Краще будувати церкви, ніж тюрми… Невідомий автор цих слів давно помер, а вони продовжують бути непорушною аксіомою. Церква – духовний центр громади, місце, де люди збираються, щоб віддати честь Творцю, покаятися у вчинених проступках, застановитися над життям і часто почати радикальні зміни у ньому. Тому село без церкви – не село, громада без церкви – не громада…
Бориславські поляки до ІІ світової війни становили другу за чисельністю національність міста нафтовиків (після євреїв). Воєнні лихоліття та повоєнні уклади спричинилися до того, що зараз більше бориславських поляків живе у Польщі та в інших країнах, ніж у самому Бориславі. Але ті, що залишилися, передавали батьківську віру з покоління в покоління, мріяли, що ще матимуть можливість молитися рідною мовою у своєму храмі. І така можливість настала з моментом здобуття Україною незалежності. Хоча два бориславські костели (на Волянці та на Мражниці) отримали нових власників (УГКЦ та УПЦ МП), все ж польська громада міста не опустила рук. Парафія святої Варвари довший час послуговувалась тимчасовою дерев’яною каплицею Матері Божої Неустанної Допомоги, спорудженою у 1995-1998 роках на місці колишнього польського кладовища та освяченою 7 червня 1998 року Митрополитом Львівським Мар’яном Яворським. Але 14 травня 2005 року ця святиня повністю згоріла, і Богослужіння перенесли до найманого приміщення.
Проте, як кажуть, нема лиха без добра. Пожежа стала стимулом до будівництва нової святині – мурованого костелу. Спорудження храму за проектом львівського архітектора Коваленка розпочалося у 2006 році з ініціативи тодішнього настоятеля парафії отця-редемпториста Якуба Зелінського. У жовтні 2006 р. єпископ Мар’ян Бучек освятив територію під будівництво і розпочалися будівельні роботи.
І ось 22 вересня відбулася непересічна для Борислава подія – Архієпископ Мечислав Мокшицький, Митрополит Львівський Римо-Католицької Церкви в Україні, здійснив чин консекрації (освячення) нового храму. Окрім парафіян та вірних РКЦ з сусідніх місцевостей на свято прибули чисельні делегації з Польщі, вірні греко-католики з бориславських парафій, отці західного та східного обрядів, влада міста на чолі з міським головою Володимиром Фірманом та його першим заступником Романом Дурбаком, консул Республіки Польщі у Львові Мар`ян Орліковські, інші офіційні особи. Чисельними були гості з парафії св. Анни на чолі з настоятелем, отцем-доктором Романом Василівим, деканом бориславським. Був присутній на Святій Месі і отець-декан трускавецький Петро Івасівка.
Особливо зворушений від свята колишній настоятель парафії о. Якуб Зелінський CSSR, який зараз працює в Польщі. Вірні радо вітали отця Якуба, який вклав у цей храм частинку своєї душі. Не приховували сліз старенькі бабці, яких Господь сподобив все ж дочекатися хвилюючої миті консекрації. Уважно вслухувалися вірні у слова свого архіпастиря Мечислава, аплодисментами підтримували подячні вислови чинного настоятеля о. Кшиштофа Щиґло CSSR. У кожного із присутніх на святі освячення нового бориславського храму – радість у душі. Бо краще будувати церкви, аніж тюрми. І нехай справдяться слова-побажання отця Кшиштофа, щоб завжди у цьому храмі було так багато вірних, як в день освячення.
Із закінченням Святої Меси свято бориславських поляків не закінчилося. В цей же день, 22 вересня, в міському Палаці культури відбулося і Свято польської культури за участі колективів з Польщі. Та найголовнішим є те, що відтепер парафія святої Варвари має ту точку відліку, від якої розпочалася історія освяченого храму Матері Божої Неустанної Помочі. Тож тепер бориславські поляки (і не лише поляки, а й ті, хто є християнином західного обряду іншої національності), мають свій духовний центр. І чим довшим було очікування, тим радіснішим є цей дар праці рук людських і Божої ласки.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень