ВІД МИКОЛИ ГУКА ДО МИХАЙЛА СЕНДАКА
МИКОЛА ГУК НЕ МАЄ ДЕ ЖИТИ
Моя Стефка звар’ювала. Сказала мені вчора, жи Микола Гук буде жити в нашій хаті. Хто не пам’ятає, хто такий Микола Гук, нагадаю, жи він був дрогобицьким міським головою. З’ясувалося, що його виганяє з хати такий собі пан Черевко, який у Дрогобичі здає квартири. Буцімто Микола Гук вселився в квартиру, як став мером, але за ці чотири роки не заплатив за проживання ні копійки. Натомість нібито пообіцяв панові Черевку, жи дасть йому за це великий шмат землі, що біля чи то Народного дому, чи то музею “Дрогобиччина”. Як то вже було не з одним фацетом, якому Микола Гук наобіцяв купу арештантів, сталось і з паном Черевком, котрий пролетів з тов земльов, як фанера над Парижем. Але на тім си історія не скінчила. Тепер подейкують, жи пан Черевко в категоричній формі наказав панові Гуку си виселяти з тої квартири. Звісно, той не схотів, бо думає, що й далі працює мером у ратуші. Кажуть, жи пан Черевко відключив панові Гуку світло. Тоді той тягнув дроти через помешкання сусідів, аби продовжити писати свої мемуари “Як я завоював Дрогобич”. А тепер моя Стефка зі збісила й каже, що Миколові Гуку за його заслуги перед дрогобицьков громадов слід подарувати тоту нещасну квартиру (всього чотири кімнати, здається) й взагалі присвоїти йому звання почесного громадянина Дрогобича, аби він узагалі за тото світло не платив й цілими ночами займався писанням. Десь хоче завтра зі своїми пропозиціями піти до Радзієвського і буде збирати підписи серед депутатів. А ще сказала мені, жи поселить Гука в нас у хаті, бо бідний хлоп не має де мешкати. Я їй кажу, жи в нього є квартири в Києві, Львові, Лішні, Севастополі, Лондоні й десь у Німеччині, а вона мені: “Брехня”. Тоді я її нагло питаю: “А де мій кумпель Миколка буде спати, адже в нас тілько одне ліжко?”. А вона мені: “Я посередині, а ви з обидвох боків”. Тут я і втратив дар мови, а Стефка подумала, жи я погодився. Так що не думав я і не гадав, жи на старості років доведеться мені жити в одній хаті з Миколою Гуком. Але, як кажуть, від суми, тюрми і мера не зарікайся. Тішу себе надією, жи пан Гук якось владнає своє квартирне питання і не буду руйнувати мою сім’ю.
В РАТУШІ КАВУ НЕ П’ЮТЬ І В КАРТИ НЕ ГРАЮТЬ
Нє, я не знав, що Олексій Радзієвський такий прикрий чоловік. Знаєте, що він вчудив? Заборонив упродовж робочого дня працівникам ратуші пити каву й ганяти чаї. Мовляв, дисципліна шкутильгає. Та хай би собі шкутильгала, але як без кавусі до працівників ратуші приходитимуть геніальні думки? Ще чого доброго заборонить грати в карти на комп’ютері, кулі ганяти й порнуху в Інтернеті шукати. А як було гарно колись! Зайдеш до одного кабінету – тобі каву пропонують, до другого – пляцком пригостять, в третьому всі міські плітки дізнаєшся під пиво, а в четвертому ще й коньячком пригостять. А що ж тепер робити, якщо вистачає однієї години робочого часу, аби якийсь папірчик написати чи перекласти його з однієї шухляди в іншу? Цілих сім годин нудитись й імітувати активну роботу! А так кавусі попив, з колєгами потарабанив, газети перечитав, у карти пограв – глядиш, і день минув. Нє, стане нецікаво в ратуші працювати, хоч бери й звільняйся.
І ЗНОВУ ЗИМА ПРИЙШЛА ЗНЕНАЦЬКА
Нє, даремно наші люди нарікають на комунальні служби. Ті працюють у поті чола, а мають вислуховувати несправедливі скарги. Де вони сподівалися, жи в грудні прийде зима? Та й пісок не встигли завезти з Африки. А так все нормально! Щоправда, найгірша ситуація в Бориславі, ніби там комунальних служб узагалі нема. Нє, щось підсипали, але все одно люди падали, товкли ребра, ламали руки й ноги. Особливо цих падінь було досить після обіду в п’ятницю, коли випав дощ і дорога й тротуари стали суцільною ковзанкою. Нє, щоби ще раз пройтися вулицями міста з піском і нагадати забудькуватим бориславцям, жи при владі “Фронт змін!”. Але мають виправдання наші бориславські партійці, бо в Трускавці, де теж “Фронт змін” при владі, вперше за десять років картина до болю нагадувала бориславську і навіть стебницьку. Може, тому, що головний комунальник міста-курорту був на сесії обласної ради, де його однопартієць зі “Свободи” ставав головою. Та й у Дрогобичі картина невтішна. Поки Олексій Радзієвський був у Києві, комунальники не дуже махали лопатами з піском. А у всьому винна зима – прийшла, як завжди, зненацька.
