Так сталося, що тему теплозбереження у Дрогобичі перетворили в проблему автономного опалення. Добре це чи зле, не беруся судити, але для розуміння проблеми подам декілька думок.
Всім відома історія про знайдену випадковим перехожим на дорозі купюри в сто гривень. Мораль цього стає зрозумілішою, коли продовжимо її. Перехожий підняв купюру і задумався що з нею робити. Є два способи дій. Перший висловлює торгівець з магазину, який закликає “щасливчика” до себе зі словами: “Бери собі ці гроші!” і пропонує свій товар. Інший каже, що, можливо, це хтось загубив, то краще знайти його і віддати гроші.
З морального боку, пропозиція іншого більш прийнятна, бо думає про ближнього, про те, щоб допомогти йому не понести втрат.
Яка ж аналогія із автономним опаленням? Пряма. Торгівець – це образ фірми, що займається продажем та встановленням котлів. Я не ставлю під сумнів їхню чесність, але спокуса за будь-яку ціну лобіювати дозволи на автономне опалення деколи виходить за рамки порядності.
Цих “сто гривень” – це результат тимчасової різниці від вартості газу для централізованого опалення та вартості газу, який використовується котлом автономного опалення від труби газової плити у квартирі. Різниця ця відповідно 1,3 грн. та 70 коп. за кубометр (майже у два рази). Звідси міфічна ефективність котла. Зараз не будемо розглядати варіанту вирівнювання цін на газ, що буде логічним і неминучим в найближчий час. Це тема іншої розмови.
Поговорімо про те, що наші багатоквартирні будинки проектувалися тільки для використання централізованого опалення, тому зміна проекту (а встановлення автономного опалення такою зміною і є) тягне виконання робіт за межами квартири, де проводиться встановлення. Це зміна газопроводів для збільшеного використання газу, це балансування теплосистеми будинку, гільзування коминів та інші разові витрати, що потрібно зробити бажаючому стати автономним. Крім цього, обігрів приміщень спільного користування трубами центрального опалення потребує постійної оплати певних прораховуваних сум упродовж опалювального сезону. Спосіб ізоляції труб опалювальної системи, що проходить через житлові приміщення, які їх не використовують, теж потребує фінансової компенсації залежно від способу ізоляції і т.п.
Іншими словами, ті люди, що встановлюють автономне опалювання, повинні зважати, що централізоване опалення залишається діяти і вони продовжують користуватися його теплом, але не дуже охоче готові за нього розраховуватися і жити за рахунок інших.
Громадська точка зору, по-перше, повинна акцентувати не просто на забороні встановлення автономного опалення (це для чиновників механізм отримання поборів), а організації цього процесу так, щоб ніхто не залишався в програші, нормативно визначаючи всі (!) витрати, які повинні нести ті, хто бажає встановити автономне опалення. По-друге, слід вести мову ширше і критично розглядати процеси приготування, транспортування та передачі тепла на предмет ефективності, запровадити прозорість встановлення та зміни тарифів. По-третє, ширше використовувати державні програми енергозбереження та грантові джерела.
Святослав Сурма, ГО “Небайдужі Дрогобичани”
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень