Більше тижня тому (9 жовтня 2011 р.) у Польщі пройшли вибори до парламенту (сейму та сенату). Те, що основна боротьба точитиметься між ліберальною “Громадянською платформою” (PO), популярною у великих містах та в центрі і на заході країни, та національно-консервативною партією “Закон і справедливість” (PiS), у якої міцні позиції в селах та на сході країни, зокрема в Західній Галичині, знали всі. Подібно як і прогнозували, що партія теперішнього прем’єра Польщі Дональда Туска “Громадянська платформа” (до речі, президент держави Броніслав Коморовський – теж із цієї когорти) подолає партію Ярослава Качинського, рідного брата загиблого торік президента Лєха Качинського. Так воно і сталося.
Та ніхто не очікував іншого – що до польського парламенту увійде антиклерикальна, якщо не сказати атеїстична, сила “Рух Палікота”. Серед нових польських депутатів – трансвестит і транссексуал, прізвище якого (якої) не вказуємо. І це в консервативній Польщі, християнській Польщі, католицькій Польщі, на батьківщині багатьох мучеників за віру, батьківщині Івана Павла ІІ. Словом, світ валиться – такі були перші враження від результатів виборів. В окремих колах лунали терміни “шок”, “ганьба”, “винна Евроунія, це було зроблено за її кошти”, та ми не хотіли б питання ставити таким чином.
Здавалося б, а що українцям до польських виборів, у нас теж до парламенту інколи потрапляють не завжди порядні люди. Хоча чому інколи? Та польські вибори мають звернути на себе увагу не лише тих галичан, хто має польське коріння, польську кров, але кожного. Адже як не крути, а ментально ми найближчі саме з поляками. Незважаючи на історичні суперечності, війни та кровопролиття, які ще дотепер відлунюють час від часу у наших стосунках, все ж довгий період часу ми жили в одній державі, маємо однакові цінності, пріоритети. Підавстрійська Галичина – західна польська та східна українська – творили ще не державне, але майже державне, автономне утворення, Королівство Галіції та Лодомерії. І не якихось десять чи п’ятдесят років, а понад століття (з кінця XVIII ст. до 1918 р.). Згодом ще 20 років вже вільної Польщі та підневільної української Галичини в її складі (хоча це ще дискусійне питання – що було б із ЗУНР, якби не її окупація Польщею, можливо, нам довелося б жити в радянській Україні). І хоча кордон після війни розділив галичан, та часто для поляка із Кракова чи Перемишля ближчим є мешканець Львова чи Самбора, ніж, для прикладу, мешканець Білого Стоку, Ґдині чи й Варшави. До речі, ініціатива створення “Галицького клубу”, котра виходить зі сторони інтелігенції, вкотре доводить, що єдність галичан – це не просто якісь сентименти, а хороший проект, який має власне майбутнє.
Та повернімося до сучасності і до польських виборів. Отже, окрім трьох вищеназваних політичних сил, виборчий бар’єр подолали ще Польська селянська партія (PSL) та Союз лівих демократів (SLD). Та вони зайняли четверте та п’яте місця, хоча є партіями із давніми традиціями, представник лівиці Алєксандер Квасьнєвський двічі займав пост глави польської держави. Тому те, що політична сила під керівництвом Януша Палікота зайняла третє місце, що за неї голосував кожен десятий поляк із тих, що взяли участь у виборах (проголосувало біля 48% від всіх виборців у списках), викликало справжній шок – серед католиків світу, серед польської діаспори (полонії), в середовищі тих, кому не байдуже майбутнє світу, хоча це і звучить дещо патетично.
Чому скандал, чому шок і в чому причина таких результатів? Перше, що декларують палікотівці в Польщі – усунення знаку хреста із стін польського парламенту. І це лише один штрих від загальної картини. Хіба від цього не буде шок? В консервативній католицькій країні, яка хотіла бути прикладом для інших в плані духовності, обрали представників секс-меншин, трансвеститів, безбожників і то не пасивних, а активних, воюючих. Звичайно, що ми не є якісь гомофоби, проте добре пам’ятаємо, що Новий Завіт не скасував жодного пункту із Старого Завіту стосовно “гидоти перед очима Господа”.
Результатами виборів тішилися у Брюсселі, столиці Євросоюзу, до якого так прагне і Україна, тішилися у Німеччині, Росії – словом, “друзі” раділи. Завдано удару, від якого Польща ще довго оговтуватиметься. І хоча владну коаліцію формуватиме “Громадянська платформа” із Селянською партією, та зрозуміло, що з палікотівцями в деяких питаннях потрібно буде рахуватися. Ще б пак! 10% країни підтримує їхні ідеї. Не здивуємося, якщо після запровадження податків для Церкви в Польщі лобіюватимуть новелізацію (оновлення) законодавства щодо легалізації аборції, впровадження евтаназії (“солодка смерть”), вже у передвиборчих гаслах Януш Палікото закликав до легалізації “легких” наркотиків. Не виключено, що ростимуть, як гриби після дощу, будинки розпусти – держава ж матиме доходи.