РОМАН ПИЛИПІВ ВОЮЄ З МІЖНАРОДНИМ ВАЛЮТНИМ ФОНДОМ
Відомий дрогобицький адвокат Роман Пилипів може незабаром прославитися на весь світ. Він працює адміністратором у спеціалізованій групі на Фейсбуці. Ця група бомбардує електронними листами в Інтернеті Міжнародний валютний фонд, заявляючи, що не визнає боргів України. Не знаю, як з юридичної точки зору, але галасу наробили багато. Група росте не по днях і навіть не по годинах, а по секундах. Якщо ти ввійшов у цю групу, то можеш зарахувати до неї своїх знайомих, які є у Фейсбуці, навіть не запитавши у них дозволу про це. Цікаво, що якщо ти вже опинився в цій групі, то тебе з неї вже не викинуть, навіть якщо ти про це заявиш, хіба стратиш купу часу, аж поки не виженеш себе сам. Так, мій редактор Анатолій Власюк аж на третій день дізнався, жи Роман Пилипів ввів його до тієї групи, яка бореться з Міжнародним валютним фондом (а він у той час злочинно байдики бив і робив би це й досі, якби про нього не подбав Роман Пилипів), але й досі не докумекав, як звідтіля вийти, бо не у всьому поділяє погляди її учасників. А ще у Фейсбуці є якийсь Пилипенко (чи це часом не той же Роман Пилипів?), який мало не всіх зарахував до своєї групи з обговорення нової Конституції України. Того документа в очі ніхто не бачив, а кількість учасників так само росте як на дріджах. Ото би повчитися Вікторові Ющенку як залучати електорат до обговорення Конституції – навіть без відома того самого електорату. А ще мого шефа зарахували до групи “Я – українець!”. І тут він си втішив, бо це зробила слічна кобіта з Жовкви, яка зараз на заробітках в Італії. Те саме з Анатолієм Власюком хотіла зробити одна кобіта з Києва, але не встигла і висловила в своєму листі жаль з цього приводу. Так що навіть у провінції можна долучитися до великих справ. Єдине шкода Романа Пилипіва, який до третьої ночі сидить в Інтернеті, вербує свідомих українців для боротьби з підступним Міжнародним валютним фондом, а потім дивишся, що вже з сьомої ранку знову чатує в світовій павутині. Не висипається, мабуть, бідака, та й клієнти, очевидно, мають претензії, не кажучи вже про дружину. Але революційна ситуація вимагає особистої присутності мого кумпеля Ромка, бо хто як не він обламає роги тим махінаторам з Міжнародного валютного фонду?! Моя Стефка каже, жи теж приєдналася б до цієї групи, але не розуміється в комп’ютері.
МЄНТА ВЗЯЛИ ЗА ХАБАР
Минулого тижня працівники Служби безпеки України замели мєнта, який вимагав хабаря на ринку в Дрогобичі на вулиці Пилипа Орлика. Мєнт виявився не простим, а начальником карного розшуку в Дрогобицькому районі. Тепер його замкнули ві Львові. Шкода хлопаку, бо його хлопці ще не такі гроші беруть, але не попадаються.
ПАРТІЯ РЕГІОНІВ СЕНДАКУ НЕ ДОПОМАГАЄ
Мій кумпель Місько Сендак, який працює головою Дрогобицької районної державної адміністрації, має намір зняти з рахунку в одному зі швейцарських банків гроші, аби виплатити зарплату своїм співробітникам. Каже, що останньої копійки не пошкодує, аби люди до Миколая купили подарунки своїм дітям. Справа в тім, що тих посадили на голодний пайок, змушують брати відпустку за власний рахунок та ще й без оплати. Михайло Дмитрович не сміє навіть заїкнутися про це своїм київським і львівським зверхникам, бо донецькі пацани швидко голову скрутять. Подумаєш, хтось там з району місячної платні не отримав. Ці хлопці роками не ходять за зарплатами, та ще й дивуються, що у Верховній Раді її платять. Але якщо пан Сендак одного разу заплатить, то чи зможе утримувати своїх працівників усі п’ять років каденції
Ось така фільозофія, пані та панове…
ФІЛЬОЗОФ МАКСИМ ГІРЧИЦЯ ІЗ ГОРІШНЬОЇ БРАМИ, часопис «Тустань»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень