Третє засідання Дискусійного клубу в Бориславі відбулося 13 березня 2013 року. Воно було присвячене проблемам гуманітарної політики в місті нафтовиків. Експертом виступив колишній завідувач відділу культури Бориславської міської ради, а нині тимчасово безробітний Андрій Спас. Йому опонував заступник міського голови Сергій Оленич.
За великим рахунком, дискусія зійшла на манівці й здебільшого зосередилася на дрібних проблемах сьогодення й шляхах їх розв’язання. З одного боку, це викликано масштабністю питання, коли за дві години можна здебільшого лише пройтися про вершках, не зачіпаючи корінці. З іншого боку, з’ясувалося, що ні влада, ні опозиція, ні, за великим рахунком, громада не мають чіткого уявлення перспектив гуманітарної політики в Бориславі.
Як на мене, вона би мала звестися до декількох простих речей. Насамперед усім слід усвідомити, що Борислав уже ніколи не стане промисловим містом. Принаймні треба докласти чимало зусиль й залучити десятки, якщо не сотні мільйонів гривень, аби відродити колишні гіганти, які свого часу приносили левову частку коштів до міського бюджету. Можливо, це й на краще, бо дає можливість думати про інші джерела виживання. Проте, схоже, бориславська влада не дооцінює, власне, гуманітарний бік медалі, якщо так можна висловитись. Саме далекоглядна гуманітарна політика, на моє глибоке переконання, могла би дозволити Бориславу заробити кошти, виконати соціальні програми, а на тлі імовірних змін до закону про місцеве самоврядування, коли основний тягар видатків у бюджетній сфері ляже саме на міську владу, допомогла би без болючих втрат (звільнень, закриття шкіл, лікарень, закладів культури) розв’язати й цю проблему.
Ба більше! Саме гуманітарний блок бориславської влади мав би бути найпотужнішим, а не другорядним, як це зазвичай маємо, – і не лише в Бориславі. Скажімо, в Дрогобичі взагалі відмовилися від посади заступника міського голови з гуманітарних питань, хоча стоять усі крупні підприємства, і саме гуманітарна політика могла би в значній мірі подолати кризу, якби не короткозорість Олексія Радзієвського.
Подібні симптоми властиві й Володимирові Фірману. Він не надає належної уваги, скажімо, розвиткові туризму в Бориславі, вшануванню видатних діячів, які мешкали в місті нафтовиків, творили його славу. Інакше вже давно були би розроблені туристичні маршрути, випущена належна сувенірна продукція. Це не потребує великих вкладень. Крім того, гроші, що називається, лежать під ногами. Міжнародні інституції дають на подібні речі чималі кошти, але в міській раді потрібні люди, які вміють писати відповідні програми, щоби виграти гранти. Чимало міст і містечок України вже цим скористалось. І знову-таки все залежить від націленості на конкретний результат. Зрештою, слід підтягнути інфраструктуру, бо якщо приїдуть туристи, то їм потрібно оселитись у готелях. А про відсутність громадських убиралень у центрі міста я вже мовчу.
Однак все за старими мірками скеровано на розв’язання економічних проблем, але не враховується зміна обставин. Відтак подібний стиль характерний і представникам гуманітарного блоку. І завідувач відділу освіти, й головний лікар, і керівник гуманітарного відділу, і заступник міського голови змушені копирсатись у болоті, розв’язуючи проблеми сьогодення, без розуміння перспективи. Звичайно, все гальмує відсутність грошей, але доволі часто не кошти є вирішальним фактором. Бачення перспективи в гуманітарній політиці – ось основний бич нинішньої бориславської влади, як, зрештою, дрогобицької, трускавецької, стебницької та влади Дрогобицького району. Зрештою, це загальна проблема, яка потребує окремої публікації.
Анатолій Власюк, www.tustan.io.ua
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень