Фактично із самого початку війни у Трускавці координатором збору допомоги для потреб наших військових на Сході України займається Клініка стоматології Гуняка-Лужецького (вул. Стуса, 18). Співпрацюючи із парафіями нашого міста-курорту, волонтери через церковні спільноти міста-курорту не тільки повідомляють про збір допомоги, але й періодично звітуються про кожну витрачену копійку.
Для прикладу, в серпні минулого року Клініка поінформувала, що в зону АТО з Трускавця відправлено допомоги на суму понад 170 тисяч гривень. Це і тактичні окуляри, і одяг, і взуття, і спальники, і бронежилети, і продукти, і цигарки, і рації, і шоломи, і рюкзаки, і балаклави, і біноклі, і наколінники – словом, все те, що необхідно нашим бійцям. Керівник Клініки стоматології Тарас Лужецький розповів про постійний контакт із нашими земляками в зоні бойових дій. «Що замовляють хлопці, те ми купуємо і передаємо їм надійним способом», – каже пан Тарас.
В умовах війни не можемо повністю розкривати всі карти роботи наших трускавецьких волонтерів. Але не можемо й не надати докази того, що допомога дійсно потрапляє за призначенням – саме туди, де вона конче необхідна. Ще в кінці минулого року попросив висловити подяку трускавецькій Клініці стоматології за постійну опіку над нашими військовими полковник Володимир Яворський, який несе службу в зоні АТО.
– Ми вдячні за допомогу, передану нам Клінікою стоматології із Трускавця, – каже Володимир Яворський. – Дуже добре, що Дрогобиччина не залишається осторонь допомоги, що є і моральна підтримка, і підтримка матеріальна, речами, які нам так необхідні тут, на Сході.
Нещодавно Володимир Яворський надіслав на адресу «Трускавецького вісника» кілька фото із своїх бойових буднів. На одному з них – блокпост біля Маріуполя. Через два дні після отримання цих світлин стало відомо, що блокпост «накрила» потужна хвиля артобстрілу російськими «Градами» і він був вщент зруйнований. Але українські воїни мужньо тримають оборону – і не в останню чергу завдяки нашій підтримці, підтримці тилу.
А зараз кілька слів про самого п. Володимира Яворського. Уродженець с. Радич Турківського району, Володимир Іванович – фаховий військовий з тридцятилітнім стажем, тісно пов’язаний з Дрогобиччиною. Тут він навчався, тут одружився, тут служив…
Його сьогоднішня посада – заступник начальника центрального територіального об’єднання нацгвардії з тилу – начальник тилу – є надзвичайно відповідальна, адже від скоординованих та злагоджених дій полковника в значній мірі залежить бойовий дух воїнів та успіхи на лінії вогню. Хлопці, які щодня ризикують життям, мусять бути одягнутими, нагодованими, забезпеченими усією армійською амуніцією. І відповідальність за це, у великій мірі, лежить на плечах полковника Яворського.
Військова стежка Володимира Яворського розпочалася у 18-річному віці. Після закінчення Радицької початкової, а згодом Ільницької середньої шкіл, хлопця призвали до тодішньої радянської армії, в ракетний підрозділ, дислокований в Азербайджані. Через півроку продовжив службу в Грузії. Володимир Іванович, пригадуючи армійські будні, зізнається, що професія військового йому була до вподоби з раннього дитинства, любив виправку, дисципліну, пунктуальність. Більше того, завжди виховував ці риси характеру в собі. Тому й не дивно, а скоріше закономірно, що після двох років служби вирішив пов’язати свою долю з армією. З цим наміром і вступив у школу прапорщиків у Миколаєві. Успішно закінчивши її, служив у різних родах військ на різних посадах, спочатку прапорщиком, а згодом, здобувши вищу освіту в Дрогобицькому університеті на факультеті менеджменту й маркетингу, офіцером в Дрогобичі, а далі у групі військ в Німеччині. Коли в 1993 році його підрозділ вивели з цієї європейської держави, продовжив службу в Смоленську (Росія). Втім, через декілька місяців, відчуваючи патріотичний поклик рідної землі, він пише рапорт й переходить під юрисдикцію Міністерства оборони України. І знову служба в уже знаному йому Дрогобичі. До речі, в цьому місті Володимир зустрів і покохав на все життя красиву дівчину, яка стала для нього дружиною, а відтак й надійним тилом. Наталя, як і чоловік, носить військову форму, вона – сержант-зв’язківець.
