих і збіднілих купців, християн, убогих старців, архітекторів, інженерів, хіміків, літераторів (письменників), художників, скульпторів, які мали мистецьку славу. Таким чином Р. Домс, мабуть, віддячив цим категоріям суспільства за допомогу йому у розвитку його підприємницької діяльності в галузі нафтової промисловості та відповідали його сприйняттям культурних суспільних цінностей. Також Р. Домс підкреслював важливість упорядкування площі Святого Юра у Львові та перетворення її у публічний парк, повний зелених насаджень та квітів, до чого енергійно долучався. Фондом і притулком управляв він аж до дня своєї смерті – 4 травня 1893 р. І урочисто був похований на нині всесвітньо відомому Личаківському цвинтарі.
За цю діяльність його можна назвати першим великим благодійником та значним доброчинцем краю і порівняти з Нобелівською допомогою, яка значно пізніше утворилася, як фінансова Нобелівська премія. Вона надавалася також інтелігентним вченим і виникла за великі кошти від нафтової промисловості.
Вулицю у м. Львові, на якій розташовувався притулок Р. Домса, 1895 р. було названо його іменем. Та з приходом в Галичину радянської влади цей притулок було ліквідовано 1940 р., а вулицю згодом перейменовано. Із 1991 р. ця вулиця носить ім’я львівського скульптора Петра Війтовича, який помер саме у притулку імені Р. Домса.
У Р. Домса було троє дітей – донька та два сини, однак вони нічим у Львові не прославилися – ні як підприємці, ні як філантропи. Лише ймовірно Роберт Домс-молодший став героєм львівської міської легенди про пивовара Домса та служницю Зосю. Про долю молодшого Роберта та Зосі написав наш відомий композитор Анатолій Кос-Анатольський у своїй „Львівській застільній” пісні: „Продав пан Домс броварню й, забравши Зосю гарну, поїхав у Швейцарію, в похміллі молодім…”.
Отож активна життєва діяльність львівського промисловця Роберта Домса значно вплинула не лише на нафтовий промисловий розвиток Борислава, але й усієї Галичини. Якщо 1899 р. у Бориславі було видобуто 5% загальної продукції Галичини, то вже через 10 років, 1909 р., з усього Бориславського нафтового родовища видобули близько 5% світового видобутку нафти. Це займало третє місце у світовому видобутку нафти після СІЛА та Російської імперії. І місто Борислав також продовжував займати перше місце у світі з видобутку озокериту.
Технічний промисловий прогрес у видобутку, транспортуванні, переробці та збуті продукції озокериту, нафти та супутнього нафтового газу сприяв і швидкому урбаністичному та соціальному розвитку Борислава й околиць. Тож Борислав, уже де-юре з 1906 р., став містом, а Тустановичі – з 1912 р. містечком.
Отож бориславці, а особливо нафтовики нашого міста, повинні згадувати про діяльність Роберта Домса. І не тільки з нагоди 150-річчя буріння першої нафтової свердловини у нашому місті та Україні, але й тому, що сьогоднішня пріоритетна, і наразі домінуюча нафтогазова промисловість Борислава експлуатує близько 450 свердловин.
Мешканцям Борислава вартувало б увіковічнити й популяризувати цю постать хоча б в одній із назв вулиць міста та на пам’ятній таблиці заради історичної справедливості, пам’яті та для розвитку в майбутньому екскурсійно-туристичної діяльності. Адже такі вже історичні постаті, як Й. Зег, Р. Домс, так і численні інші видатні та відомі особи, унікальні факти і події, чи то регіонального, чи навіть світового значення, мають приносити прибутки його мешканцям від цієї діяльності, як це є у більшості розвинутих країнах світу.
Олег Микулич, доктор історії, член-кореспондент Української Нафтогазової Академії,
газета «Нафтовик Борислава»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень