Четверте засідання Дискусійного клубу в Бориславі відбулося 17 квітня 2013 року. Говорили про проблеми та перспективи нафтогазовидобувного управління “Бориславнафтогаз”.
Багато цікавого розповіли колишній міський голова Борислава Микола Тустановський, нинішній очільник міста Володимир Фірман, старі нафтовики Ярослав Мирка, Олександр Васьків і Любомир Зарицький.
З’ясувалося, що нині бюджетна сфера дає до міського бюджету більше надходжень, ніж НГВУ “Бориславнафтогаз”. Фірма належить до приватної структури “Укрнафта”, а тому їй притаманні закритість, непрозорість. Проте в результаті потерпають бориславці, адже заходів зі збереження довкілля, забезпечення життя і здоров’я мешканців міста явно недостатньо. Фактично бориславці стали заручниками олігархічної структури, яка на свій розсуд розпоряджається надрами і не дбає про людей, які живуть у місті. Заходи міської влади щодо поліпшення ситуації теж не є вичерпними й загрожують Бориславу техногенною катастрофою.
На думку Миколи Тустановського, який останнім часом працював у НГВУ “Бориславнафтогаз”, ця організація має найбільші перспективи на Західній Україні. Бурові роботи не виконуються тільки тому, що складними є питання землевідведення. Вартість робіт і окупність свердловин є надзвичайно великими. А сьогодні всі стали на бізнесові рейки і рахують гроші. У Бориславі було 33 великі підприємства. На сьогодні вони зупинились. Нафтова галузь міста свого часу сплачувала до міського бюджету 12 відсотків надходжень. У НГВУ “Бориславнафтогаз” працює майже півтори тисячі чоловік. Місто дуже залежне від цього підприємства. Донедавна Борислав мав одну з найбільших в області середніх зарплат за рахунок нафтовиків. Основні проблеми міста розв’язуються за рахунок цього підприємства. Звичайно, є й проблеми, насамперед екологічні, які виникають у процесі видобутку нафти. Маємо витоки нафти, високу загазованість. Щороку на розв’язання цих проблем скеровується до 14 мільйонів гривень. Основним методом збільшення нафтовидобутку є буріння нових свердловин. Це дуже затратна галузь. Скажімо, свердловина на півтори тисячі метрів коштує близько 70 мільйонів гривень. НГВУ “Бориславнафтогаз” є збитковим, тому, звичайно, у власників виникає питання, чому вони повинні фінансувати, власне, наше місто. Свого часу, будучи міським головою, Микола Тустановський піднімав питання про надання Бориславу особливого статусу з метою зменшення оподаткування. Треба постійно думати над тим, аби в подальшому не виникали проблеми з нафтовидобутком у Бориславі, щоби наше місто не звучало у негативному плані на всю Україну. Важливою проблемою залишається Бориславська озокеритова шахта. Нема достовірної інформації про стан шахти.
Ярослав Мирка, ветеран нафтової справи у Бориславі, стверджує, що в місті після проведення дегазаційних робіт у 1972 році, коли підірвався будинок і загинуло 18 осіб, було виявлено 172 зони загазованості. Були зроблені аерокосмічні дослідження, після чого планово почали розв’язувати проблему дегазації. На його думку, кількість зон загазованості зросла. Ярослав Мирка теж живе в одній із таких зон. Уся робота звелася до того, що пофарбували дегазаційні свердловини і поставили відповідні цифри. Він не знає, чи заміряють нині загазованість хоча би застарілими переносними приладами. Зросла й інтенсивність загазованості. Свого часу на території Борислава працювало з півтора десятка газокомпресорних станцій. Зараз залишилося лише дві. Вони підбирають тільки верхів’я газу. Свого часу були розроблені на вищому рівні заходи для забезпечення проживання і виведення з розробки нафтових і газових родовищ. На думку Ярослава Мирки, ще гірша ситуація у Східниці, де закрили нерентабельні свердловини. “Може пропасти нафтуся”, – підкреслив він.
На моє переконання, ніби приймаються рішення на найвищому рівні, розробляються заходи, але зовсім недавно могла статися трагедія на вулиці Довженка, причому набагато масштабніша, ніж у 1972 році, коли вибухнув будинок на нинішній вулиці Володимира Великого (тодішній Щорса). Зі зростанням кількості зон загазованості у будь-якому місці Борислава може рвонути.
Директор Бориславської друкарні Мар’ян Наминанік зауважив, що кількість зон загазованості збільшується, а держава ліквідувала установи, які би мали займатися їх виявленням. Пояснюється це нестачею коштів, а фактично байдужістю до життя людей.
Міський голова Борислава Володимир Фірман запропонував у подальшому проводити засідання Дискусійного клубу в приміщенні міської ради. На його думку, родовища виснажуються і без буріння не можна продовжувати нафтову справу. Він вважає, що в Бориславі порушується соціальна справедливість, коли не розв’язуються екологічні проблеми. Мабуть, в області не знайти більш проблемного міста, ніж Борислав. Та й в Україні їх є не так багато. У Бориславі “Укрнафта” користується трьомастами земельних ділянок.
Володимир Фірман вважає, що насправді в Бориславі є лише 15 зон загазованості. Враховуючи, що було 15 компресорних станцій, то кожна працювала в зоні підвищеної загазованості. На моє запитання, чи загазованість у Бориславі більша, ніж на деяких донецьких шахтах, де сталися вибухи, міський голова відповів: “Однозначно”. При цьому конкретних даних не має навіть міська влада, хоча, здавалося б, “Укрнафта” і “Бориславнафтогаз” мали б надати потрібну інформацію. Дані можна почерпнути лише у науково-дослідних інститутах.
За словами міського голови Борислава, “Укрнафта” – це приватна фірма, яка абсолютно не зацікавлена в тому, щоби розвивати виробництво. І це є найбільшою проблемою. Коли приходять приватні інвестори, вони не справляються з поставленим завданням і лише руйнують виробництво. Борислав це відчув на прикладі фабрики нетканих матеріалів, хлібзаводу, “Діброви”, фарфорового заводу, причому не має значення, чи це інвестор приїжджий, чи місцевий. Щоб вийти з ситуації, треба припинити монополію “Укрнафти”. Нині в Бориславі зареєстровані вже дві компанії, які можуть порушити цю монополію. Податки від діяльності “Укрнафти” йдуть у Київ, так що ситуацію треба змінювати.
Присутні на дискусії зауважили, що, може, краще взагалі “Укрнафту” не пускати в Борислав, а розв’язувати місцеві проблеми слід по-іншому. Але Володимир Фірман зазначив, що чинне законодавство цього не дозволяє робити. Міський голова не назвав точної цифри, скільки зараз відсотків “Бориславнафтогаз” дає у бюджет, але зауважив, що бюджетна сфера вже випередила в цьому це підприємство. Він вважає, що може настати такий час, коли “Бориславнафтогаз” узагалі перестане існувати в Бориславі, бо коли мова йде про гроші, ніхто місто жаліти не буде. Як приклад можна навести Дрогобицький нафтопереробний завод. 600 чоловік залишилися без роботи. Ще один приклад – “Аеросвіт”, де власником є той самий олігарх – п. Коломойський.
Відповідаючи на моє запитання: “Наскільки безпечно жити в нашому місті?”, Володимир Фірман сказав, що небезпечно, і особливо це виявляється весною. Навіть неозброєним оком видно, як “дихає” газ на окремих ділянках, зокрема, на Чорновола, 12, що біля озокеритової шахти. До речі, нині природній озокерит уже практично не застосовується, бо знайшли йому штучні замінники. Тому ніхто й не поспішає вкладати кошти в реанімацію озокеритової шахти в Бориславі.
Володимир Фірман повідомив, що незабаром Верховна Рада України надасть Бориславу особливий статус, чим займається народний депутат України Ірина Сех як голова екологічного комітету. Щоправда, у цьому засумнівався ветеран нафтової справи Олександр Васьків, який свого часу працював головним інженером НГВУ “Бориславнафтогаз”.
На жаль, бориславці мають недостатньо інформації щодо справжнього стану справ. Скажімо, якби ті, хто живе біля загазованих місць, розуміли, що вони і їхні рідні можуть у будь-який момент загинути, – мабуть, шукали би всі можливі й неможливі шляхи, аби цього не допустити. Монополісти і влада користуються незнанням людей. А якщо врахувати, що маємо слабку громаду, слабку владу і слабку опозицію, то ситуація в Бориславі взагалі видається безнадійною. Якби в Польщі, чи Німеччині, чи Угорщині була би хоч на один відсоток подібна ситуація, європейці би вже заблокували дороги, відправили у відставку владу, знайшли би тисячі інших способів, аби розв’язати проблему, а не чекати на вірну смерть.
Як на мене, бориславська влада веде безплідну дискусію з владою київською та львівською, яка в принципі не виступатиме проти нафтового монополіста в нашому регіоні, хоча би мала насамперед діяти з державницьких позицій і дбати про життя і здоров’я людей. Прохання, подяки, випрошування нічого не дадуть, якщо бориславська влада не опиратиметься на громаду. Саме люди здатні розв’язати проблему, якщо спільно виступлять проти тих, хто їх гнобить, вважає фактично рабами. Допоки бориславська влада цього не усвідомить, то варитиметься у власному соку і не зможе розв’язати проблем, аби вивести Борислав із кризи.
Анатолій Власюк, часопис «Тустань»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень