Про конфлікт, або Слово на захист духовенства і Святої Матері-Церкви

Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться…

/Євангеліє від Матфея, гл. 5, стих 9/

Християни від часів зародження християнства були об’єктом нападів з різних сторін. Єврейські рабини стимулювали поширення різноманітних вигадок-нісенітниць про «секту», як вони тоді іменували Святу Христову Церкву. Слуги диявола часто в личинах смиренних овечок роздирали Матір-Церкву зсередини єретичними вченнями, зводячи слабких у вірі та намагаючись знищити структуру, яка є не чим іншим як Містичним Тілом Христовим. Розгул масонів-якобінців у Франції, Культуркампф у Німеччині, большевизм у Совєцькому Союзі, сучасний антиклерикалізм у Європі мають одне коріння, яке тягнеться ще з І століття від Р.Х. – антихристиянство, сплановане та послідовно впроваджуване в життя. Програма знищення християнства викладена і в Протоколах сіонських мудреців, які зараз вперто називають «фальшивкою». Слуги диявола не гребують нічим – перекрученою інформацією, вигадками, наклепами, маніпуляціями. Для очорнення Церкви Христової не шкодують коштів – тим більше, що ті кошти контролюються світовим живомасонством.

Не дивно, коли вороги Христової Церкви та християнської віри очорнюють нас, християн. Але коли ми самі підспівуємо цьому, то гріш нам ціна. Чи не тому так гірко дивитися на ту істерію, на той психоз, які розгорнулися навколо подій, що відбулися 6 листопада 2013 року в Дрогобичі. Мова йде про конфлікт між БФ «Карітас» Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ (очолює о. Ігор Козанкевич) та Добровільним товариством дітей-інвалідів «Надія» (очолює п. Надія Дзюрах). Конфлікт не виник вчора чи позавчора, про нього першим відважно написав автор цієї статті у публікації «Казка про лисичку в рясі та зайчика-інваліда». Після оприлюднення 16 листопада 2012 року цього матеріалу відбулася прес-конференція п. Ірини Дзюрах і на «Трускавецькому віснику» 1 грудня 2012 року появилася нова стаття під титулом «Надія» та «Карітас» роблять одну добру справу». І ось наче грім серед ясного неба – новий виток конфлікту.

Та нас турбує не те, що є конфлікт і що він не вирішується. Турбує, як місцеві ЗМІ накинулися на цю тему, не забувши очорнити Церкву, яку представляє отець Ігор Козанкевич. Турбує і факт великої кількості анонімних коментарів, які дискредитують наше католицьке священство, місію священників, місію Церкви. Перше запитання, яке спадає на гадку: «Кому це вигідно?». Відповідь читай у першому абзаці.

…7 листопада в приміщенні БФ «Карітас» СДЄ УГКЦ о. Ігор Козанкевич провів свою прес-конференцію з приводу скандалу, в який втягнули благодійний фонд. На жаль, журналістів прийшло обмаль. «Відповідь на звинувачення», прес-реліз від отця Ігоря Козанкевича не публікуємо – писався він під впливом емоцій і, на нашу думку, поширення такого тексту аж ніяк не сприятиме вирішенню конфлікту.

Те, що конфлікт є, не викликає жодних сумнівів. Хто чи що є причиною загострення відносин між цими двома організаціями, судити не беремося. Зараз важливіше погасити полум’я війни. Це в інтересах «Карітасу», це в інтересах всієї єпархії, це, напевно, і в інтересах товариства дітей-інвалідів «Надія».

– Отче, давайте на завершення цієї прес-конференції помолимося за вирішення конфлікту, – такою була пропозиція автора цих рядків, на яку радо пристав отець Козанкевич. Дивлячись одне на одного, отець Ігор та пані Ірина промовляли слова молитви. «Царю Небесний, Утішителю», «Отче наш», «Богородице Діво»… Декілька хвилин вистачило для того, аби втихомирити розбурхані почуття. Але чи надовго?

– Отче, я би радив вам, пані Ірині та Владиці Ярославу сісти втрьох і не виходити з кімнати, поки не знайдете остаточний шлях вирішення проблеми, врегулювання конфлікту – щось на зразок con clave, – відповідаю на зовсім не риторичне запитання-прохання про пораду від отця Козанкевича. Бо поки що кожен залишається при своїх невирішених інтересах, а з того тішиться, лукаво посмикуючи борідку нехриста, тільки ворог…

Священики – теж люди, вони мають свої слабкості, можуть впадати в гнів, викликати міліцію, одні є ближчими на шляху до ідеалу, до Христа, а інші стоять дещо дальше. Але хто ж ми такі, щоб судити їх? Хіба для нас немає жодної святості, що з люттю кидаємося звинуваченнями на Церкву? Хіба нам мало маніпуляцій з історіями про отців-педофілів, хіба нам мало різноманіття сект в Україні та світі, хіба ми не воїнство Христове, а зрадники типу Юди? Чому ми потрапляємо на гачок, який нам кидає хитрий ворог? Видно, мало в нас віри…

…У своєму листі-відповіді отець Ігор Козанкевич говорить про підступ та обман як інструменти диявола. Ми повинні молитися за те, щоб Бог дав мудрості і отцю, і світській людині, пані Ірині Дзюрах, яка так багато робить для дітей-інвалідів Дрогобича. Мудрості гідно подолати спокусу гріха, мудрості не потрапити у згіршення, мудрості полюбити одне одного як Христос возлюбив усіх нас. Бо Бог є Любов і це, до речі, пише і на стіні новозведеного чотириповерхового будинку БФ «Карітас»…

Як не парадоксально це звучить, та і отець Ігор, і пані Надія одночасно і праві, і неправі. Але від цього не повинен постраждати імідж Святої Матері-Церкви. Бо вороги типу сектантів, нехристів, живомасонів і просто підлих ницих людей тільки й чекають на такі «сенсації»…

Володимир Ключак