Вдар пастиря – і розбіжаться вівці. Якщо хочеш подолати сильного ворога – знищ його зсередини. Запусти черв’яка розпусти та аморальності і тішся із занепаду ворога – тобі не потрібно буде докладати великих зусиль для його знищення. Ще 2500 років тому китайський стратег Сунь-Цзи написав «Мистецтво війни», цитату з якого подаємо для розуміння суті, кому можуть бути вигідними результати польських виборів: «Руйнуйте все, що зміцнює силу ворожої держави, зсередини тієї держави і руками її громадян. Для того вживайте всіх засобів і способів, не оглядаючись ні на що. Приваблюйте, затягайте визначних, впливових, поважних осіб до злочинної, протизаконної дії. Потім примушуйте їх служити нашій державі, загрожуючи оприлюднити їх підлі вчинки… Не шкодуйте грошей, зусиль, щоб поширити і поглибити всяке озлоблення, невдоволення між людьми і групами їх… Руйнуйте національні та релігійні традиції… Робіть усе, що можете, щоб їхньому війську завжди і постійно бракувало їжі та військового спорядження в мирний час. А понад усе не шкодуйте грошей на підкуп донощиків та шпигунів із громадян ворожої нам держави… Поширюйте розпусту. Щедро платіть повіям, танцюристкам, шинкарям, щоб вони зваблювали молодь на пиятику і танці, що руйнують мораль і здоров’я молоді…». Якщо стосовно шпигунства щось може бути незрозуміло, то принаймні стосовно розпусти все ясно, як білий день.
Та чи лише зовнішні вороги винні у тому, що сталося в Польщі? Ні і ще раз ні. Як не парадоксально це звучить, та в рості антиклерикальних ідей винна сама Церква. На жаль, бюрократія та корупція – це речі, притаманні не лише державним органам. І для пересічного поляка часто нестерпним було те, що в костелах про рідного Папу-поляка чи про сестру Фаустину Ковальську згадували у проповідях частіше, ніж про Ісуса Христа. Ісус жив колись, далеко, а ось вони – приклади віри на нашій землі. Дещо викривлене почуття патріотизму плюс вплив Заходу, а якщо це помножити на заздрість, що отець Тадеуш Ридзик (священик-редемпторист, засновник “Радіо Марія”) чи місцеві єпископи є мільйонерами, власниками гвинтокрилів, яхт, землі, нерухомості, то ось вам і виходить результат, ось і зрозуміло, чому незадоволених аж 10% від тих, що голосували. А якщо зважити ще й на втому від польсько-польської війни політичних еліт Туска та Качинського, то ціла плеяда нікому не знаних нових облич у польському сеймі вже не виглядає такою випадковою, як це здається на перший погляд.
А що ж Україна? В нашому парламенті трансвеститів немає, хоча, кажуть, секс-меншини були, а може і є. Церква ще має впливи – православна на Сході, Півдні, Півночі, католицька в Галичині. Та осмілюся сказати про своєрідне відображення майбутніх парламентських виборів на Україні в порівнянні із цьогорічними польськими. У нас національно-консервативним є не Схід, як у них, а Захід. У нас ліберальні погляди теж сповідують більше в містах, ніж у селах. Та як у них, так і в нас є люди, які готові голосувати за будь-кого, навіть за пройдисвіта, тільки б не за тих, хто вже був при владі. І місцеві вибори 2010 року в деяких регіонах це довели. Тому не дивно буде, якщо і в Україні появиться такий собі український Палікот чи Жиріновський, який виїде на своїй демагогії до парламенту, та не сам, а з “командою однодумців” і почне наводити новий порядок, впроваджувати нові закони, які суперечитимуть як законам Божим, так і законам природнього права. І тоді закон стосовно повернення у московську часову зону, який викликав такий резонанс в українському суспільстві останніми днями, виглядатиме лише дитячою забавкою – у порівнянні із тим, які ще законодавчі акти можуть не лише пропонувати, але і прийняти.
Насамкінець зазначу, що дана стаття не спрямована ні проти Польщі, ні проти українського політикуму. Колись наші дідусі та бабусі були громадянами Польщі. Якщо в чиїхось жилах тече хоча б краплина польської крові, той зрозуміє позицію автора. Втім, можна бути наполовину поляком, на четвертину євреєм, а на четвертину українцем, та не можна бути напівхристиянином. Тому те, що сталося в Польщі, повинно ВЖЕ насторожити нас, християн різних конфесій в Україні. Бо більшовизм теж формував антиклерикальні настрої, знаючи, що Церква – єдина інституція, котра завжди стоїть на захисті природнього права та інтересів людини.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень