Поволі наближається до кінця 2011 рік. Наступний – 2012. І це не тільки Євро-2012, розпіарене та міфологізоване, а й вибори до українського парламенту. Ще невідомо, за яким законом обиратимуть нових депутатів парламенту нового скликання, та очевидним є, що боротьба починається вже. І незалежно від того, чи залишиться змішана пропорційно-мажоритарна система, чи Україна повернеться до 450 округів і обиратиме депутатів виключно по мажоритарці, все ж боротьба точитиметься запекла. Її плюсом, напевно, стане той факт, що не всі партії стартуватимуть в цих перегонах, адже обиратимуть все ж із середовища “важковаговиків”. На загальноукраїнському рівні можна було б прогнозувати ймовірність потрапляння до парламенту таких політичних сил як Партія регіонів, ВО “Свобода”, КПУ, ВО “Батьківщина”, “Фронт змін”, шанси мають і Народна партія Литвина, і деякі інші політичні сили. Вже традиційно війна між правими та патріотично налаштованими політичними силами розгорнеться на Західній Україні, як це мало місце на виборах до парламенту в 2006 чи 2007 роках. Спробуємо ж глянути, перед яким непростим вибором постануть галичани в 2012 році.
Цілком очевидно, що на Західній Україні освоїлася Партія регіонів. І хоча більшість галичан все ще недолюблює, а то і ненавидить окремих її діячів (для прикладу, народ по-різному ставиться до діяльності Януковича, Азарова, Табачника, Писарчука чи губернаторів областей на місцях), та слід визнати, що свою нішу в політичному просторі Галичини ця партія вже знайшла і зайняла. І в цій ніші не лише представники бізнесу, люди лівих поглядів чи противники Тимошенко та Ющенка, а й ті, хто в 2004 році готові були горло перегризти кожному, хто сказав би “Я – за Януковича!”.
Та цілком ясно, що Партія регіонів на виборах-2012 року не стане фаворитом в Галичині і не здобуде першого місця. Радикалізація політичних поглядів галичан стала помітною на останніх місцевих виборах, в жовтні 2010. Якщо “Свобода” не виграла по всіх містах так потужно, як у Львові чи на Львівщині загалом (маються на увазі вибори до Львівської міської та обласної рад), то тільки через певні прорахунки чи слабкість кадрів на окреслених територіях. Тому є підстави говорити про те, що “Свобода” може стати політичною силою № 1 від Галичини в українському парламенті. В тому, що партія Тягнибока подолає 3%-вий бар’єр, сумніватися не випадає.
Твердо можна сказати і про те, що в Галичині порівняно новий політичний проект “Фронт змін” впевнено виштовхнув із опозиційної ніші “Батьківщину”. Фактично Партія регіонів всіляко підтримувала будь-які антитимошенківські висловлювання чи дії, чим сприяла росту позицій як “Свободи”, так і “Фронту змін”. Можливо саме через це і Тягнибока, і Яценюка часто звинувачують у тому, що вони є “кишеньковими проектами” ПР, Коломойського, Фірташа чи когось іншого. Та робиться це, вочевидь, із заздрості. На жаль, “старі” партії, як КУН, УНП, НРУ, “Наша Україна”, ХДС, УРП та інші не можуть похвалитися таким зростанням популярності в останній час, як вищезгадувані “Свобода” чи “Фронт змін”.
І якщо “Свобода” випливає на патріотичних, націоналістичних та радикальних гаслах, то симпатиками “Фронту змін” є радше люди більш помірковані, дрібні підприємці та представники середнього бізнесу, банкіри, а також ті політичні еліти, котрі не бачили свого майбутнього в “Нашій Україні” чи вже згадуваних невеликих ідеологічних партіях. Якщо “Свобода” має чітку ідеологію, то у “Фронту змін” є інше – чітка стратегія та намагання реалізувати її всюди, де ця політична сила має владу на місцях. Якщо, для прикладу, глянути на перетворення та методи діяльності місцевої влади Самбора, Борислава та Трускавця, то одразу кидається у вічі їхня подібність, якщо не сказати ідентичність. Системність роботи та акцент на командності роботи – одна із основних фішок “Фронту змін”.
Окрім прихильників ПР, “Свободи” та “Фронту змін” в Галичині є багато людей, які готові голосувати і за інші політичні сили. Так, позиції партії “Батьківщина” явно похитнулися у порівнянні з 2006 чи 2007 роками і вибори 2010 року це показали. Та якщо “Батьківщина” братиме участь у виборах, то завжди знайдуться ті, хто проголосує за неї та її представників тільки із солідарності з Юлією Тимошенко. Простий виборець розуміє, що заяви різних опозиційних сил в Україні про підтримку Тимошенко як людини мають в собі явний підтекст переманити її виборця, прихилити його на свій бік чи навіть запросити до своїх лав. Та й перед особистою харизмою Юлії Володимирівни та її вмінням подобатися людям блякнуть і Яценюк, і Тягнибок, і Ющенко, і більшість інших політиків.
В політичних колах України точаться дискусії стосовно того, варто чи не варто підвищувати прохідний бар’єр для партій. Якщо з 3 його піднімуть до 5, або й 7, то може статися, що з вищеназваних чотирьох партій (ПР, “Свобода”, “Батьківщина”, “Фронт змін”) хтось може і не пройти до парламенту. Очевидно, що маються на увазі три з названих чотирьох партій, бо місце ПР в українському парламенті гарантоване, адже і Президент – гарант Конституції. Тому при піднятті прохідного бар’єру боротьба між ними стане ще жорсткішою і найбільш запеклою вона буде на електоральному полі Західної України.
Щодо інших уподобань галичан, то варто відмітити, що в наших краях жодних шансів не залишається для КПУ, СПУ, чи інших лівих сил, а також для партії Литвина – їм за місце в парламенті доведеться боротися в основному за межами Галичини. Навряд чи велику підтримку здобуде і “Народна Самооборона” Луценка чи оновлена або ж реанімована “Наша Україна”, котра може бути подана в якійсь іншій обгортці. На жаль, попри показну християнськість галичани не розуміють поняття “християнська демократія” і тому ХДС теж навряд чи зможе потрапити до стін ВРУ як партія. Та у всіх цих роздумах варто поставити одне “але”. Є суттєве застереження – хто від якої політичної сили буде балотуватися на місцях. І тому не виключено, що в певних виборчих округах Галичини, та і всієї України, перемогу можуть здобути висуванці досить незнаних широкому загалу сил – якщо вони є відомим постатями, авторитетами, мають позитивний імідж. Приклад бачимо хоча б і в обранні міським головою Андрія Садового у Львові чи Олексія Радзієвського в Дрогобичі.
Якщо на перший погляд може здатися, що тепер в Україні певне політичне затишшя, то це враження є дуже помилковим. Активно працюють політтехнологи у штабах провідних політичних сил, розробляють стратегію та тактичні кроки. Розглядається можливість задіяння адмінресурсу різними політичними силами, навіть тими, хто ніби формально чи й фактично в опозиції. Та за рік часу можуть відбутися ще такі потужні зміни по різних напрямках (в тому числі і стосовно законодавства про вибори), що про якісь навіть приблизні прогнози по відсотках говорити зарано. А от окремі політики вже чітко знають, на яких мажоритарних округах вони працюватимуть і вже відтепер підтягують сили.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень