Чи не найбільшою несподіванкою висунення кандидатів-мажоритарників на Львівщині стала відсутність у їх переліку чинного нардепа, голови Львівської обласної організації Партії регіонів Петра Писарчука. Адже саме Петра Писарчука вважали чи не єдиним прохідним кандидатом провладної партії на Львівщині, а соціологи приписували йому лідерство у центрі Львова.
Про передвиборчі технології Партії регіонів на Львівщині та псевдоопозиційність кандидатів у депутати – детальніше в інтерв’ю Петра Писарчука.
– Попри минулорічні обіцянки опозиції йти на вибори єдиним списком 28 жовтня виборець побачить у бюлетені щонайменше чотири рейтингові опозиційні сили. Усі вони критикують владу і називають себе опозиційними демократичними силами. Що у цій ситуації робити виборцю, як розібратися, за кого голосувати? Хто є найбільшою опозицією серед опозиційних сил?
– Я представляю провладну політичну силу, і що б я не сказав, воно завідомо викличе певну недовіру у виборця. А штаби опозиційних кандидатів накинуться на мене з, м’яко кажучи, непристойними коментарями. Але відкинемо політичні амбіції.
Маємо те, що маємо. Сьогодні опозиція є слабкою на економічному ґрунті, тому переводить усе в політичну площину, в риторику про загрози Україні, про наступ олігархів і так далі.
Мене дуже болить, що у нас фактично немає опозиції. Тому що серйозна опозиція, що б там не говорили, дуже необхідна самій владі.
Не потрібно боротися з опозицією, тому що ні до чого доброго така боротьба не доведе. Ми знаємо, чим закінчилася боротьба Кадафі з опозицією, Радянський Союз боровся з опозицією і розвалився, і таких прикладів є багато.
Конкуренція думок та ідей – це те, що рухає людей вперед. Але потрібна конкуренція програм, а не бруду, взаємних звинувачень і заперечень. Це не опозиція. Дуже мені прикро, що за 20 років, ми не змогли виховати тих лідерів, які би ставили насамперед інтереси України, а не якісь свої меркантильні інтереси. Сьогоднішні опозиціонери – учора були при владі, але нічого не зробили, а сьогодні кричать, яка влада погана, бо знову хочуть керувати.
Я думаю, що неупереджені люди розуміють, що в мене особливих політичних амбіцій не було і немає. Я далекий від думки, що знаю істину і правду, щоб давати виборцям рекомендації голосувати за ту чи іншу політичну силу. Тому що і сам у своєму житті, перебуваючи в тій чи іншій ситуації, робив помилки, йдучи на виборчу дільницю.
Але навіть якщо би я не був народним депутатом, не був би головою партії, не займався би політикою, а був би звичайним виборцем, то я не емоційно, а свідомо голосував би за Партію регіонів. Тому що ми мусимо бути реалістами, і обирати не те, що ми собі уявляємо, а виходити з того, що ми маємо.
– Але якщо, за Вашими словами, під час голосування треба виходити з того, що ми маємо, то про які досягнення сьогодні може говорити Партія регіонів?
– Я далекий від думки, що Партія регіонів – це ідеальна партія. Я за те, щоб її і мене критикували. Але ця критика не має бути огульною, вона має не переслідувати якийсь політичний інтерес напередодні виборів, а бути доброзичливою. Ми мусимо в політиці відкинути агресію і бути добрими, бо ми, політики, посилаємо сигнали в суспільство. Будь-який політик, який принижує собі подібних і сіє агресію, робить велику шкоду для держави. Ідеальних, святих чи досконалих людей немає. Але про людей і політиків треба судити не по словах, а по ділах.
За тих два роки, що Партія регіонів при владі, у складних економічних умовах їй вдалося зберегти економічну і політичну стабільність.
Я був нещодавно на відпочинку у Греції. Країна тримається виключно на тому, що до неї їдуть туристи. Але Греція фактично стала васалом Євросоюзу, вона втратила свою самостійність і можливість самостійно вирішувати свої проблеми.
Кілька тижнів тому я був у Польщі, де поховані мої предки, я бачив людей і їхні настрої. На вулицях маса п’яних молодих людей, які не мають роботи. Тому коли ми говоримо, що нам зле, ми мусимо пам’ятати, що може бути гірше. Погано сьогодні не тільки в Україні, є країни в Європі, яким набагато гірше.
Те, як ми живемо, залежить не тільки від влади. Особисто мій життєвий досвід говорить про те, що мені не допомогли ні Кравчук, ні Кучма, ні Ющенко. Та й нині я не заглядаю в рот Президенту держави, а намагаюся самостійно зробити так, щоб ті люди, за яких я відповідаю, мали добре оплачувану роботу і працювали у більш-менш пристойних умовах, щоб їхні діти ходили в гарний садочок, вчилися у гарній школі, мали можливість плавати у басейні і займатися спортом у пристойних спортзалах. Це не Президент будує, а я з Божою ласкою намагаюся самостійно робити. Мені як і багатьом бізнесменам ніякої допомоги не потрібно. Нам потрібна лише політична стабільність, спокій і пошана до праці.
Якщо неупереджено взяти і подивитися, що в умовах світової кризи зроблено в Україні, то не все так погано. Навіть у тому ж Києві завершили будівництво безлічі об’єктів, які роками стояли недобудованими: ті ж розв’язки, мости, станції метро.
Що стосується Львова, то тепер туристи, які прилітають до нашого міста, проходять через новий аеропорт і в них відразу складається нормальне враження про Україну.
Скептики звинувачують владу у тому, що на підготовку до Євро було витрачено багато коштів. Але до того, як Янукович став Президентом і Партія регіонів прийшла до влади, Україна і Львів також готувалися до Євро-2012. Тоді виділялися сотні мільйонів бюджетних коштів і з державного бюджету, і з місцевих бюджетів, щось нібито робили, але не збудували нічого. Про це люди вже забули. Але якраз попередня влада і розікрала кошти на підготовку до Євро-2012.
– Але поряд з тим приймаються закони, які викликають не те що обурення, а фактично збурюють країну…
– Не хочу виступати адвокатом цього багатостраждального закону про мови, бо знаю, що люди в Галичині його не сприймають, і я цей закон ніколи не підтримував. Але я знаю точно, що поганий закон є кращим, ніж беззаконня.
Протягом останніх 20 років ми чуємо галас про нищення української мови, але ми мали період, коли всі галичани вмивалися сльозами радості від того, що був «український президент» і «український прем’єр». Хоча Янукович також є українським Президентом, тому що його обрали громадяни України, а не Росії. Але що за п’ять років свого панування зробила та «проукраїнська влада» для того, щоб українська мова, українська пісня, український дух стали домінантою в державі? Навпаки їхні невмілі, незграбні дії спровокували і підсилили рух за надання російській мові статусу державної.
За Ющенка з бюджету на підтримку української мови коштів виділялося набагато менше, ніж сьогодні. Це легко перевірити, достатньо порівняти бюджети за 2005, 2006, 2007 роки.
Сьогодні боротьба за українську ідею має йти не в ідеологічній площині. Найпростіше вийти на вулицю і покричати про те, як ти любиш українську мову. Українська мова і культура сьогодні потребують реальної фінансової підтримки. На жаль, останній раз мільйонним тиражем Шевченків «Кобзар» видавала радянська влада, а не незалежна Україна …
Нам сьогодні потрібно зрозуміти, що галас галасом, а боротьба за українську державність полягає зовсім в іншому.
– Найбільш ганебним явищем чинного парламенти стали так звані «тушки», тобто люди, які пройшли під прапорами національно-демократичних сил: БЮТу та «Нашої України». В одному з інтерв’ю Ви заявляли, що саме завдяки їм стало можливим прийняття мовного закону. На Вашу думку, у парламенті нового скликання знову будуть «тушки» чи таке явище стане пережитком минулого?
– Як мені це не прикро, але «тушок» у парламент провели не регіони, а сьогоднішні опозиціонери. Вони делегували цих людей під особисту відповідальність лідерів політичних сил, яких дуже люблять галичани. Я вважаю це ганьбою української політики.
Якщо Ви хочете прямої відповіді, то скажу Вам, що будуть. Залежно від ситуації, є люди, які йдуть в парламент з меркантильними інтересами, не служити державі, народу, виборцям, а робити бізнес.
Я хочу подивитися на тих кандидатів, які сьогодні так активно роздають гроші, чи будуть вони допомагати людям, коли стануть депутатами. Я точно знаю, що ні. Я сам був у такій ситуації і неможливо, щоб один чоловік нагодував, допоміг, вирішив всі питання для 200 тисяч виборців. Ясна річ, що в запалі люди стають великими меценатами, але допомогти всім неможливо, тому багато виборців після виборів будуть розчаровані.
Я думаю, що і мною були розчаровані, хоч я і намагався допомагати. Але це була така лавина, з якою я не міг справитися, тому що одна людина вирішити усі проблеми не може.
Депутат вибирається не для того, щоб роздавати гроші. Колись я цього не розумів. Завдання депутата Верховної Ради зовсім інші – не самому роздавати гроші, а зробити таку ситуацію в державі, щоб люди мали роботу, жили за законом, щоб правоохоронні органи не принижували людей, щоб закон був один для всіх. Ось це завдання депутата Верховної Ради – дати вудочку, а не рибу. Завданням кандидата у депутати не має бути перевезення священиків у святі місця.
Я дивлюся на наших кандидатів і хочу сказати їм наступне – щоб бути незалежним, треба мати прозорий бізнес. Тому що людина, яка сидить на бюджетних коштах, або робить бізнес на тендерах, чи через податкові органи за безцінь скупила нерухомість – така людина залежна від влади. Нехай вони собі перемагають, мене душа болить не персонально за окремих кандидатів, а за Україну. Тому що коли пройде така «еліта» знову до парламенту, то звідки добро візьметься в Україні?
Було би набагато чесніше і правильніше, якби кандидати не маскувалися, а йшли до людей зі своєю чесною позицією. Чесності сьогодні в політиці бракує, а чесність починається з кандидування.
Майбутні депутати мають мислити по-іншому, вони мають створити таку державу, в якій усі проблемні питання будуть вирішувати відповідні органи – відділи освіти, охорони здоров’я, соціального захисту…
– Як можете прокоментувати підбір кандидатів у списках опозиції? Медіа звертаються увагу на те, що у прохідній частині списку чимало людей, які не надто відзначилися опозиційною діяльністю. Зокрема, він згадав про Тетяну Донець у прохідній частині списку, яка нібито особливою опозиційністю не відзначилась, але при цьому є власницею семи квартир, престижного авто та інших немалих статків…
– Тетяна Донець була не останньою людиною в політикумі Львівщини, адже була наближена до колишнього губернатора Львівщини. Тут ми повинні і себе покритикувати. Бо людина, яка йде у прохідній частині списку опозиції, ясна річ, не працювала на підвищення авторитету Партії регіонів чи влади на Львівщині, хоча вона мала кабінет в обласній державній адміністрації, до неї всі бігали, з нею радились голови адміністрацій… Це дезорієнтує народ.
Таких козачків, які є засланні в Партії регіонів і дискредитують владу, є дуже багато. Якраз одним із недоліків Партії регіонів є нерозбірливість у підборі кадрів.
– Якщо говорити про підбір кадрів у Партії регіонів на Львівщині, то, як відомо, обласний виборчий штаб очолив не львів’янин, а фактично людина ззовні. Можете розказати, якими методами працюватиме штаб Партії регіонів, чим будете завойовувати прихильність виборців?
– Ми націлюємо наші виборчі штаби на протидію фальсифікації волевиявлення галичан.
Чим ближче до виборів, тим більше буде галасу про нібито спроби влади приписати Партії регіонів зайві відсотки. Однак досвід багатьох виборчих кампаній, в яких я брав участь, говорить про протилежне. Саме ті політичні сили на Львівщині, які розповідають про необхідність провести чесні вибори і кричать про адмінресурс влади, дуже часто фальсифікують результати голосування. А галас і звинувачення на адресу Партії регіонів є просто димовою завісою власних зловживань.
Тому ми націлюємо виборчі штаби не на фальсифікацію, а на протидію спробам наших опонентів фальсифікувати волевиявлення галичан. Саме це дозволило нашим кандидатам на проміжних виборах депутатів місцевих рад на Львівщині – у Радехівському та Городоцькому районах – перемогти.
– Тобто Ви хочете переконати читачів, що губернатор Михайло Костюк та обласна держадміністрація не будуть «натягувати» голоси Партії регіонів?
– Михайло Дмитрович в першу чергу є державним мужем, і, наскільки мені відомо, членом іншої партії. Як я розумію, Президент ставить перед ним завдання забезпечити прозорість виборчого процесу, дотримання конституційних гарантій всіма учасниками перегонів, як і дотримання ними законодавчого поля. Все інше – від лукавого і спекуляції.
Ясна річ, що сьогодні Партія регіонів несе відповідальність за ситуацію в країні, а тому хороша робота обласної державної адміністрації, де тільки недавно один заступник Костюка виявив бажання вступити до Партії регіонів, буде доброю агітацією на нашу користь, як і навпаки.
Після президентських виборів ряд районних партійних організацій очолили голови районних державних адміністрацій. Вони не беруть прямої участі у виборчому процесі, але своєю роботою, увагою до людей, розв’язанням їхніх проблем, сподіваюсь, що сприяють росту підтримки нашої партії виборцями. Не виключено, що дехто із них може вдаватись не тільки до такої форми агітації. Будемо їх поправляти. Але не може бути і такого, що однозначно чоловік є при владі і симпатизує чи підтримує опозицію. Настав час визначитись з такою неєвропейською практикою.
– До початку виборчої кампанії опозиція заявляла, що висуватиме узгоджених кандидатів у мажоритарних округах. Але якщо проаналізувати кандидатів-мажоритарників на Львівщині, бачимо, що є офіційні опозиційні кандидати, а є просто опозиційні кандидати-самовисуванці. Наприклад, у Галицькому районі Львова є два опозиційні кандидати – Стецьків і Васюник, така ж ситуація на Дрогобиччині, де є Ілик і Задорожний, на Сокальщині – В’язівський і Курпіль… Як у цій ситуації розібратися виборцям, за кого з опозиціонерів голосувати?
– Це проблеми тих політичних сил, до яких належать ці висуванці, чому вони не можуть об’єднатися заради високої ідеї. Дійсно, українські політики ніколи не вміли домовлятися, і через що ми колись втратили державність. Було б незле, якби хоча б на регіональному рівні політики би показали, що вони можуть національні інтереси поставити вище своїх власних амбіцій. Але маємо те, що маємо.
Усі ці опозиціонери, якщо простежити їхню політичну біографію, діяли однаково. Коли їм давали владу, вони приставали на пропозицію, але маючи владу мало що доброго зробили на своїх посадах. Нехай люди читають і цікавляться, хто себе називає опозиціонером. Кандидує чоловік, який керував Держтелерадіокомпанією, але щось не дуже за час його керівництва ця структура спрогресувала. Інший кандидат сидів у «Нафтогазі», по якій ціні маємо газ – знаємо.
А є кандидат від Партії регіонів – Олег Баран, фірма якого обробляє сотні гектарів землі, вирощує худобу, надала робочі місця сотням людей, забезпечує Львівщину м’ясними та ковбасними виробами українського, а не польського виробництва. Він, можливо, не святий, але працює на Україну, розвиває її економіку, сплачує податки і створив робочі місця для українців. А є опозиціонери, які сиділи на високих посадах, мають купу грошей на білборди, на свою рекламу, але що з того мають люди? Я б на місці виборців думав за такою логікою.
– Чи не складається у Вас враження, що на тій же Львівщині об’єднана опозиції просто таки «здала» низку округів. На багатьох округах об’єднана опозиція виставила непрохідних мажоритарників. З чим це пов’язано? Чому не борються за кожен мандат, за створення більшості у Верховній Раді?
– Це Ваша думка. Я думаю, що всі кандидати достойні. Так, є грошовиті, є негрошовиті, але ті, які не мають грошей, мають розум і позицію, а це за гроші не купиш.
Ваші питання «чому» не до мене. Кого вважали за потрібне, тих і висунули. Люди нехай собі думають, вибирають. Я не маю права принижувати тих чи інших кандидатів. Відважитися на кандидування не так легко, тому що це вимагає і фінансового ресурсу, і затрат власного здоров’я. Нехай переможе найдостойніший. Це все, що я можу сказати.
Єдине бажання, щоби в цей парламент пройшло якомога менше балакунів, не тих, хто потоком шумних та галасливих фраз люблять Україну, а тих, хто любить свою державу тихою та невтомною працею. Це головне.
– Чому Партія регіонів на Львівщині зробила ставку на не надто популярних кандидатів?
– Я категорично не згідний з тим, що Ви власну думку видаєте за істину. Кожен кандидат від Партії регіонів має шанс пройти, це в першу чергу буде залежати від нього і від виборців. Якщо йому немає чого соромитися, якщо він піде до людей з правдою і зуміє їх переконати, то виграє вибори.
Я хочу вірити, що політична складова не буде такою визначальною під час цих виборів. Пізнавати треба людей по плодах їх роботи, а не по словах. Іншого шляху немає. Але щоб пізнати правду про кандидатів, треба трохи подумати, пошукати про них інформацію, не сприймати за чисту монету усе, що пишуть, тому що сьогодні часто сіють неправду. Це мала б робити інтелігенція, це мали б робити духовні інституції.
Священики не мають виступати як агітатори кандидатів у депутати, бо це принижує церкву. Церква від держави відокремлена і ніхто з мирян не розказує, кого обирати головою церкви чи призначати єпископом. Але чомусь вважається за правило, що з початком виборів священики в церквах починають розказувати, хто є гарним кандидатом і яка партія є поганою. Хоча, якби священики відповідально поставились до цього, то вони б задумались, за які гроші оті кандидати допомагають і що вони доброго зробили для України.
Дуже прикро, коли ми знаємо, чого певна людина вартує, а священики розпинаються і розповідають, що за цю людину потрібно молитися і ледь не до лику святих причисляють. Це тільки на шкоду церкві.
– А чому власне Ви не йшли мажоритарником?
– Я вже неодноразово заявляв про своє рішення, хоча люди скептично до нього ставились. Я є депутатом ось уже десять років. Щось зробив, чогось не зробив. Більше мені не вдалося, ніж вдалося. Треба розуміти, що не можна триматися за певну посаду, чи певний статус руками і ногами, щоб тебе з певного місця виносили у труні. Є час, коли треба собі сказати: «А може досить», коли треба дати дорогу іншим, коли треба себе критично оцінити.
Власне кажучи, з таких міркувань я і виходив.
Мені як голові обласної організації виявили довіру і включили у партійний список. Я чую, що говорять про те, що 105 номер у списку – непрохідний, що у Писарчука базар заберуть… Усе це таке бридке.
Я абсолютно не роблю собі проблем, через своє місце у списку. Я прекрасно розумію, що той рівень підтримки Партії регіонів, який сьогодні є на Львівщині, не давав мені права розраховувати на вище місце у списку. Я абсолютно не з кон’юнктурних інтересів є в Партії регіонів, і поки я буду бачити, що кращої політичної сили на теренах нашої держави немає, незважаючи на те, що мене на Львівщині гноблять, я буду йти своєю дорогою.
Якщо стану депутатом – буду робити, що зможу, щоб вирішити проблеми рідного регіону. Не стану – трохи відпочину і за це буду вдячний Господу Богу.
До всього треба ставитися трохи по-іншому. Я дуже боюся тих політиків, які зациклені на Верховній Раді і готові життя покласти, щоб знову там бути. Це для мене – неприйнятно.
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень