Писати про всілякі аномалія нашого життя просто. Ось вони перед вами, як на долоні. Візьми ручку і пиши без зайвої творчості, не думаючи про сюжет. Та коли вкотре перечитуєш «образи», раз у раз виникає запитання «а як би хотілося бачити наше облаштоване життя». Цей позаплановий нарис з циклу «образи» присвячений мріям, і мабуть науковій фантастиці.
2086 рік. Прокидаюся зранку і одразу планую свій день. Так, спершу у Трускавець зустріти друзів з Польщі, які прибувають потягом Гданськ-Трускавець. Далі невелика екскурсія по місту і на Дрогобич, адже вони прибули з діловим візитом до римо-католицького «Карітасу». Встаю з ліжка і досі не можу відійти від прочитаної вчора книги фантаста Майкла Річчі. Смішно і дивно, як ще сто років тому наші предки уявляли теперішнє сьогодення. «Скрізь роботи, усі літають на автомобілях і т. д». А все значно простіше. Маючи мобільний персоналізатор (пристрій розміром з мобільний телефон і з можливостями телефону, дистанційного доступу до домашньої мережі автоматики), можна швидко запланувати всю господарську автоматику під власний ритм життя. Так налаштовую каву за 15 хвилин, за 10 хвилин – гарячий душ, а за 5 хвилин має бути готовий випрасуваний мій костюм. Як-не-як все-таки плануються ділові зустрічі.
Жити в Стебнику в районі ЗОШ №18 – справжнє задоволення. Цій школі цього року виповнюється 100 років. За свою чималу історію їй довелося пережити чимало. Прабабця розповідала, що у «смутні часи» цю школу «великі уми» навіть намагалися закрити. Та вона вистояла. Не дивно, адже куди б ходили діти, які живуть у мікрорайоні комфортних висоток, що розкинувся поза нею. Дідо Ярослав переповідав, як вони дітьми там ходили на стави купатися. Сьогодні я ходжу туди в супермаркет та відкритий басейн. Зручність мікрорайону полягає ще й у хорошому транспортному сполученні. Великі міські автобуси курсують до центру майже з 10-хвилинним інтервалом. Нещодавно в дідовому архіві знайшов публікацію про «маршрутки». Не знаю що це таке, але в уяві завжди малюю якийсь віз зі стародавніх казок, в якому у три поверхи завантажено людей. Дивні були ці «смутні часи». Та й люди були дивні.
Спогади в сторону і пора в дорогу. Наручний персоналізатор (те саме, що й мобільний персоналізатор, тільки розміром з наручний годинник) з допомогою 3D-монітора повідомив, що автобус відійде від зупинки за 7 хвилин 39 секунд. До зупинки 2 хвилини ходу, тож ще хвилину затрачу на складання графіку доїзду у Трускавець. О, тут справді можна заплутатися. Після просідання ґрунтів між Трускавцем, Стебником та містечком Модричі увесь транспортний потік зі Львова та Дрогобича на Трускавець проходить через Стебник. Кажуть, там, де наразі велике лікувально-купальне озеро, колись у давнину проходила дорога з Дрогобича на курорту. Та через якісь техногенні проблеми там утворилося велике озеро. Справді, там гарно. Звичайно, рибку не половиш, проте після купання в ньому дуже добре себе почувають суглоби. Пригадую, ще років 20 тому Дрогобич хотів відсудити у Трускавця цю територію, але хто віддасть такий ласий шматок курортної принади.
Та повертаюся до персоналізатора. Отже, на вибір у нас є кільцевий тролейбус, який курсує між чотирма містами, рейковий автобус Борислав-Трускавець, який курсує через Дрогобич та Стебник, а також транзитні автобуси зі Львова. Та перевагу надам рейковому автобусу, оскільки той доставить мене на залізничний вокзал Трускавця. За мить я на зупинці, і вже у залізничному автобусі. Справді вигідна штука: швидка, курсує з інтервалом 10 хвилин, і врешті безпечна. Знову ж згадую діда Ярослава, який переповідав, що колись залізницею їздив один електричний потяг з Трускавця на Львів, і то він повз цей шлях понад 2 години. Наразі швидкісний інтерсіті-експрес долає цю відстань за 40 хв. І то ми, пасажири, бунтуємо, бо цілком реально до Львова дістатися за 20 хвилин. Видно, Львівський комбінат залізничного транспорту знову недопрацьовує. Ось і Трускавець, вокзал – справжній транспортний центр усього регіону. Станом на червень 2086 року з нього курсує 16 пар потягів дальнього сполучення. Більшість з них за кордон. Дістатися Відня, Москви, Вільнюса, Сочі, Праги, Братіслави і врешті Гданська можна менше ніж за добу. Звичайно у цьому транспортному змаганні виграв лише Дрогобич зі своїм міжнародним аеропортом імені Юрія Дрогобича. Ось і потяг з Гданська. Бачу у вікні дві усміхнені постаті брата Яна і брата Вінсенте. Вони є членом монашого ордену, який опікується мережею благодійних фондів «Карітас» у цілій Європі. Так от, давно не бачилися. Відбулася тепла зустріч, після якої пропоную братам швиденько оглянути принади Трускавця і в путь на Дрогобич. Звичайно, найкраще показати курорт з якогось оглядового майданчика. Звісно, піднімемось канатною дорогою з курортного парку на Трускавецьку височину. Колись давно її називали Орівський перевал або Тихий діл. Тепер він розташований майже у центрі курортного міста. На схід старе місто з родовищем Нафтусі. На захід велично місто з пансіонатів-хмародерів і великим водосховищем. Старожили цей район називають Орівським. Подейкують, що у давнину там було досить велике колоритне село. Досі в обіході залишились фрази «кричиш, як орівська баба». Підйом тривав майже 20 хвилин. І ось ми на вершині. Краса неймовірна. Ось старий і новий Трускавець. На горизонті відомий на всю Європу гірськолижний курорт Борислав. А ось там древнє місто Дрогобич. Власне воно наступний пункт нашої мандрівки. 7 хвилин у рейковому автобусі і ми вже крокуємо старовинною бруківкою цього міста. Спочатку у «Карітас». Там відбули конференцію і вирішили пообідати у кафешці «Ратуша», що у самісінькому центрі Дрогобича. Знову в нагоді став персоналізатор, з допомогою якого замовили столик. Досить цікава споруда Ратуша. У давнину там засідав магістрат. Сьогодні там гарне затишне кафе і музей «смутних» часів, який братам запропонував відвідати після ситного обіду. В кафе нас зустріла приємна офіціантка, яка провела нас за столик, де був накритий обід на три персони. Ось таке воно місто легенд Дрогобич…
Підкріпилися і подалися у музей. Люблю його, адже експонати у ньому демонструють якесь абсолютно потойбічне життя, яке при здоровому глузді не могло існувати. Ось експозиція світлин, присвячена стебницькому сміттю. Гори не переробленої сировини місяцями лежать кучугурами на тротуарах, у яких копирсаються коні. Дивні були люди: реальні гроші лежать у них під носом, а вони ні в зуб ногою. Мабуть, смутні часи – це період токсикоманів. О, а на цьому транспортному стенді дорога на Самбір. Передати побачене важко. Уявіть собі картину, коли уся дорога складається з басейнів різної глибини. Принаймні, так потім розповідав брат Вінсенте своїм побратимам у Польщі. Далі екскурсовод Ірина провела нас у кімнату збагачення. У цьому кабінеті були стенди з воскових фігур, на яких відображені фрагменти давання та вимагання грошей. У смутні часи цей процес називали корупція, а фінасову суму – взятка. Як на мене, найоригінальнішою є стенд під назвою «калькулятор». Спочатку думав, що це прізвище. Але як пояснила Ірина, це винахідливий метод озвучити суму, щоб не попастися на гачок спецслужб: вимагач вказував вартість на калькуляторі і одразу обнуляв його. Оригінально. Поряд статуя огрядного мужчини, який жує папір. Виявляється, також ще один зі способів захиститися від правоохоронних органів. Ідемо далі. Спочатку так і не збагнули що це: багато людей стиснуті на невеликому клаптику простору. З динаміків звучить лайлива бесіда з домішками незрозумілих архаїзмів. Виявилось, що ми на стенді «Міська маршрутка». До речі, нова інсталяція. Нарешті вгледів її наочно. Моя уява виявляється малювала усе значно впорядкованіше. Вкотре переконався, що «смутні часи» – дивні часи.
Даний музей справді є оригінальним. Хоча важко повірити, що усі експонати з реального життя, проте вони дають задуматися над можливостями деградації людського суспільства. Брат Ян пообіцяв знову приїхати сюди, оскільки після медичного музею мутантів ця виставка в його рейтингу посіла наступне місце.
Вечоріє і час братів провести на літак. Благо до міжнародного аеропорту лише декілька хвилин їзди на автобусі. Персоналізатор сповістив, що у нашому розпорядженні 40 хв. Тому поспішаємо, щоб пройти усі митні процедури. Літак здійнявся в небо відповідно графіку. Відколи існує аеропорт (років двадцять), затримок у ньому ще не зафіксовано, оскільки той працює відповідно до світових стандарту ПП. Даний стандарт впроваджується протягом останнього десятиліття в усі сфери обслуговування. Він означає, що людина, яка б не була, вона завжди є пріоритетною, незалежно на обставини. Отож, якби сталася затримка літака – відповідальність несе авіакомпанія, яка зобов’язана доставити пасажира в потрібне місце з моральним відшкодуванням. Це стосується також рейкових автобусів, кафе, закладів торгівлі і ін. Загалом на останній асамблеї ООН прийнято пакт про ліквідацію поняття форс-мажор, під яким підписалися усі провідні країни світу. І Україна в тому числі. Аргументом прийняття такої постанови стало твердження, що нібито світове суспільство досягло такого рівня розвитку коли завше є альтернативи і будь які конфліктні ситуації вирішуються спираючись на культурні та етичні норми.
Забарився у Дрогобичі до першої години ночі. Але це у наш час не трагедія, оскільки транспорт курсує цілодобово. Їду у тролейбусі і роздумую: цікавий і пізнавальний був день. Все таки історія – велика наука, яка здатна запобігти помилкам у майбутньому.
Майкл Річчі-молодший, Дрогобич, 18 червня 2086 р.
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень