Єпископ Йосафат Федорик прожив 82 роки. Уродженець міста Ярослава (нині Польща) священичий сан прийняв у 31 рік, а два роки перед тим прийняв монаший постриг. Тоді, в 1926 році, приймаючи довічні обіти у Чині Святого Василія Великого, майбутній єпископ і подумати не міг, які випробування готує йому доля. Гоніння, ув’язнення, підпільне служіння і нарешті смерть від руки «милосердного» кагебіста, який в лікарні припинив страждання старенького єпископа.
За даними Вікіпедії, Йосиф Федорик народився 20 грудня 1897 р. в Ярославі у сім’ї залізничника Романа Федорика та Розалії Раделіцької. Незабаром родина переїхала до Стрия. У 1918 р. Йосиф закінчив Стрийську гімназію і того ж року вступив до Львівської духовної семінарії, яку закінчив у 1921 р. Йосиф Федорик також вступив до Василіянського Чину, в якому прийняв чернече ім’я Йосафат.
Брат Йосафат Федорик проходив новіціат у Крехівському монастирі. У 1924—1928 рр. вивчав теологію в Римі, здобув ступінь доктора богослов’я. 18 квітня 1926 р. склав довічні чернечі обіти, а 1 січня 1928 р. прийняв священиче рукоположення з рук єпископа Ісаї Пападопулоса. Викладав філософію і богослов’я в Добромильському (1928-1930) і Кристинопільському (1931) монастирях. У 1931-1936 рр. провадив місійну діяльність на Підляшші (був парохом неоунійної парафії в м. Городло та в довколишніх селах). У 1937-1938 рр. був катехитом при Лаврівському монастирі. З 1939 р. – ігумен у Перемишлі. З 1941 р. по 1944 р. був катехитом в українській гімназії у Холмі. З березня 1944 р. – ігумен Золочівського монастиря.
Виступав проти «возз’єднання» УГКЦ з РПЦ, автор листа до Раднаркому УРСР від духовенства Золочівського деканату. 4 чи 5 вересня 1945 р. був заарештований і засуджений на 6 років виправно-трудових робіт (вирок за ст. 54-10 ч. 2 КК УРСР). Це стаття, яка передбачала за антирадянську пропаганду і агітацію позбавлення волі на строк не менш як 6 місяців аж до розстрілу або оголошення ворогом трудящих з конфіскацією майна і з позбавленням громадянства.
Отець Йосафат Федорик опівночі, коли всі вже спали, відчиняв церкву й починав відправу. Через городи під плотами тінню прокрадались до нього вірні. Але переслідувачі Греко-Католицької Церкви цинічно стверджували, що о. Й. Федорика судили не за те, що він правив Святу Літургію, а за політику. І це правда, бо совєти не змогли пробачити отцю Федорику його заяву до уповноваженого в справах РПЦ п. Ходченка (серпень 1945 р.), в якій священик послідовно, використовуючи богословські аргументи, а також конституцію СРСР, обґрунтував неправомочність і недоцільність об’єднання УГКЦ з Російською Православною Церквою.
Спочатку отця Федорика тримали в тюрмі у Львові, а потім вивезли разом з іншими в’язнями на Донбас в каменоломні. Там під кінець листопада 1946 року під час великих морозів в’язнів тримали в наметах. Від виснажливої праці й надзвичайно тяжких умов життя багато з наших людей, як пізніше писав Владика, помирало. Він також лежав потовчений камінням. У листах до своєї родички сестри Служебниці благав якоїсь помочі в харчах та одягу.
Покарання отець Йосафат Федорик відбував у Донлагу МВД м. Сталіно. 25 березня 1947 р. Верховний Суд СРСР скасував вирок. У 1948 р. священик повернувся до Львова, пройшов бухгалтерські курси, працював бухгалтером у с. Жабиня Зборівського району Тернопільської області. Водночас він підпільно душпастирював до 1950 року і налагодив контакти з греко-католицьким та римо-католицьким духовенством, надсилав пакунки ув’язненим священикам. У 1950 році знову повернувся до Львова, де працював бухгалтером.
28 березня 1952 р. — другий арешт отця Федорика, вирок за ст. 54-1а КК УРСР («зрада Батьківщини») на 25 років виправно-трудових робіт. Покарання відбував у Воркуті, Новокузнецьку Кемеровської обл. 18 березня 1960 р. отець Йосафат Федорик був звільнений зі спецпоселення у м. Бішкек (Киргизстан) та прибув до Караганди (Казахстан).
Тобто, десятиріччя свого життя отець Йосафат Федорик відбув в сталінсько-хрущовських тюрмах.
У 1964 році отець Йосафат Федорик був таємно хіротонізований єпископом Олександром Хірою як екзарх на Центральну Азію. Як зазначає у своїй монографії «Керівництво Української Греко-Католицької Церкви під радянським режимом, 1946-1989: сучасні підходи вивчення релігійного підпілля» ректор Українського Католицького Університету, доктор, єпископ Борис Ґудзяк, Йосафата Федорика екзархом на Центральну Азію призначив ще Йосиф Сліпий, тож можна зрозуміти, що хіротонія з рук єпископа Олександра Хіри була для о. Федорика лише фактичним довершенням інституційних формальностей.
У 1967 році (через сім років після звільнення) таємно висвячений єпископ УГКЦ Йосафат Федорик повернувся до України і оселився в місті Трускавці. Своє повернення на Батьківщину він пояснював тим, що його активна діяльність у Караганді, Фрунзе та інших населених пунктах Середньої Азії неодноразово переривалась органами радянської влади. Свій екзархат Йосафат Федорик залишив під опікою владики Хіри.
Спецслужби мали свою версію на рахунок повернення Владики Федорика: “Його перекинули для активізації уніатства в західних областях України… Кардинал Сліпий не останню скрипку відводить йому в своїх планах створення Києво-Галицького патріархату”.
На Західній Україні в цілому і на Дрогобиччині зокрема єпископ Федорик діє задля збереження структур підпільної тоді УГКЦ. 1 травня 1974 р. в с. Вільхівці Жидачівського району Львівської області єпископ Йосафат Федорик таємно хіротонізував Павла Василика, який дочекався незалежності України і вже тоді міг дати свідчення про подвижництво єпископа Федорика (помер владика Павло Василик в 2004 році). А в 1968 році прийняв в лоно УГКЦ отця Павла Кіндратишина з Дрогобича, який на той час був настоятелем церкви Покрови в Добрівлянах Дрогобицького району (УПЦ).
У жовтні 1970 року єпископ Федорик у селі Вільхівцях рукоположив на священиків Миколу Сивика, Любомира Матуру, Макарія Флячка, Августина Дзюрбана. Ще одним священиком, заслуженим для УГКЦ, якого висвячував єпископ Йосафат Федорик, був отця Ілля (монаше ім`я Йосафат) Лесів ЧСВВ. Висвячував його єпископ у тих же Вільхівцях на Жидачівщині на свято Благовіщення (7 квітня) в 1979 році.
Ось як згадує про єпископа отець Микола Сивик (дружина отця Сивика була рідною племінницею єпископа Федорика): «У нашій хаті він відправляв Службу Божу, сповідав. Якось владика Йосафат каже мені: «Миколо, ти можеш бути священиком бо є здібний, але, напевно, боїшся або соромишся». «Та вже застарий», – відповідаю я. «Ні, це не причина, – напосідав владика, обов’язково вчися». І давав книжки, перевіряв знання з катехизму, пояснював чимало незрозумілих речей».
Доклав єпископ Йосафат Федорик і багато старань до розвитку Згромадження Сестер Пресвятої Євхаристії. Владика купив для сестер чотири будинки: три у Львові та один у м. Самборі. В той час сестри працювали на державних роботах, але нелегально допомагали священикам: готували і переносили (з одного місця до іншого, де можна було зібратися вірним) всі необхідні речі до Служби Божої, катехизували дітей, молодь та старших, готували наречених до тайни Подружжя. Згромадження розвивалося і в час виходу з підпілля налічувало 28 сестер.
Але переїзд активного єпископа-василіянина з Казахстану на Західну Україну окрім позитивів мав і свій негативний момент – намічається розкол в самій УГКЦ між «групою Федорика» (радикальніші греко-католики, вплив отців-василіан) та «групою Стернюка» (поміркованіші греко-католики, чий напрям отримав перемогу після легалізації УГКЦ). Але це тема зовсім іншого дослідження.
Дванадцять років, проведених таємним єпископом Йосафатом Федориком на Західній Україні в цілому та у Трускавці зокрема – найменш досліджена частина його життя. Прибувши до «всесоюзної оздоровниці» у віці 70 років, духовний наставник не сидів склавши руки. Таємно відправляв Службу Божу, освячував домівки вірних, які горнулися до нього, підтримував у горі та розпачі, вселяв надію на краще.
А роки йшли. КГБ стежило за непокірним єпископом, вичікуючи слушного моменту. І такий момент настав, коли одна з задавнених хвороб пастиря загострилася. Помер єпископ Йосафат Федорик в лікарні у Стрию 28 грудня 1979 р.
Є велика підозра, що старенького пастиря отруїли. І ця версія заслуговує на увагу. Бо досить лише згадати блаженного єпископа Теодора Ромжу, якого отруїли в Мукачівській лікарні після спланованої автомобільної аварії. А ще варто пригадати отруєння в санаторії у Кисловодську відомого історика Михайла Грушевського. А скільки ще випадків вдало виконаних операцій КГБ є досі нерозкритих!
Політичні діячі, духовні лідери, письменники, митці та прості звичайні патріоти України – скільки ж їх винищено в тоталітарному суспільстві, яким був Радянський Союз! Щупальця КГБ проникали всюди, агенти КГБ проникали і в націоналістичне середовище, і до інтелігенції, вони одягали білі халати лікарів, костюми науковців, ряси священиків. В багатьох селах досі живуть спогади про засланого попа-кагебіста. Для прикладу, в селі Ямельниця Сколівського району (неподалік Трускавця) старші люди і сьогодні згадують попа Шпака, який одного разу, будучи п`яним, хизувався пістолетом, витягнувши його з-під ряси.
Але підпільна УГКЦ діяла незважаючи на заборону. Вірні слухали Службу Божу з Ватикану, незважаючи на глушіння, на неприємності, на які могли наразитися. Таємно висвячувалися священики та єпископи. Серед цих єпископів, які служили своїй Церкві і своєму народові до кінця, був і Йосафат Федорик ЧСВВ.
Зараз прикро спостерігати за непорозуміннями, які існують в УГКЦ стосовно Чину Святого Василія Великого. У свій час саме отці-василіяни внесли неоцінимий вклад у збереження греко-католицької церкви. З середовища отців-василіян виводився і митрополит Андрей Шептицький, пам’ятник якому споруджено у Трускавці в 2010 році з ініціативи та за кошти мецената Лева Грицака.
Зараз у Трускавці планують поставити пам’ятник подвижнику Української Греко-Католицької Церкви Патріархові Йосифові Сліпому (до 125-річчя від дня його народження). Це ініціатива настоятеля парафії Покрови Пресвятої Богородиці у Трускавці отця Володимира Бондарчука, міської організації партії «Батьківщина» та міського голови Трускавця 2002-2010 років, генерального директора ГКК «Карпати» Лева Грицака.
Віриться, що і світлої пам`яті єпископ-василіянин Йосафат Федорик, який у Трускавці прожив останні дванадцять років свого життя, удостоїться хоча б меморіальної дошки. Тому редакція «Трускавецького вісника» буде вдячна за отримання будь-якої інформації про єпископа Йосафата Федорика, яку можна надсилати на електронну скриньку anda_panda@ukr.net Ця людина вартує, щоб про неї не забували. Тим більше, що в 2017 році минає ювілейна дата – 120-річчя від дня народження єпископа Федорика.
На фото: 1) отець Йосафат Федорик (лектор філософії) з братами студентами філософії в Добромилі. 1929-1930 рр, 2) єпископ Йосафат Федорик після заслання. Фото радіо «Воскресіння»: http://www.rr.lviv.ua/albom.php?type=2&item=2279&z=1&p=6 та з соцмережі Твіттер https://twitter.com/pan_zugzwang/status/681512697347883008
Підготував Володимир Ключак
P.S. Автор статті висловлює щиру подяку панові Маркові Вариводі за ідею вшанування пам`яті єпископа Йосафата Федорика у м. Трускавці.
Література:
1. Вікіпедія https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%99%D0%BE%D1%81%D0%B0%D1%84%D0%B0%D1%82_(%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%BA)
2. Інтернет-ресурс «Католицька ієрархія» http://www.catholic-hierarchy.org/bishop/bfedoryk.html
3. Радіо «Воскресіння» http://www.rr.lviv.ua/albom.php?type=2&item=2279&z=1&p=6
4. Сайт Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ http://sde.org.ua/home/archive/item/2681-vidijshov-u-vichnist-o-pavlo-kindratyshyn.html?tmpl=component&print=1
5. Фейсбук, допис від 09.05.2017 https://www.facebook.com/groups/1505638109741731/?fref=ts
6. о. д-р Борис Ґудзяк, «Керівництво Української Греко-Католицької Церкви під радянським режимом, 1946-1989: сучасні підходи вивчення релігійного підпілля» http://religion.gif.ru/ukr/gudzyaka.html
7. Михайло Козак, «Список священиків, які були вбиті, закатовані або померли з голоду в сибірських таборах» на Інтернт-ресурсі Vox Populi http://www.vox-populi.com.ua/rubriki/istoria/represiie-proti-cerkvi/spisoksvasenikivakibulivbitizakatovaniabopomerlizgoloduvsibirskihtaborahprodovzenna8avtorkozakmihajlo
8. «Львівський псевдособор – відповідь ченців-василян», Інтернет-ресурс «Католицький оглядач» http://catholicnews.org.ua/lvivskiy-psevdosobor-vidpovid-chenciv-vasiliyan
9. «Нова Зоря» http://novazorya.if.ua/04042013/1293-2013-04-09-16-36-04
10. Інформаційний ресурс УГКЦ http://news.ugcc.ua/news/v%D1%96dnovlennya_chernechih_ob%D1%96t%D1%96v_u_sester_presvyatoi_yevharist%D1%96i_60562.html
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень