Хоча не часто досягнення спортсменів Дрогобиччини з’являються на шпальтах інформаційних видань регіону, та все ж десь ми обізнані про єдиноборства, гімнастику, велоспорт, вільну боротьбу і врешті про футбол. Так історично склалося, що саме ці види спорту стали традиційними для нашого краю. Є команди, інфраструктура та фаховий тренерський склад. А ось про волейбол цього сказати не можна. Якось волейбольне життя проходило повз увагу ЗМІ. Та мабуть даремно. Буквально днями у вузьких спортивних колах стали ширитися чутки, що нібито стебничанин Владислав Оробко отримав запрошення приєднатися до національної волейбольної збірної України. Справді, подія непересічна, і для нас, людей, далеких від волейбольного життя, одразу постає питання як так могло статися і звідкіля з’явився цей талант?
Історія довга і достатньо цікава. Зрозуміло, що нічого у світі не стається просто так, випадково. Тож сьогодні будемо говорити про наслідки та досягнення цієї історії.
Знайомтеся: Владислав Оробко (18 років), мешканець міста Стебник, сьогодні є гравцем молодіжної команди польського волейбольного клубу ZAKSA KĘDZIERZYN-KOŹLE – одного з найсильніших у Польщі серед клубів вищого дивізіону (типу нашої супер-ліги). Скажімо, в сезоні 2015-2016 років основна команда клубу стала чемпіоном країни, а попередні сезони також були не без трофеїв. Ще один цікавий факт: у Владислава є старший брат Андрій Оробко, який також грає у волейбол, і також за польську команду вищого дивізіону EFFECTOR KIELCE. Сьогодні Андрій Оробко уже перебуває в основному складі своєї команди.
Польські спортивні критики часто порівнюють братів Оробків з братами Кличками, оскільки у цих спортивних дуетах багато спільного в історії та спортивних цілях. Ну а для України це також унікальне явище, адже не так часто два рідні брати в одному виді спорту можуть похвалитися такими досягненнями (тим паче у середовищі волейболу).
Після того як до мене дійшла неофіційна інформації «про збірну», вирішив будь-що зустрітися з Владиславом для підтвердження чи спростування цієї інформації, а також поговорити з ним про досягнення, про волейбол в Україні і про волейбол на Дрогобиччині. І ось така зустріч невдовзі відбулася під час короткотривалого перебування Владислава в Україні.
– Владиславе, розкажи, будь-ласка, коротко про те, де і чим наразі займаєшся?
– Сьогодні я є гравцем професійної команди ZAKSA KĘDZIERZYN-KOŹLE, вірніше її молодіжного складу. Команда грає у вищому дивізіоні (щось на кшталт нашої суперліги). Просто у Польщі кожен професійний клуб має два склади: основний і молодіжний чи вірніше юнацький (гравці до 23 років). І для кожного з цих команд існують свої турніри. Проте є й таке явище, як Чемпіонат Польщі, куди заявки подають рівноцінно як і ті, так і інші, без різниці.
– Наскільки в Польщі популярна оця молодіжна ліга, якщо судити по заповненню залів?
– Коли як. Якщо приїжджаємо в маленьке місто – люди йдуть, бо волейбол для них там справжнє свято.
– А наскільки популярний волейбол у Польщі взагалі, якщо порівнювати з Україною?
– Хочу констатувати, що популярніший навіть від футболу. Принаймні відвідуваність волейбольних турнірів є вищою. Взагалі польських волейбольних вболівальників у Європі вважають як найвідданіших своїм командам. У них надзвичайно високий рівень патріотизму. Вони йдуть на змагання, щоб підтримати своє «польське», а це гарантує ажіотаж і переповненість залів під час ігор.
– А як у брата складається волейбольна кар’єра?
– Наразі він грає у найвищій лізі з можливих, проте його також долучають і для допомоги до юнацької ліги, оскільки по віку він на межі, і підходить для обох дивізіонів.
– А які у тебе шанси потрапити в суперлігу?
– Половину минулого сезону я вже тренувався зі складом, який представлений у «супер-лізі». Цього року також мав починати підготовку з ними, але в результаті пішов в оренду в інший клуб.
– А чи відчутна тобі як спортсмену різниця між юнацькою та «супер» лігами?
– Звичайно відчутна. Як наші тренери кажуть: в юнацькій лізі ти вчишся, ти маєш можливість пізнавати, розвиватися, в супер-лізі ти маєш уже по факту бути готовий до найскладнішої гри і викладатися на 100%.
– Владиславе, а ти взагалі як для себе вирішив займатися саме волейболом?
– Я взагалі мріяв займатися футболом (сміється). Але, мабуть, спрацював той факт, що у мене занадто волейбольна сім‘я, тому і вибору великого не було. Тобто це наше сімейне.
– А хто тут в Україні з тренерів тебе направив на волейбольну стезю?
– В Україні у нас з братом був єдиний тренер – це наш батько (Святослав Оробко – прим. автора), який усього нас навчив і підготував до великого спорту. А вже по справжньому професійно стали тренуватися саме у Польщі.
– Ключове запитання: ходять чутки, що ти отримав запрошення в національну збірну України. Це правда?
– Насправді так. Проте у цій історії не все так райдужно. Наразі існує виключно юридична проблема як це втілити у життя. Річ у тім, що я наразі маю польське спортивне громадянство, бо перша федерація, у якій я зіграв, була саме польською. А звичайне громадянство у мене українське. І ось виникла правова колізія, коли я не можу виступати ані за збірну Польщі, ані за збірну України. Наразі цю проблему вирішують федерації двох країн. Сподіваюся на позитивний результат.
– А взагалі ти маєш бажання виступати за збірну України?
– Звісно маю. Мене взагалі непокоїть ситуація, коли кращі гравці роз`їхалися: хто до Польщі, а хто до Росії. І в результаті немає кому захистити спортивну честь моєї країни.
– До чого наразі готується наша збірна?
– Наразі йде підготовка до кваліфікації на юнацький Чемпіонат Європи (юнаки 1999 року народження).
– А як твої враження про нашу збірну?
– Ну, саме ось цю вікову групу я ще не бачив, але буквально в серпні грали на Чемпіонаті Європи юнаки 1997 року народження. Вони створили сенсацію, посівши друге місце. У півфіналі вони перемогли «завідомо непрохідну» Італію, а у фіналі поступилися Польщі.
– На твою думку, що треба зробити в Україні, щоб дати старт розвитку волейболу?
– Держава має подбати про якесь заохочення. Скажімо, в Польщі дуже багато вкладається саме у заохочення молоді до занять футболом, волейболом чи іншими видами спорту. А тут наразі пустка.
– А на Дрогобиччині чи є якісь ентузіасти, які сприяють волейболу?
– Знову ж таки, це мабуть лише наш батько та його друзі, яких він об’єднав і час від часу проводить якісь турніри.
– Вас два брати-волейболісти. Чи існує між вами конкуренція?
– Раніше можливо і була. І це навіть я б так сказав не конкуренція. Просто брат старший і йому діставалося можливо більше уваги. Проте це і для мене був стимул щось довести.
– А як в школі вчителі фізкультури ставилися до вашого захоплення?
– Оскільки ми були спортивними дітьми, грали не лише у волейбол, але й у футбол, баскетбол, тому з вчителями фізкультури ми завжди мали добрі стосунки. В школі ми їздили по усіх спортивних змаганнях. Тому однозначно вони нас підтримували і думаю навіть гордилися нами.
– Ми вже не раз згадували про твого батька Святослава Оробка. Чим він наразі займається, коли ви перебуваєте в Польщі?
– Старається опікуватися місцевим волейболом. Декілька років підряд новостворена команда зі Стебника приймала участь в чемпіонаті області, а також мої батьки намагаються заповнити нішу якісного волейбольного екіпірування та спорядження в Україні. Наразі уже існує інтернет-магазин, де можна роздобути усе для волейболу від якісних і відомих брендів, і, наскільки можу судити, за доступною вартістю.
– Владиславе, сподіваємося, що у тебе все ще попереду. Та все ж спортивна кар’єра рано чи пізно завершується. Чи задавався ти уже собі запитанням, що робити далі?
– Дуже люблю малювати, щось придумувати нове, і хотілось би рухатися десь у цьому напрямку. Наразі ще не можу визначитися з навчанням, бо не знаю як конкретизувати свої бажання. Для прикладу, мені подобається розробка дизайну спортивного одягу, мені подобається створення логотипів. Ось, для прикладу, якраз готую декілька ескізів логотипу Федерації волейболу України.
***
Дана зустріч подарувала високу ймовірність на дві спортивні сенсації. По-перше, ми отримали підтвердження інформації, що справді нашого земляка потребує національна збірна України з волейболу, по-друге, майбутня символіка Федерації волейболу України цілком ймовірно може мати коріння з Дрогобиччини. В приватній бесіді мені вдалося переглянути декілька ескізів – роботи справді цікаві і неординарні.
І ще один момент з даної бесіди підтвердив стару як світ істину: «Успіх досягається вірою і важкою працею». Сімейні традиції, спортивне виховання, патріотичне виховання дає усі підстави вважати про неминуче відродження українського волейболу. І наш край у цьому може бути першим.
Підготував Ярослав Баран
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень