Всяка влада є від Бога. Ця біблійна істина спонукає до влади ставитися із повагою, навіть якщо її представники і помиляються в чомусь. Проте повага не означає підлабузництво та тотальне вихваляння, а передбачає можливість і критики. Тому більш ніж незрозумілою є реакція керманичів Трускавця на певні зауваження, опубліковані в нашому Інтернет-виданні «Трускавецький вісник». Не для висміювання чи глузування, не для творення негативного іміджу міста-курорту працюють журналісти, яких останнім часом Руслан Козир називає горе-патріотами, а навпаки, для зміцнення позицій нашого Трускавця, для посилення демократії, співпраці між різними гілками влади та всією трускавецькою громадою, для спільної благої справи.
Хто меч піднімає – від меча погине. Це теж біблійна істина, про яку не так давно чомусь забули окремі журналісти нашого міста. Якщо взяти опозиційну рік – два тому, а провладну тепер пресу, то неважко помітити, хто саме в Трускавці розпочав не дуже достойну практику вишукування негативів у Трускавці та вихваляння того, що робиться в сусідів. Пам’ятаєте – у Дрогобичі все прекрасно, бо там Микола Петрович Гук планує спорудити пам’ятник цибулі, створити музей дрогобицької ковбаси, організовує свято пампуха, а в Трускавці дуже зле, бо нема гарячої води, перевізники по місту працюють вкрай незадовільно, дороги могли б бути кращими (?!), та і взагалі… Творення негативу Трускавця та влади міста розпочалося як процес, а процес не так легко зупинити. Так що нарікання вже теперішньої влади нашого курорту на необ’єктивність журналістів спрямоване дещо не туди, куди потрібно – саме в їхньому середовищі цей процес було породжено і нема чого нарікати на дзеркало, коли щось з обличчям не так.
Святий Лука в 17 главі своєї Євангелії подає слова Ісуса Христа: “”Коли провиниться твій брат, докори йому, а коли він покається, то вибач йому”. І це не новина, адже подібних місць знаходимо багато і в Старому Заповіті, особливо в Приповістях Соломонових. Розумна людина критику чи докір сприймає як належну річ, а мудреці навіть дякують, коли їм вказують на їхні недоліки, адже тоді можна ще дужче самовдосконалюватися. Надмірна ж ранимість та несприйняття владою будь-якої критики свідчить про певну незрілість влади, в іншому випадку можна подумати, що владі є що приховувати і є чого боятися. В нашому випадку маємо справу направду із не дуже досвідченими управлінцями, перед якими проте лежить кілька років керівництва містом. І намагання преси вказати на певні недоліки чи хибні кроки в жодному випадку не має на меті принизити всю трускавецьку владу чи окремих її представників, а навпаки – навчити виходити із складних ситуацій із честю, проходити шлях самовдосконалення, самоочищення, вчитися на малих помилках, щоб не допустити великих.
“Не судіть, щоб і вас не судили, бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам” (Єв. від Матвія, 7:1). Це варто пам’ятати всім нам, особливо тим, які всі теперішні негаразди Трускавця ладні звалити виключно на попереднього мера. Причини нашого становища насправді набагато глибші та серйозніші, ніж це може здаватися на перший погляд. Криза в світовій економіці, загальнодержавні тенденції, відсутність будь-яких преференцій для розвитку курорту, обмеженість у певних ресурсах, землі, майні, коштах, недостатнє бажання чи і невміння окремих посадовців виконувати свої функціональні обов’язки з першочерговою проекцією на вигоду громади – ці та багато інших чинників призвели до того, що влада Трускавця ще має над чим працювати, адже до ідеалу ой як далеко. І день за днем, крок за кроком трускавецька влада під керівництвом Руслана Козира долатиме перешкоди, як свого часу долала їх трускавецька влада під керівництвом Лева Грицака, а перед тим – Болеслава Петровського, Віктора Бурлакова, Богдана Матолича. Не варто гудити попередника, бо сам колись ним станеш, не варто хвалити себе самому, хай тебе люди похвалять.
Поряд із біблійними істинами – народна мудрість, а народ скаже – як зав’яже. “Не копай нікому яму, бо сам в неї впадеш”. “Чини іншим так, як хочеш, щоб інші чинили тобі”. “Не вір облесливим словам, не вір хитрим очам, а вір справжнім ділам”. “Друг пізнається в біді”. “Шануй сивий волос, слухай старших, а роби все по совісті”. Прикладів простої і водночас глибокої моралі можна б наводити ще дуже багато. Але не повчати когось, а звернути увагу на себе – таке осердя цієї статті. Влада повинна займатися своїми справами, журналісти – своїми, як у знаменитому “кесарю – кесареве, а Богові – Боже”. Будь-який вияв неповаги до когось – це вияв неповаги до себе. Ніщо не є вічне під сонцем і той, хто вчора був владою, сьогодні нею не є, а той, хто тримає її в руках сьогодні, може втратити її завтра. І час перебування при владі варто використати так, щоб не було соромно ні перед собою, ні перед ближніми, ні перед майбутніми поколіннями. Замість шукати скалку в очах ближнього – подивитися, чи нема у твоїх очах колоди. Замість звинувачувати когось у браку поваги – намагатися заслужити її не тільки деклараціями, а й реальними справами. А всім разом – спільно працювати на благо Вітчизни, рідного міста, жити самому і не заважати жити іншим, бути українцями та християнами не просто по народженні, а й по духу.
Повага та критика – речі сумісні. Якщо хтось говорить, що поважає тебе, але боїться сказати щось критичне – не вір цій людині. Якщо хтось критикує тебе чи вказує на твої недоліки, то це не означає, що він твій ворог. Мудра людина обирає собі друзів не з числа тих, які підлещуються та вихваляють, а з тих, які не бояться сказати правду.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень