Поет, даний нам Небесами

Так поетично назвав Івана Франка, Великого Каменяра та Українського Мойсея, міський голова Трускавця Руслан Козир під час урочистостей, які проходили у Трускавці сьогодні, 28 серпня. Руслан Ярославович виголосив надзвичайно патріотичну промову, яка йшла від глибини душі. Це й не дивно, адже наш мер не від нині декларує себе палким прихильником нашого славетного земляка з Нагуєвич, який прославив Дрогобиччину та все Підгір`я у своїх творах, яких по нині дослідники не в змозі порахувати.

Література, економіка, фольклористика та етнографія, історія та релігія, політологія та філософія – важко назвати галузь, до якої б не приклав свого слова Іван Франко, цей велетень духу, який по сьогодні продовжує формувати думку українців на ті чи інші речі. Актуальні слова звернення до галицької руської молодіжи, написані понад сто років тому, беруть за душу і нині, в ХХІ столітті. Як не перестають відгукуватися щемливим болем душі і тонкі поетичні суголосся «Час рікою пливе», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Червона калино, чого в лузі гнешся», «Чого являєшся мені у сні». Та що там окремі вірші – вся збірка «Зів`яле листя» показує всю палітру кохання – від захоплення цим прекрасним станом аж до глибин розпачу.

Мало Франка знаємо, а ще менше шануємо. Минулого року у Трускавці було здійснено акт вандалізму над погруддям Франка і всі так цим переймалися, особливо перед виборами, всі так показово любили Франка. Минув рік і знову перед погруддям – невеличка група людей, більшість з яких прийшли сюди по обов’язку служби. А скільки тих, хто йде до Франка за покликом серця?

Бандурист Іван Шміло, вихованці Народного дому Ліліана Грица та Богдан Фединяк (творчі керівники Оксана Мізунська та Георгіна Янів), керівник Народного дому Андрій Юркевич, вчителька СЗШ № 1 Ірина Хованець, ведуча Людмила Лесишак – їхні виступи перепліталися навколо Франкової основи, черпали цілюще слово з глибини Франкової криниці, несли полум`яний запал Франка, який є даром Небес для нашого краю і нашої України. Поезія та проза, пісні та вдумливі сентенції, які мали на меті показати квінтесенцію невичерпної творчості галицько-українського генія світової літератури – все пройшло, наче марево. Повертаємося до буденності. Чи є в ній місце Франку? Чи згадуємо про нього хіба дивлячись на зелену «двадцятку»? У кожного своя відповідь…