Українців цементує мова, рідна земля і національна ідентичність. Роман Ілик у відвертому інтерв’ю розповів про свої життєві цінності, поділився своїм рецептом виховання доньок, емоціями під час двох революцій на Майдані і чим найбільше пишається. Якби не фах лікаря, який обрав, – він був би художником.
«Я спілкуюся винятково українською. Знаю кілька мов. Добре говорю німецькою, тому що нею захищав кандидатську і докторську дисертації. Я вчив її у школі, в медичному коледжі та медичному університеті, здавав кандидатський мінімум німецькою мовою. Останні три роки я вивчаю англійську мову. Сьогодні знання англійської є необхідністю, на цьому я завжди наголошую, спілкуючись із молоддю».
Про молодь
«У нас дуже гарна молодь! Вона – енергійна, творча і цілеспрямована. Їй тільки треба допомогти в тому ентузіазмі, який вона має, і скерувати його в потрібне русло. Контакт і спілкування зі студентами дає мені можливість тримати руку на пульсі подій і розуміти: чим живе молодь, як вона живе, що для неї є важливим. Важливо, отримавши зворотній зв’язок від молодого покоління, скерувати ці знання у правильне русло».
Про виховання дітей
«Дар свободи для кожної людини, для кожної дитини зокрема – це велика цінність. Кожна наша дитина, зростаючи, повинна відчувати себе в Україні вільною. Мої доньки змалечку відчували себе вільними дітьми. Вони вільні у виборі своєї професії, вільні у своїх діях і, водночас, вони виховуються у кращих українських традиціях. Це і є найпростіший рецепт виховання дитини у нашій українській сім’ї».
Про національну ідентичність
«Національна ідентичність – це не порожні гасла чи слова. Це те, що проходить крізь душу кожного з нас. ЇЇ не можна створити штучно чи створити ілюзію того, що вона існує. Це фундаментальні речі, які або є, або їх немає».
Про Помаранчеву Революцію
«Революції – це ціла епоха мого життя. Спочатку був 2004 рік – Помаранчева революція і перші враження від того, як відбуваються такі події. Для багатьох із молоді – ці речі ще не до кінця зрозумілі, вони, можливо, бачили її по телевізору, або в кінохроніці. Але Помаранчева революція перейшла крізь моє серце, душу, і я просто пережив це».
Про Революцію Гідності
«Я пам’ятаю, як ми відразу ж 1 грудня 2013 року облаштували навпроти сцени Майдану, у дерев’яному будиночку, громадську приймальню 121 виборчого округу. Вона, практично від першого і до останнього дня, була штабом для тих, хто приїжджав з округу. Для тих, з ким можна було поспілкуватися, кому треба було допомогти. Ці люди, які постійно жили у цьому будиночку, які пліч-о-пліч були з нами в команді – склали кістяк тих надійних дрогобичан, які і сьогодні є поруч. На них можна чітко розраховувати, вони, як у розвідці, ніколи не підведуть. Це є ті люди, які формують фундамент нації».
Про професію
«Коли обирав професію, у мене був вибір: стати художником чи лікарем. Довго вагаючись, я обрав фах лікаря. Тому спочатку був медичний коледж, який я закінчив з відзнакою у Бориславі, згодом Івано-Франківський медичний університет. Пізніше – аспірантура в Київській національній академії післядипломної освіти імені Шупика. Там я захищав кандидатську, там же ж захистив докторську дисертацію. Звання професора отримав у Львівському національному медичному університеті, в якому викладаю і до сьогодні».
Про викладання
«Лектор повинен завжди давати якийсь цікавий, креативний матеріал, те, чого не можна прочитати у підручнику і що супроводжує кожного з нас у житті. Викладання матеріалу повинне базуватися не тільки на прикладі власних успіхів, а й передусім на невдачах, які були. Якщо в тебе були невдачі – ти повинен ділитися ними, щоб ці помилки не робили молоді спеціалісти».
Про спорт
«Спорт супроводжує мене все життя. Навчаючись у медичному коледжі у Бориславі, я кожного понеділка, середи та п’ятниці ходив на баскетбол, а у вівторок, четвер і суботу – на волейбол. Це такий цікавий фрагмент мого життя, який дисциплінував мене до багатьох інших справ, які супроводжували в житті. Коли я навчався в Івано-Франківську університеті, мені більше до вподоби була важка атлетика. Це також загартувало характер. Спорт виховує у нас твердість духу, впертість, у доброму розумінні цього слова, і самоорганізованість».
Про проект, яким найбільше пишається
«Один із найцікавіших проектів, автором якого я є, – це наша Національна програма «Доступні ліки». Це той проект, який я створював від самої назви. Назва несе ідею того, що ти хочеш зробити для кожного українця. Незалежно від того, скільки тобі років, якої ти статі, де ти живеш – ти маєш можливість скористатися програмою. Ти маєш змогу піти до лікаря, отримати рецепт, піти з ним до аптеки й отримати лікарські засоби від найбільш поширених недуг в Україні – серцево-судинних захворювань, діабету чи бронхіальної астми. Я пишаюся тим, що нам з командою вдалося реалізувати цей проект. Сьогодні, в яке б місто чи район ти не приїхав, – програма працює, причому, що важливо, не під примусом, а на добровільних засадах. Вже понад 37 мільйонів рецептів таких ліків відшкодовано державою і більше 10 мільйонів людей постійно користуються цією програмою, не витрачаючи кошти зі свого сімейного бюджету, тому що держава щороку виділяє на це 1 млрд грн».
Валерія Ворончук
ТОП коментованих за тиждень