Згодом військові дороги привели сім’ю Яворських на нове місце служби в Ужгород, у підрозділ внутрішніх військ. Володимир Іванович каже, що з цим містом його пов’язує майже десятирічна військова біографія, багато друзів і добрих справ. А тому, зрозуміло, що з сумом від’їжджав до нового місця служби в 2012 році в Севастополь. Та й чи міг він тоді здогадуватися, який тиск і навіть погрози доведеться тут пережити в часі окупації півострова так званими «зеленими чоловічками», а насправді – перевдягнутими російськими десантниками та військовиками інших спецпідрозділів. Частина, де він служив, більше місяця була в облозі під шаленим тиском. Але заступник командира міліцейського полку з тилу (саме на такій посаді був тоді Володимир Іванович) вистояв, не зрадив військовій присязі, зрештою, як і його колеги-офіцери та підлеглі. Росіяни робили декілька спроб переманити їх на свій бік, фактично спонукаючи до зрадництва. 28 березня 2014 р., внаслідок довгих і складних перемовин, підрозділ було передислоковано на материк – у Дніпропетровськ. Дружина на той час тимчасово повернулася в Ужгород.
А в Дніпропетровську наш земляк з великим армійським досвідом обійняв посаду заступника начальника центрального територіального об’єднання нацгвардії з тилу. Невдовзі, коли розпочалася чергова російська агресія на сході України, він їде в перше чотиримісячне відрядження в зону АТО. Досить часто, під кулями, ризикуючи життям, доводилося виконувати надзвичайно складні завдання тилового забезпечення. Повернувшись в Дніпропетровськ, після нетривалого відпочинку, 10 листопада Володимир Іванович знову їде на фронт, щоб тримати під особистим контролем підготовку військових підрозділів Нацгвардії до служби в умовах зими.
Щасливого повернення полковника Володимира Яворського додому чекає сім’я, рідні: дружина, яка зараз служить в Дніпропетровську, дочка-дев’ятикласниця Анастасія, дочка Аліна – також військовий зв’язківець, та улюблений онук Володимир, що мешкає з мамою в Ужгороді. Хвилюються за Володимира Івановича й мама Ольга Миколаївна в рідному Радичі, брат Ярослав з сім’єю, що живе в Ільнику Турківського району, інші родичі. На жаль, нещодавно пішов із життя його батько Іван Миколайович, який так любив і гордився сином, адже він вибрав таку потрібну й почесну професію – захищати Батьківщину. У своїх молитвах рідні Володимира Івановича, як і тисячі українців, чиї сини, батьки, чоловіки воюють на сході України, благають Господа уберегти його від усіляких небезпек…
Історія Володимира Яворського – одна з багатьох тисяч історій конкретних людей, які захищають нашу українську землю від московського окупанта. Вони тримаються, вони терплять страшні незручності та невигоди, вони проходять це пекло війни, не сплять, щоб могли спати ми – тут, в тилу. На жаль, багато хто з нас чомусь не хоче оцінити належним чином їхній подвиг, не розуміє важливості їхньої місії, історичності моменту часу.
Тож підтримаймо нашу Україну там, на Сході, підтримаймо наших воїнів – і професійних військових, і добровольців з Національної гвардії. Підтримаймо своєю молитвою, своєю грошовою пожертвою, своєю матеріальною допомогою (одяг, продукти, цигарки, необхідне спорядження). Цю війну чиновники не хочуть вигравати – так виграймо ж її ми, прості люди!
Збір допомоги нашим військовослужбовцям в зону АТО продовжується. Клініка стоматології у Трускавці разом з трускавчанами кожного дня робить свій внесок у перемогу над ворогом. Кожен, хто має бажання і можливість допомогти українським військовим продуктами, речами, грішми чи в інший спосіб, може долучатися. Контактний телефон: (03247) 5-13-65.
Володимир Ключак
P.S. В статті використано матеріал Василя Васильківа з газети «Бойківщина» http://turka.at.ua/publ/2-1-0-923#.VLzrSsk2b48#ixzz3PGYuAXN4
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень